Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Фізична особа –підприємець ОСОБА_5 м.Бердянськ звернувся до Бердянської міської ради м.Бердянськ з позовом про визнання права власності на самочинно збудовану нежитлову адміністративну будівлю літ. "А", що розташована по АДРЕСА_1.

Ухвалою суду першої інстанції від 16.09.2008р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради м.Бердянськ.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.09.2008р. по справі №10/570/08 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано за Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_5 право власності на адміністративну будівлю літ. "А", що розташована по АДРЕСА_1.

На підставі статті 29 Господарського процесуального кодексу України Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2008р. по справі №10/570/08 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Прокурор вказує, що при вирішенні спору по суті, суд не з’ясував наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання права позивача з боку міської ради. Крім того, посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а саме, залишено без уваги питання щодо прийняття спірної нежитлової будівлі до експлуатації у встановленому чинним законодавством порядку.

У судовому засіданні від 04.05.2011р. прокурор підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі. Представники сторін, третьої особи, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у судове засідання не з’явились, про час та місце проведення якого були повідомлені належним чином.

Оскільки ухвалою про порушення апеляційного провадження від 11.04.2011р. явка представників сторін не була визнана обов’язковою, то суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Бердянської міської ради від 05.04.2007р. між Бердянською міською радою (далі - орендодавець) та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_5 (далі –орендар) був укладений договір оренди землі від 27.05.2007р., відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне володіння і користування вільну від забудови земельну ділянку площею 0,4га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для будівництва готелю котеджного типу.

Строк дії даного договору згідно з п.8 договору встановлений до 01.04.2012р.

Відповідно до п.п.14, 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва готелю котеджного типу. Цільовим призначенням земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги. Категорія земель: землі житлової та громадської забудови.

Зазначений договір 16.08.2007р. зареєстрований у Бердянському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №040726500307.

За актом приймання-передачі від 27.05.2007р. земельна ділянка передана в натурі в користування позивача.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що зовнішні межі погоджені з суміжними землекористувачами; розміри та місцезнаходження земельної ділянки вказані в плані меж землекористування, що є невід’ємною частиною договору оренди.

Розпорядженням міського голови Бердянської міської ради №400-р від 13.06.2008р. земельній ділянці площею 0,4га, що розташована по АДРЕСА_1 та надана в оренду ОСОБА_5 присвоєна поштова адреса –АДРЕСА_1.

Як зазначає позивач, в процесі господарської діяльності останнім на відведеній йому земельній ділянці було самочинно збудовано нежитлову основну адміністративну будівлю літ. "А"по АДРЕСА_1.

Виходячи з наявного у матеріалах справи технічного паспорту на громадський будинок, виданого Комунальним підприємством з технічної інвентаризації Бердянської міської ради станом на 18.08.2008р., основна адміністративна будівля літ. "А"є самочинно збудованою.

За технічним висновком Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянськцивілпроект"№215 від 01.09.2008р., об’єкт дослідження –основна адміністративна будівля літ. "А", що розташована по АДРЕСА_1, пошкоджень та деформацій не має, знаходиться у задовільному стані та забезпечує міцність та стійкість споруди, яка придатна для подальшої експлуатації при умові дотримання норм та правил по безпечній експлуатації будівель та споруд.

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудовану основну адміністративну будівлю літ. "А", яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у судовому порядку.

Частинами третьою та четвертою статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки регулює відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створені нової речі –самочинному будівництві були порушені.

Згідно з частинами першою та другою цієї статті кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта.

За змістом частини п’ятої ст. 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

При цьому, дотримання прав інших осіб пов’язане із встановленням факту дотримання будівельних норм і правил, що, як правило, підтверджується висновками експертів, спеціалістів будівельників та уповноважених органів.

Відсутність порушення прав інших осіб доводиться також письмовими поясненнями суміжних землекористувачів, співвласників об’єкта нерухомості, актами обстеження органів місцевого самоврядування.

До обставин, які підлягають встановленню та підтвердженню допустимими доказами, належать технічні характеристики об’єкта нерухомості.

Виходячи з технічного висновку Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянськцивілпроект"№215 від 01.09.2008р. основна адміністративна будівля літ. "А", що розташована по АДРЕСА_1, пошкоджень та деформацій не має, знаходиться у задовільному стані та забезпечує міцність та стійкість споруди, яка придатна для подальшої експлуатації при умові дотримання норм та правил по безпечній експлуатації будівель та споруд.

Слід зазначити, що на час звернення до господарського суду першої інстанції позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,4га на підставі договору оренди землі від 27.05.2007р., укладеного до 01.04.2012р.

За приписами ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі"орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій"(в редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 27.05.2007р.), у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкту.

Як зазначалось раніше, умовами договору оренди земельної ділянки від 27.05.2007р. визначено, що земельна ділянка передається позивачу в оренду саме для будівництва готелю котеджного типу.

Отже, матеріалами справи підтверджено додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, відсутність порушення прав інших осіб в контексті частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.

Відповідно до ст. 321, ст. 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист не тільки свого цивільного права, а й цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"від 23.02.2006р. №3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (995_004) і протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР (475/97-ВР) , кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов правомірного та законного висновку щодо наявності всіх правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудований об’єкти нерухомості у судовому порядку.

За таких обставин, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2008р. у справі №10/570/08 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2008р. у справі №10/570/08 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2008р. у справі №10/570/08 - залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Надруковано 9 примірників: 2- прокурору; 1 –ДАБК; 1 –позивачу; 1 –відповідачу; 1-третій особі; 1 - до справи; 1 –ДАГС; 1 –до суду