7/514 Про стягнення заборгованості за постачання електричної енергії - 05.04.2011 Прийняття

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулася акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення боргу в розмірі 14 624 538,20 грн.

Заявою від 09.12.2010 року позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, відповідно до якої збільшив розмір позовних вимог в сумі до 15 435 850,92 грн., а саме: 11 893 648,16 грн. боргу за спожиту активну електирчну енергію, 774 978,32 грн. за спожиту реактивну електричну енергію, 886 803,85 грн. штрафу, 775 279,09 грн. пені, 801 136,00 грн. інфляційної складової боргу, 304 005,50 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року (підписаного 19.01.2011 року) позов задоволено частково: вирішено стягнути з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь позивача 11 893 648,16 грн. за спожиту реактивну енергію, 801 136,00 грн. індексу інфляції, 304 005,50 грн. 3% річних, 775 279,09 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. інформаційних послуг.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (підтверджується витягом із статуту ПАТ "АК "Київводоканал"), м. Київ звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким в задоволені позовної заяви відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що оскільки між сторонами відсутній порядок розрахунків, а позивач в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України вимоги про сплату боргу відповідачу не надсилав, то у позивача відсутнє право вимагати сплати боргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2011 року по справі № 7/514 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 05.04.2011 року.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 96 ГПК України не скористався, відзиву не подав, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року по справі № 7/514 – частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК (1798-12) ), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до частини 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", яке відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.1995 року № 31, 31.08.1995 року № 177 та від 29.09.1995 року № 176 реорганізовано у філіал АЕК "Київенерго", яка є правонаступником його майна, прав та зобов’язань (надалі позивач) та підприємством по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва було укладено договір № 97 від 10.01.1991 року на використання електричної енергії (далі - договір) з додатками до нього (а.с. 24 - 47).

Наказом ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" № 207 від 18.12.2007 року підприємство по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва ліквідовано шляхом приєднання до Департаменту експлуатації водопровідного господарства ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке є правонаступником його майнових прав.

За умовами договору, сторони дійшли згоди, що позивач відпускає відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов’язується оплачувати використану електроенергію своєчасно та в повному обсязі.

21.12.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 97 від 10.01.19991 року, відповідно до якої, договір від 10.01.1991 року № 97 про постачання електричної енергії викладено у новій редакції згідно з додатком 1 до цієї угоди, з протоколом розбіжностей від 29.01.2010 року.

Договором № 97 в редакції від 21.12.2009 року встановлено, що постачальник продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю в точках продажу електричної енергії згідно з умовами договору та додатків до нього, що є його невід’ємною частиною, а споживач, в свою чергу (відповідач) зобов’язується оплачувати позивачу вартість використаної (купленої) електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії".

Приписами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 3 додаткової угоди від 21.12.2009 року сторони погодили, що мають намір привести додатки до договору у відповідність до чинної редакції "Правил користування електричною енергією" протягом двох місяців з дня підписання додаткової угоди.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони не надали суду додатку до договору "Порядок розрахунків за електроенергією" викладеного у новій редакції з урахуванням чинної редакції "Правил користування електричною енергією".

Згідно пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року додатки до договору у пункті 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами. Додатків, які б регулювали порядок проведення розрахунків за електричну енергію за договором позивачем суду не надано. Відповідно до позовної заяви позивач визнає, що порядок проведення розрахунків за спожиту електричну енергію сторонами не визначено.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до пунктів 6.11, 6.13 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 (z0417-96) ,остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами (z0417-96) . Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації та підтверджуються споживачем відповідно до договору. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Керуючись зазначеними пунктами Правил (z0417-96) , місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу, а також нарахованої пені, інфляційних та річних в зв’язку з тим, що відповідач отримав документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду, якими є звіти за використану електричну енергію, а відтак термін сплати настав.

Місцевим судом зазначено, що саме звітами про використану електричну енергію відповідач підтверджував отримання документів для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на підставі виставлених рахунків та актів приймання-передачі товарної продукції у відповідача виник обов’язок сплати позивачу вартості спожитої електричної енергії.

Однак, колегія апеляційного господарського суду з цим не погоджується.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Згідно п. 6.1 Правил користування електричною енергією (z0417-96) , розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору.

За результатами дослідження матеріалів справи, колегія апеляційного суду встановила, що зазначені судом першої інстанції звіти про використану енергію, а також односторонні акти надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, односторонні рахунки-розшифровки по реактивній енергії можна вважати лише доказами, що підтверджують факт надання та отримання енергії споживачем. Зазначені вище документи не встановлюють порядок розрахунку споживача перед постачальником, та не надають можливості встановити строк виконання зобов’язання, оскільки не на всіх звітах проставлена дата його складання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надавав позивачу звіти про використану активну електроенергію відповідно до яких за період з 01.12.2009 року по 01.06.2010 року відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 11 893 648,16 грн. та 774 978,32 грн. реактивної електричної енергії.

Таким чином, щодо стягнення суми основного боргу, апеляційний господарський суд вважає, що позов в цій частині правомірно задоволений судом першої інстанції, так як в будь-якому випадку, позовна заява є вимогою в розумінні cт. 530 Цивільного кодексу України (435-15) , семиденний строк з моменту її подання на момент ухвалення рішення сплинув, а тому сума заборгованості має бути стягнута з відповідача (такої ж правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові № 41/324 від 10.02.2011 року).

Щодо нарахувань на суму боргу, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

В зв’язку з визнанням подання позову в якості вимоги в порядку ст. 530 ЦК України, апеляційний суд зазначає, що право на нарахування сум на підставі ст. 625 ЦК України, тобто річних та інфляційних, у позивача виникає через 7 днів з моменту подання позову, а саме починаючи з 10.07.2010 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в порядку ст. 22 ГПК України було подано заяву, якою останній збільшив свої позовні вимоги в частині донарахування інфляційних та 3% річних, збільшивши тим самим період їх застосування з грудня 2009 року по грудень 2010 року. Із змісту рішення вбачається, що суд першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог прийняв до уваги та задовольнив.

Разом з тим, колегією суддів враховано, що право у позивача на нарахування річних та інфляційних виникло з 10.07.2010 року, задоволенню підлягає стягнення річних та інфляційних за період з 10.07.2010 року по грудень 2010 року в розмірі 182 219,95 грн. 3% річних та 114 017,63 грн. інфляційних.

Що стосується стягнення пені, то оскільки позивачем самостійно обрано період нарахування з грудня 2009 року по червень 2010 року, а апеляційний господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог, позов в частині стягнення пені задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату електроенергії місцевий господарський суд визнав такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

Встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з переглядом рішення місцевого суду та прийняттям нового рішення, перегляду підлягають і судові витрати.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4- 7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 7/514 – підлягає частковому скасуванню, з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4- 7, 33, 43, 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 7/514 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 року у справі № 7/514 скасувати в частині стягнення річних та інфляційних, внаслідок чого в цій частині викласти рішення в новій редакції:

"Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) – 114 017,63 грн. – інфляційних, 182 219 грн. 95 коп. – 3 % річних. В іншій частині позовних вимог відмовити."

В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 12 750,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.