14/22-11 Про визнання недійсним договору поруки - 16.05.2011 Прийняття

розглянувши матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №14/22-11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп",

м.Дніпропетровськ

до відповідача 1 публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк",

м.Дніпропетровськ

до відповідача 2 товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове

агентство "Верус", м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору поруки від 02.09.2010р.,

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №14/22-11 (суддя Панна С.П.) позовні вимоги ТОВ "Союзінвестгруп" задоволено повністю. Визнано недійсним договір поруки б/н від 02.09.2010р., укладений між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус".

Приймаючи вищезгадане рішення, господарський суд виходив з невідповідності вищезгаданого договору поруки визначеним для договорів даного типу вимогам чинного законодавства України, зокрема, відсутності доказів отримання від позивача згоди на покладення на нього відповідних обов’язків, що виникли при укладанні оспорюваного правочину.

Не погодившись з даним рішенням, скаржник /відповідач-1/ звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправомірність останнього, просить дане рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, повністю відмовивши в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень скаржник посилається на те, що оспорюваний договір поруки повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме, ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України; укладений з урахуванням "внутрішньої волі" сторін; безпосереднього впливу на права та обов’язки позивача не створює; більш того, стверджує, що позивач, як Позичальник за кредитним договором, стороною у договорі поруки бути не може, у зв’язку з чим не потрібна й згода останнього на його укладення.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на правомірності оскаржуваного рішення, натомість, доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та безпідставними.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Отже, як встановлено господарським судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 12.09.2008р. між Приватбанком, як Банком, та ТОВ "Союзінвестгруп", як Позичальником, було укладено кредитний договір №2096, згідно п.п.А.1, А.2 якого банк надав Позичальнику строковий кредит, ліміт якого складає 40 000,00 доларів США, з метою поповнення оборотних коштів, а також, 2600,00 доларів США на оплату страхових платежів у випадку і в порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 даного договору.

Відповідно до п.А.5 вищезгаданого кредитного договору, зобов’язання Позичальника забезпечуються договором застави транспортного засобу №2096/ДЗ від 12.09.2008р., а також, договорами поруки від 12.09.2008р.

Так, 12.09.2008р. між гр.ОСОБА_2., як заставодавцем, та ЗАТ КБ "Приватбанк", як заставодержателем, було укладено договір застави автотранспорту №2096/ДЗ, згідно п.1.1 якого, предметом договору визначено надання в заставу автотранспорту, опис якого зазначений в п.6 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Союзінвестгруп" (позичальник) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу автотранспорту переважно перед іншими кредиторами заставодавця та (або) позичальника./а.с.29 том 1/.

12.09.2008р., за попередньою згодою боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", між гр.ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, як поручителями, та Приватбанком, як кредитором, було укладено, відповідно, договори поруки №1, №2, №3, за п.1.1 яких предметом договорів є також надання поруки поручителями перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп", як боржником, своїх обов’язків за кредитним договором від 12.09.2008р. №2096. /а.с.30 том 1/.

В свою чергу, 12.09.2008р., за попередньою згодою боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", між ТОВ "Союзукртранс", як поручителем, та Приватбанком, як кредитором, було укладено договір поруки №4, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є знову ж таки надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп", як боржником, своїх обов’язків за кредитним договором від 12.09.2008р. №2096. /а.с.34 том 1/.

Окрім того, згодом, 02.09.2010р. між ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", як поручителем, та Приватбанком, як кредитором, був укладений договір поруки б/н, предметом якого визначено надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп" всіх своїх обов’язків за кредитним договором №2096 від 12.09.2008р., за яким кредитор надав боржникові кредит у сумі 40 000,00 доларів США, а боржник, зі свого боку, взяв на себе зобов’язання отримані кредитні кошти повернути у строк до 12.09.2011р.

При цьому слід зауважити, що даний договір є двостороннім, укладений без попередньої згоди на то боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", що сторонами, зокрема, відповідачем-1, не заперечується, підтверджується відсутністю на договорі печатки та підпису уповноваженого представника ТОВ "Союзінвестгруп". /а.с.35 том 1/.

Саме визнання недійсним вищезгаданого договору поруки б/н від 02.09.2010р., як такого, що суперечить вимогам чинного законодавства України та спрямованого на штучну зміну підсудності, і є предметом даного спору.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, неспроможними колегія суддів вважає доводи скаржника з приводу того, що оспорюваний договір поруки безпосереднього впливу на права та обов’язки позивача /боржник/ не створює, адже, відповідно до ч.1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Більш того, за ст. 557 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя . Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника . Таким чином, у зв’язку із неможливістю повідомити поручителя про виконання зобов’язання перед кредитором, оскільки за оспорюваним договором поруки ані сам поручитель, ані його місцезнаходження боржнику були невідомі, застосування вищезгаданої правової норми може призвести до небажаних наслідків для позивача /боржника/, зокрема, подвійної сплати суми основного зобов’язання /тобто, і кредиторові, і невідомому поручителю за зворотною вимогою/.

Помилковим апеляційний господарський суд вважає також твердження апелянта стосовно того, що позивач, як Позичальник за кредитним договором, стороною у договорі поруки бути не може, у зв’язку з чим не потрібна й згода останнього на його укладення.

Відповідно до п.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, за ст. 511 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. В свою чергу, на підставі п.2 ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, природа поруки полягає у поєднанні волі боржника і поручителя відповідати спільно, а тому порука за договором передбачає волевиявлення як боржника, так і поручителя . Враховуючи ж відсутність згоди боржника /позивача/ на укладення оспорюваного договору поруки б/н від 02.09.2010р., останній цілком правомірно визнаний господарським судом першої інстанції недійсним на підставі п.3 ст. 203, п.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить самому поняттю договору.

/Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 12.11.2009р. у справі №57/59-09, від 18.06.2010р. у справі №8/252-09, від 05.08.2010р. у справі №1/309 тощо /.

З урахуванням викладеного вище, судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно та об’єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка. Таким чином, оскаржуване рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 101, 103- 105 ГПК України, суд,-

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №14/22-11 – залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ, – без задоволення.