17/30 Про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію - 05.07.2011 Прийняття

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення 790710,33 грн. заборгованості

Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 790710,33 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.02.2011 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2011 року у справі №17/30 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" на користь закритого акціонерного товариства "Екостандарт" 194 776,90 грн. основного боргу, 1 947,77 грн. витрат по оплаті державного мита, 58,13 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Рішення вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 р. № 420099 в результаті чого, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 194 776,90 грн. за теплову енергію, яка в силу умов договору та положень законодавства має бути стягнута з відповідача.

Не погоджуючись з рішенням суду, Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011 року у справі №17/30 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає про те, що рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011р. винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а при розгляді порушено принципи судочинства закріплені у ст. 47 ГПК України. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки умовам договору та обставинам справи, не враховані норми ст.ст. 526 ЦК України, 193 ГК України (436-15) .

Відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду є обґрунтованим, законним та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2011 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.05.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р. у зв’язку з нез’явленням представника третьої особи та необхідністю витребувати докази, розгляд справи відкладено на 20.06.2011р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011р. у зв’язку з ненаданням представником позивача обґрунтованого розрахунку стягуваної суми та Акту звірки за листопад 2010 р., розгляд справи відкладено на 05.07.2011р.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши доводи представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Частиною першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Так, 01.08.2004р. між Закритим акціонерним товариством "Енергогенеруюча компанія "Укр-Кан Пауер", правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство "Екостандарт" (енергопостачальною організацією), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" (ЖРЕО - 401) укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі – Договір, а.с.7-9).

Пунктами 1.1, 1.2 Договору визначено, що позивач зобов’язався виробляти, систематично поставляти та передавати у власність відповідачеві теплову енергію у вигляді гарячої води до належних відповідачу будинків згідно додатку 3 до Договору у період з 01.08.2004р. по 31.07.2005р. в обсязі 75408,6 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 25,710 гкал/год., а відповідач зобов’язався приймати теплову енергію та своєчасно здійснювати оплату за неї на умовах даного Договору.

Згідно з Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що відповідач щомісяця з 12 по 14 число окремо по кожному особовому рахунку, наведеному у додатку 3 до Договору, отримує у позивача оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми, акти приймання передачі товарної продукції та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахування недоплати або переплати за попередній місяць. Один підписаний відповідачем примірник кожного з наведених актів відповідач зобов’язаний повернути в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 6.5. Договору відповідач самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим платіжним дорученням не пізніше 28 числа поточного місяця.

У пункті 10.1 Договору визначений строк його дії, який встановлений з 01.08.2004р. по 2005р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна зі сторін не пізніше, ніж за місяць до його закінчення не заявить іншій стороні протилежне. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за листопад 2010 року позивач поставив, а відповідач отримав теплову енергію на загальну суму 804 410,33 грн., що підтверджується розрахунком суми основного боргу і табуляграмами (а.с.16-37), обсяг переданої теплової енергії відповідачем не заперечується.

Листом комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" № 344-14 від 11.01.2011 р. та листом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації міста Києва № 37108-267 від 12.01.2011 р. підтверджується оплата теплової енергії (опалення та підігрів холодної води) відповідачем насуму 609 633,43 грн. за листопад 2010р. (а.с.73-76).

Доказів оплати залишку несплачених коштів за Договором відповідачем суду не надано. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 194 776,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Отже, виходячи з умов договору та положень чинного законодавства, враховуючи відповідні докази, відповідач має сплатити позивачу заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 194 776,90 грн. і, відповідно, вказана сума має бути стягнута з відповідача.

Колегія суддів також вважає правомірним відхилення судом першої інстанції як доказу часткової оплати заборгованості за Договором, наданого платіжного доручення від 29.11.2010 р. № 1547 про оплату коштів у сумі 35 000 грн. (а.с.77), оскільки вбачається з самого платіжного доручення, вказані кошти сплачені за опалення за жовтень 2010р., та надійшли від орендарів по угоді № 420165 від 25.08.2004 р. Таким чином вказане платіжне доручення не може бути визнано належним доказом оплати заборгованості за спожиту теплову енергію за листопад 2010 року на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2004 р. № 420099.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції що, твердження позивача щодо зараховуються ним коштів, які надходять в рахунок оплати теплової енергії, одержаної у попередній період, має бути відхилено, так як одержані позивачем кошти внаслідок розщеплення оплат здійснені мешканцями належних відповідачу будинків за житлово-комунальні послуги опалення та гарячого водопостачання, а також суми відшкодування наданих пільг і субсидій є поточними оплатами за надані послуги.

Інші позовні вимоги судом першої інстанції правомірно відхилені як необґрунтовані з огляду на їх недоведеність.

Апеляційна інстанція відхиляє заяву представника позивача від 04.07.2011р. № 09/983 про зменшення позовних вимог – стягнення 220 090,40 грн. боргу, 7 907,10 грн. держмита та 246 грн. витрат за ІТЗ судового процесу, оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі зменшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі. Рішення ж у даній справі прийнято 14.03.2011 року, і крім того, відповідно до ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхилено як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011 року у справі № 17/30 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 33, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Залишити рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2011 року у справі № 17/30 без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Екостандарт" без задоволення.