57/221 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів - 12.07.2011 Прийняття

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти нове, яким визнати Договір купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29.04.2009 недійсним.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що рішення суду першої інстанції вирішило питання про права та обов’язки Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк", оскільки стосується Договору, на підставі якого господарським судом Вінницької області порушено справу № 5/145-09 про банкрутство відповідача-2, у якій апелянт та позивач є кредиторами відповідача. Рішення суду практично позбавило апелянта права доводити факти встановлені цим рішенням, під час розгляду аналогічної позовної заяви апелянта. Також, судом не перевірено дійсність емісії цінних паперів, проданих за умовами спірного договору; суд не з’ясував обставини, пов’язані з існуванням у ТОВ "Будбізнесефект" права власності на цінні папери, під час укладання договору та не перевірив здійснення переходу права власності після укладення договору до відповідача-2, не перевірив дійсність ліцензії торговця цінними паперами ТОВ "Капітал ІСТ" та зберігача цінних паперів ТОВ "ФК "Ініціатива"; крім того, апелянт просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 (у складі колегії суддів: Вербицької О.В. – головуючий; суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І.) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" було прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

Представником Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" у судовому засіданні 07.06.2011 було заявлено відвід колегії суддів: Вербицькій О.В. – головуючий; суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 заяву Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про відвід складу суду у справі № 57/221 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будбізнесефект", Товариства з обмеженою відповідальністю – фірма "Юність" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29.04.2009 задоволено.

Справу № 57/221 передано до відділу діловодства Київського апеляційного господарського суду для визначення іншого складу суду у порядку, встановленому частиною 3 статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 01-24/247 від 09.06.2011, у зв’язку з відводом судді – доповідача у справі Вербицької О.В, суддів: Андрієнка В.В., Буравльова С.І, було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 57/221.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ було визначено наступний склад колегії суддів для розгляду справи № 57/221: головуючий суддя Михальська Ю.Б. (доповідач у справі), судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2011 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б. (доповідач у справі), судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання не з’явились про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача-2 проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 у справі № 57/221 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача-1.

Клопотання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, про залучення до участі у справі в якості третьої особи Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку колегією суддів залишено без задоволення, оскільки скаржником не подано доказів, що рішення зі спору може вплинути на права та обов’язки Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо однієї з сторін (стаття 27 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників відповідача-2 та апелянта, судова колегія встановила наступне:

29 квітня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будбізнесефект" (відповідач-1 у справі, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю-фірмою "Юність" (відповідач-2 у справі, покупець) був укладений Договір купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б (надалі - Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов’язується передати у власність покупця, а останній зобов’язується прийняти і оплатити наступні цінні папери:

Вид ЦП, форма випуску - інвестиційні сертифікати, іменні;

Форма існування - бездокументарна;

Назва емітента - ТОВ "КУА АПФ "Ініціатива" (ПЗНВІФ "Венчурний Капітал");

Код ЄДРПОУ - 33097725;

Код ISIN UA - 4000024376;

Номінальна вартість 1 штуки - 1 000,00 грн.;

Вартість 1 штуки - 1 084,74 грн.;

Кількість, штук – 35 031 штука;

Загальна номінальна вартість - 35 031 000,00 грн.;

Загальна вартість - 37 999 526,94 грн.

Згідно пункту 1.2. Договору, загальна вартість є загальною сумою Договору та складає 37 999 526,94 грн.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що розрахунки за цим Договором здійснюються між покупцем та продавцем шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця загальної суми договору до 30 квітня 2010 року включно. Графік платежів за договором має наступний вигляд:

до 01.08.2009 включно - 8 000 000,00 грн.;

до 01.11.2009 включно - 10 000 000,00 грн.;

до 01.02.2010 включно - 10 000 000,00 грн.;

до 30.04.2010 включно – 9 999 526,94 грн.

Пунктом 3.2. Договору передбачено обов’язок продавця у строк до 30 квітня 2009 року включно надати розпорядження на переказ цінних паперів з рахунку № 004448, найменування Зберігача: ТОВ "ФК "Ініціатива" (рахунок Зберігача в депозитарії системи 1153) на рахунок у ЦП № 004450, найменування Зберігача: ТОВ "ФК "Ініціатива" (рахунок Зберігача в депозитарії системи 1153), який належить покупцю.

Документом, що підтверджує факт здійснення переходу прав власності на цінні папери на ім’я покупця є виписка з рахунку в цінних паперах (пункт 3.3. Договору).

В забезпечення виконання зобов’язань за Договором купівлі-продажу цінних паперів, між відповідачем-1 (заставодержатель) та відповідачем-2 (заставодавець) був укладений Договір застави від 04 травня 2010 року, відповідно до умов якого заставодавець передав у заставу заставодержателю цінні папери у кількості 35 031 штук для забезпечення виконання зобов’язань заставодавця за Договором, згідно якого заставодавець повинен сплатити заставодержателю 37 999 526,94 грн.

Як вбачається з позовної заяви, позивач як на підставу позовних вимог посилався на те, що Договір купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29.04.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будбізнесефект" та Товариством з обмеженою відповідальністю - фірмою "Юність" суперечить вимогам статті 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки укладений без наміру створення наслідків, через продаж відповідачем-1 майнових активів, якими він не володів та отримання відповідачем-2 їх у власність без зарахування на свої відповідні рахунки. Крім того, відповідач-2, при укладенні спірного Договору, порушив положення частини 1 статті 165 Господарського кодексу України, оскільки не мав достатньої кількості коштів для купівлі цінних паперів.

Згідно статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов‘язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як передбачено статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимого цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Статтею 234 Цивільного кодексу України не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Отже, це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначав, що є зацікавленою особою оскільки, Господарським судом Вінницької області 02.07.2009 порушено справу № 5/145-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю – фірма "Юність", та СТОВ "Поділля" визнано кредитором боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юність" та стороною у справі № 5/145-09.

Скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що рішенням у даній справі суд вирішив питання про права та обов’язки товариства, та це рішення стосується Договору, на підставі якого Господарським судом Вінницької області порушено справу № 5/145-09 про банкрутство ТОВ – фірма "Юність", у якій ПАТ "Кредитпромбанк" разом із СТОВ "Поділля" є стороною – кредитором ТОВ –фірма "Юність".

Особа, яка звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до преамбули Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) цей Закон визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що бездокументарна форма цінного паперу - здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір, а власник цінних паперів - особа, яка має право власності на цінні папери відповідно до закону та/або договору управління майном.

Згідно статті 5 закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 було подано розпорядження від 30 квітня 2009 року про виконання операції до Договору купівлі-продажу цінних паперів від 29.04.2009, відповідально до якого здійснено переказ цінних паперів на рахунок ТОВ "Будбізнесефект" у зберігача.

Таким чином, цінні папери за умовами Договору купівлі-продажу № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року продано ТОВ "Будбізнесефект", яке було їх власником на момент продажу.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України).

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Цивільний кодекс (435-15) називає такі правочини фіктивними.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, усвідомлюючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчинення фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений.

Факт невиконання сторонами умов правочину не робить правочин фіктивним. Невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами укладено Договір з метою мати цивільні права та обов’язки продавця та покупця цінних паперів, крім того, наявний факт переходу права власності на цінні папери від продавця до покупця, а отже доводи позивача щодо фіктивності договору купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року не приймаються до уваги.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов’язані виконувати його умови, причому навіть тоді, коли суд не визнає його недійсним. Нікчемними, зокрема, є правочини:

- укладені з недодержанням вимог обов’язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом;

- укладені з недодержанням вимог закону про обов’язкову нотаріальну форму (частина 1 статті 219 Цивільного кодексу);

- укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (стаття 221 Цивільного кодексу);

- укладені недієздатною фізичною особою (стаття 226 Цивільного кодексу);

вчинені без дозволу органу опіки та піклування (частина 1 статті 224 Цивільного кодексу);

- які порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу).

Судом встановлено, що Договір купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року укладений без порушення перелічених вище умов, а отже твердження позивача, що Договір купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року є нікчемним до уваги не приймаються, а підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року - відсутні.

Частиною 1 статті 165 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання можуть придбавати акції та інші цінні папери, зазначені у цьому Кодексі, за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит, якщо інше не встановлено законом.

Вказана норма статті 165 Господарського кодексу України обмежує коло джерел фінансування для придбання цінних паперів. Такі операції можуть здійснюватися після сплати податків та відсотків за банківський кредит, "якщо інше не передбачено законом".

На сьогоднішній день спеціальним законом іншого не передбачено, отже можна зробити висновок, що якщо суб'єкт господарювання має податкову заборгованість та/або прострочив сплату процентів за банківським кредитом, то такий суб'єкт не має права придбавати цінні папери. Однак, якщо суб'єкт господарювання, зокрема, за договором купівлі-продажу цінних паперів придбав цінні папери за грошові кошти, за які він не мав права їх придбавати, правових підстав для визнання такої угоди недійсною чинне законодавство не містить.

Матеріалами справи підтверджується відсутність заборгованості у покупця цінних паперів за розрахунками з бюджетом станом на дату укладання Договору купівлі-продажу цінних паперів.

Крім того, станом на дату придбання цінних паперів покупцем у повному обсязі сплачені відсотки за користування кредитними коштами згідно з умовами кредитного договору, укладеного 17.10.2007 із ПАТ "Кредитпромбанк".

Твердження позивача щодо відсутності розпорядження про переказ цінних паперів на рахунок ТОВ - фірми "Юність" спростовується наявним в матеріалах справи розпорядженням від 30 квітня 2009 року на виконання облікової операції до договору купівлі-продажу цінних паперів № 70-2/09Б від 29 квітня 2009 року (переказ цінних паперів) на рахунок ТОВ - фірми "Юність".

Здійснення зазначеного переказу цінних паперів повністю відповідає умовам Договору, а саме: умовам пункту 3.2.

Не може бути підставою для визнання недійсним Договору та не приймається колегією суддів до уваги посилання позивача на те, що у Договорі не зазначено, що ТОВ "Будбізнесефект" є власником цінних паперів та з яких підстав, оскільки перелік підстав для визнання договорів недійсними вичерпний; відсутність в Договорі посилання на підставу виникнення права власності у продавця не може бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення апелянта про те, що суд першої інстанції не з’ясував обставини, пов’язані з існуванням у ТОВ "Будбізнесефект" права власності на цінні папери під час укладення договору та не перевірив здійснення переходу цього права власності на цінні папери під час укладання договору до відповідача-2, що може підтверджуватися лише випискою з рахунку в цінних паперах, оскільки переказ цінних паперів здійснюється на підставі розпорядження (пункт 3.2 Договору), яке наявне в матеріалах справи, обставини наявності права власності у продавця цінних паперів сторонами договору не оспорювалось та апелянтом не доведено і не спростовано належними доказами наявність права власності на цінні папери у ТОВ "Будбізнесефект".

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення скаржника про те, що судом першої інстанції не з’ясовано обставини, пов’язані з реєстрацією випуску та проспекту емісії цінних паперів, не перевірив дійсність емісії цінних паперів, не перевірив дійсність ліцензії торговця та зберігача цінних паперів, оскільки зазначені обставини не впливають на дійсність чи недійсність договору купівлі-продажу, предметом якого є цінні папери, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання договору недійсним, а останній укладено відповідно до положень чинного законодавства України.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 у справі № 57/221 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 у справі № 57/221 залишити без змін.