20/44 Про стягнення заборгованості за неоплаченими векселями - 14.07.2011 Прийняття

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Механіка рідинних середовищ" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Татнафтогазпереробка" про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 4 000 000,00 грн. за векселями №3006693742 та №3006693743, а також витрат по сплаті державного мита – 25 500,00грн., витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 236,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не було виконано зобов’язання по сплаті вексельної суми в розмірі 4 000 000,00грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.03.2011р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Механіка рідинних середовищ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.03.2011р. скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Прайм-банк".

Третьою особою було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що взагалі відсутні підстави залучення Публічного акціонерного товариства "Прайм-банк" третьою особою у даній справі, оскільки відповідач ніколи не відкривав поточні рахунки в установі Банку і клієнтом Банку не був, тобто Банк не виступав в якості розрахункової палати відповідача, про що апелянт був повідомлений.

14.07.2011р. позивачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про направлення матеріалів справи слідчим органам. Проте, в задоволенні даного клопотання судовою колегією було відмовлено, оскільки згідно ст. 90 ГПК України матеріали справи не направляються слідчим органам, а лише виноситься окрема ухвала, однак судова колегія не вбачає підстав для такого реагування.

Відповідач до суду апеляційної інстанції не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 (v_482600-08) , № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердження належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалами Київського апеляційного господарського суду у справі № 20/44 від 16.05.2011р., від 08.06.2011р. та від 30.06.2011 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною в апеляйійній скарзі та у витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (м. Київ, бул. Дружби Народів, 28). Підтвердженням надсилання відповідачу вказаних ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал та поштове повідомлення про повернення поштової кореспонденції, надісланої на адресу відповідача.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про вказане, Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 (v1228600-06) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 (v_675600-07) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 (v_164600-08) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 (v_482600-08) "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що місцевий господарський суд правомірно у позові відмовив повністю, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є векселедавцем простих векселів №306693742 на суму 1 200 000,00грн. та №3006693743 на суму 2 800 000,00грн. та їх трасатом після зміни їх правового статусу на переказні, дані векселі було підписано 17.08.2006р. та 30.08.2006р. у відповідності до вимог чинного законодавства головою правління відповідача для оформлення грошового боргу відповідача перед ТОВ "ЮНА" на загальну суму 4 000 000,00грн. зі строком платежу 08.02.2008р.

Позивач є держателем векселів, що підтверджується Актом приймання-передавання векселів від 16.02.2009р., про що також свідчать відповідні написи на зворотному боці векселів, а саме: "платити згідно наказу ТОВ "Механіка рідинних середовищ".

Однак, позивач зазначає, що відповідач не виконав своє грошове зобов’язання по сплаті визначеної у векселях суми векселедержателю –позивачу, а саме: 4 000 000,00грн.

За приписами ч. 2 ст. 78 Уніфікованого закону прості векселі строком у такий-то час від пред'явлення повинні бути пред'явлені векселедавцю для відмітки у строки, вказані у статті 23. Строк від пред'явлення починається з дня відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця поставити датовану відмітку засвідчується протестом (стаття 25), дата якого є початком відрахування строку дії від пред'явлення.

Згідно ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Положеннями цієї ж статті встановлено обов'язкові реквізити простого та переказного векселя. Зокрема, для простого векселя такими реквізитами є:

а) найменування "вексель";

б) проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дата і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Документ, у якому відсутній будь-який з вказаних реквізитів, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених у частині 5 статті 1 цього Закону.

Статтею 14 Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що "вексель"- це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

В силу ст. 77 Уніфікованого закону до простого векселя застосовуються, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, постанови, які стосуються переказного векселя і які стосуються, зокрема, індосаменту; терміну платежу; платежу; позову у разі неакцепту або неплатежу; платежу у порядку посередництва; копій; змін; давності; неробочих днів, обрахування строків і заборони граціонних днів.

Згідно ст. 78 Уніфікованого закону векселедавець за простим векселем зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Відповідно на положення цього Закону (995_009) щодо індосаменту (статті 11 –20) держателем векселя може бути не тільки особа, якій видано вексель, а й інша особа, до якої права, що випливають з векселя, перейшли за індосаментом.

Статтею 20 Уніфікованого закону зазначено, що індосамент, вчинений після настання строку платежу, має ті самі наслідки, що й індосамент, вчинений до настання строку платежу. Однак, індосамент, вчинений після протесту в неплатежі або після закінчення строку, встановленого для вчинення протесту, має лише наслідки звичайної цесії.

Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається вчиненим на векселі до закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.

З матеріалів справи вбачається, що векселі № 306693742 на суму 1 200 000,00грн. та № 3006693743 на суму 2 800 000,00грн. були передані Акціонерним комерційним банком "Прем’єрбанк" позивачу в рахунок задоволення кредиторських вимог, що підтверджується Актом приймання-передавання векселів від 16.02.2009р., який підписаний уповноваженими представниками позивача та банку, та скріплений печатками сторін.

Враховуючи зазначене вище, індосамент, вчинений на векселях № 306693742 на суму 1 200 000,00грн. та № 3006693743 на суму 2 800 000,00грн., вважається вчиненим після настання строку оплати, тобто, після 08.02.2008р. Тобто, такий індосамент має наслідки звичайної цесії.

Відповідно до абз. 1 ст. 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

В силу ст. 13 Уніфікованого Закону, індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.

Індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Векселі №306693742 та №3006693743 містять індосамент, підпис індосанта, які знаходяться на зворотному боці зазначених векселів, тобто, індосамент відповідає вимогам абзацу 2 статті 13 Уніфікованого Закону.

За приписами ст. 14 Уніфікованого Закону індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя.

Якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може:

(1) Заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;

(2) Реіндосувати вексель шляхом бланкового індосаменту або індосувати будь-якій іншій особі;

(3) Передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Встановлено, що позивач обґрунтував своє право на векселі у відповідності з порядком, зазначеним в абзаці 1 статті 16 Закону, а також, матеріали справи не містять доказів, зокрема: посилань на те, що індосант або інша повноважна особа оскаржила таке право позивача, посилаючись на втрату права володіння переказними векселями в силу якої-небудь події, та векселедержатель зобов’язаний повернути векселі.

З огляду на викладене, позивач є законним векселедержателем переказних векселів №306693742 та №3006693743.

Законний векселедержатель не зобов’язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними. Доведення протилежного –обов’язок особи, якій пред’явлено вимогу за векселем.

Відповідно до ч.1 ст. 197 ЦК України права, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у цінному папері (іменний цінний папір);

3) особі, названій у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Як передбачено ч. 4 ст. 197 ЦК України права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

Таким чином, враховуючи те, що індосамент вчинений після настання строку оплати за векселями №306693742 та №3006693743, відповідно, позивач набув право вимоги до відповідача за зазначеними векселями на суму 4 000 000,00грн. в порядку, встановленому для відступлення права вимоги, відтак, позивач є новим кредитором, а відповідач –боржником.

В силу ст. 20 Уніфікованого закону індосамент, вчинений після настання строку платежу, має ті самі наслідки, що й індосамент, вчинений до настання цього строку. Однак індосамент, вчинений після здійснення протесту в неплатежі або після закінчення строку, встановленого для опротестування, має наслідки звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається вчиненим на векселі до закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.

Тобто, відповідно до ст. 519 ЦК України вексель може бути переданий шляхом вчинення іменного або бланкового індосаменту і після здійснення протесту в неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту (якщо вексель не був опротестований). Особи, які індосували вексель після здійснення його протесту в неплатежі та (або) після закінчення строку для здійснення протесту, не несуть відповідальності перед набувачем векселя за виконання зобов'язання за векселем, але відповідають за дійсність переданої вимоги.

Інші зобов'язані за векселем особи мають право відповідно до ст. 518 ЦК висувати проти вимог векселедержателя ті заперечення, що вони мали проти особи (осіб), що індосувала (індосували) вексель після його опротестування або після закінчення строку для здійснення протесту.(зазначена позиція також викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007р. №5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів" (v0005700-07) ).

За приписпми ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивачем до відповідача з вимогою про оплату векселів №306693742 та №3006693743 загалом на суму 4 000 000,00грн. відсутні.

Проте, представником позивача подано до суду першої інстанції докази звернення до індосанта -Акціонерного комерційного банку "Прем’єрбанк" з заявою вих. №03/09-ОС від 03.03.2009р. на оплату векселів №306693742 та №3006693743 загалом на суму 4 000 000,00грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що не має правових підстав звернення позивача до банку з грошовими вимогами враховуючи те, що вчинений на зазначених векселях індосамент має наслідки звичайної цесії.

Відповідно до п. 1 ГПК України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, підставою для звернення з позовом до суду є наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду відносно того, що підстави для звернення позивача, як векселедержателя, з позовом до відповідача, як векселедавця, за нездійснений платіж відсутні, оскільки позивачем не доведено порушення його права відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводами апеляційної скарги не спростовано висновки місцевого господарського суду.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.