Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.02.2011 року у справі №44/18пн позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 м.Макіївка Донецької області (далі - ФОП ОСОБА_5) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м.Донецьк (далі ФОП ОСОБА_3) про стягнення боргу з орендної плати в розмірі 37080, 65 грн. та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 53,6м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 (згідно остаточних вимог: а.с.21) –задоволено в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та доведені належним чином.

Відповідач з прийнятим рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, неповідомлення належним чином відповідача про дату та час слухання справи, внаслідок чого останній не мав можливості бути присутнім на судовому засіданні 28.02.2011 року, чим порушено його процесуальне право.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на факт укладення позивачем договору суборенди без згоди орендодавця –ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ" м.Одеса, чим порушено приписи п.п.6.6, 6.7 договору оренди від 15.02.2010р., що є підставою для розірвання останнього з ініціативи орендодавця. В той же час між відповідачем та третьою особою 15.10.2010 року укладено договір оренди на спірне приміщення, що обумовлює, на думку відповідача, втрату чинності договору суборенди від 15.02.2010р., укладеного між ним та позивачем.

В апеляційній скарзі наведені і інші доводи, які, на думку відповідача, є підставою для скасування оскарженого рішення.

Ухвалою апеляційного суду від 19.04.2011 року залучено до участі у справі №44/18пн третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "ІВ-ІММОБІЛЬЄ" м.Одеса.

Відповідач в судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу та під час судового засідання позивач та його представник просили оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення як безпідставно заявлену.

Третя особа в судовому засідання та у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу підтримала доводи відповідача в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне повернути відповідачу та третій особі документи, які додано відповідно до апеляційної скарги та відзиву на позовну заяву та апеляційну скаргу від 10.05.2011р., оскільки надані сторонами по справі документи не відповідають вимогам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, а інші документи залучає до матеріалів справи в якості доказів.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, Донецький апеляційний господарський суд, -

Згідно пункту 2 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь –якої із сторін, не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що його вчасно не було повідомлено про час та місце слухання справи, в тому числі і про порушення провадження по справі, в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. порушено провадження у справі №44/18пн, а ухвалою від 15.02.2011 року відкладено розгляд справи на 28.02.2011 року.

Як вбачаться зі штампів господарського суду Донецької області на звороті вищевказаних ухвал, останні були направлені сторонам рекомендованим листом відповідно 03.02.2011р. та 17.02.2011р.

В матеріалах справи відсутні поштові повідомлення чи повернуті органами поштового зв’язку конверти, які надсилалися відповідачу та свідчили би про належне повідомлення про дату слухання справи.

Відповідно до положень ст. 42 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ч. 1 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої і другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами, зокрема, мають право брати участь в судових засіданнях, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу.

Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції 28.02.2011р. справа розглядалась за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду України вважає, що справу розглянуто місцевим господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання, тому рішення господарського суду Донецької області від 28.02.2011р. підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей,передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представників сторін, а також третьої особи, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є стягнення боргу з орендної плати в розмірі 37080, 65 грн. та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 53,6м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 (згідно остаточних вимог: а.с.21).

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на неналежному виконанні суборендарем умов договору суборенди нежитлової будівлі № 01/-03-10 від 15.02.10 року у частині обов’язку вчасно сплачувати орендну плату за користування частиною приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "ІВ-ІММОБІЛЬЄ" м.Одеса та ФОП ОСОБА_5 - 15.02.2010 року укладено договір оренди нежитлової будівлі за №01/03-10, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, про що сторонами договору було складено та підписано відповідний акт приймання-передання від 15.02.2010р. (а.с.100).

Вищевказаний договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 01.01.2013 року (п.4.1 договору).

Пунктом 6.6 договору оренди від 15.02.2010 року передбачено, що орендар має право передавати частину орендованого приміщення в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням орендодавця. Крім того, ч.2 цього пункту встановлено обов’язок орендаря у 10-денний термін з дати отримання дозволу на оренду надати до Представництва копію договору суборенди. В іншому разі дозвіл втрачає силу.

15.02.2010 року між ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір суборенди №01/-03-10, відповідно до п.1.1,1.2 якого орендар зобов’язується передати суборендарю, а суборендар прийняти у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 53,6 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Листом без номеру та дати (а.с.101) третя особа (орендодавець) повідомила позивача (орендаря) про надання дозволу з 15.03.2010 року здавати в суборенду приміщення за адресою АДРЕСА_1.

Позивач надав апеляційному суду докази надання згоди третьою особою у справі (орендодавцем) на передання спірного приміщення в суборенду відповідно до приписів п.6.6 договору оренди від 15.02.2010 року, однак в порушення цього пункту договору не надав доказів надсилання копії укладеного договору суборенди від 15.02.2010 року третій особі у 10-денний термін з дати отримання від неї дозволу на оренду.

Факт неотримання третьою особою у справі договору суборенди від 15.02.2010 року підтверджено представником останньої в судовому засіданні апеляційного суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що дозвіл, наданий позивачу третьою особою, на передачу частини нежитлового приміщення в суборенду, втратив чинність, тобто його не існує, що дає підстави стверджувати, що спірний договір суборенди укладений з порушенням порядку, передбаченому приписами ч.2 п.6.6 договору оренди від 15.02.2010 року та норм Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до п. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин повинен вчинятися особою яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, тобто мати повноваження на укладення таких правочинів.

Повноваження орендаря щодо користування майном, в тому числі і шляхом передачі його в суборенду, визначені ст. 774 Цивільного кодексу України, які передбачають наявність двох умов: знаходження майна в правомірному, на підставі договору оренди, користуванні та наявність згоди орендодавця на передачу майна в суборенду третім особам.

Зі змісту ст. 215 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може бути визнано недійсним, зокрема, якщо особа, яка його вчиняє не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що встановлено ст. 216 Цивільного кодексу України.

Стаття 761 Цивільного кодексу України передбачає, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що на момент укладення договору суборенди позивач хоча і мав згоду власника (третя особа у справі) спірного майна на передачу його в суборенду, однак у встановлений в договорі строк не здійснив відповідних дій щодо надсилання копії цього договору суборенди третій особі, наслідком чого є анулювання такої згоди.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що договір суборенди нежитлової будівлі №01/-03-10 від 15.02.2010р. укладений з порушенням вимог п.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання такого договору недійсним (ст. 215 ЦК України) з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України).

Таким чином, керуючись п.1 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд визнає договір суборенди нежитлової будівлі №01/-03-10 від 15.02.2010р. недійсним з моменту його укладення, так як він суперечить нормам діючого законодавства.

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 Цивільного кодексу України), тому вимоги позивача в частині стягнення боргу з орендної плати в розмірі 37080, 65 грн. та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 53,6м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, так як є безпідставно заявленими та неправомірними.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м.Донецьк - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 28.02.2011 року у справі №44/18пн –скасувати.

Визнати договір суборенди нежитлової будівлі №01/-03-10 від 15.02.2010р. недійсним з моменту його укладення.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 м.Макіївка Донецької області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м.Донецьк про стягнення боргу з орендної плати в розмірі 37080, 65 грн. та виселення відповідача з нежитлового приміщення площею 53,6м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_2) витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в сумі 227,90 грн.

Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.

Надруковано: 6 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

3. третій особі

4 у справу

5 ДАГС

6. ГСДО