2/123-42 Про стягнення заборгованості за договором оренди - 08.02.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Волинської області (суддя Черняк Л.О.) від 05.10.2010 року у справі № 2/123-42 позов задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", м. Луцьк на користь Приватного підприємства "Ірома", м. Луцьк 308 060,68 грн. заборгованості по орендній платі, 19 885,90 грн. пені, а також 3300,00 грн. витрат на оплату державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; зобов’язано Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" звільнити займані ним приміщення, які використовуються під розміщення в них Черкаської філії ПАТ "Західінкомбанк" та є частиною нежитлового адміністративно-побутового будинку, разом з прилеглими господарськими будівлями, загальною площею 362,5 кв. м, розташованих за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 274/1; у стягненні 546,28 грн. пені відмовлено; у стягненні 2000,00 грн. адвокатських послуг провадження у справі припинено.

Відповідач –ПАТ "Західінкомбанк", не погодившись з винесеним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, оскільки вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим і таким, що прийняте за неповного дослідження матеріалів та обставин справи, невідповідності висновків місцевого господарського суду фактичним обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що рахунки про сплату орендної плати позивачем не виставлялися, а тому підстав для проведення орендних платежів у відповідача не було. Посилається також на те, що судом першої інстанції не досліджено механізм розірвання договору оперативної оренди, який міститься у п. 8.3 цього договору і передбачає, що договір підлягає достроковому розірванню з ініціативи орендодавця, зокрема, у випадку, якщо орендар не вніс орендної плати або не оплатив інші витрати протягом трьох місяців з моменту настання такого терміну. При цьому, зазначає, оскільки термін виконання відповідачем зобов’язань по сплаті орендної плати не настав, тому посилання господарського суду на вказаний пункт договору для обґрунтування підстав припинення договору оперативної оренди скаржник вважає необґрунтованим. Окрім того, покликається на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення вимог ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Позивач –ПП "Ірома"у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 14.12.2010 року) заперечуючи доводи апелянта, вказує на те, що на вимогу місцевого господарського суду позивачем були представлені всі рахунки-фактури щодо нарахування орендної плати кожного місяця, які в якості доказів долучені до матеріалів справи. Посилається на безпідставність тверджень скаржника про те, що ці рахунки-фактури Черкаській філії ПАТ "Західінкомбанк"не надсилались, оскільки як в орендаря так і в орендодавця запроваджена електронна форма ведення бухгалтерського обліку і рахунки про оплату орендних платежів щомісячно направлялись відповідачу за допомогою електронного зв’язку. Крім цього, зазначає, що в договорі оренди чітко обумовлені як сума щомісячної орендної плати, так і строк її перерахування на поточний банківський рахунок орендодавця (не пізніше 30 числа попереднього перед оплачуваним місяцем), а тому момент виникнення зобов’язань по сплаті орендної плати передбачений договором оренди і не залежить від факту виставлення чи не виставлення рахунку. Відповідно до наведеного, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

07.02.2011 року на розгляд колегії суддів поступило клопотання від представника відповідача (вх. № канцелярії суду 1090 від 07.02.2011 року) про зупинення апеляційного провадження у справі № 2/123-24 на період до кінця розслідування ГСУ МВС України кримінальної справи № 24-122, порушеної по фактах зловживання службовим становищем, службового підроблення та використання завідомо підроблених документів службовими особами ТОВ КБ "Західінкомбанк", передачі справи до суду та набрання законної сили вироком суду по зазначеній кримінальній справі.

Заслухавши думку представника позивача з приводу заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а в даному випадку кримінальна справа № 24-122 перебуває лише на стадії досудового слідства та не унеможливлює розгляд даної справи.

Окрім того, згідно ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого господарського суду на момент його винесення і по тих матеріалах, які наявні в матеріалах справи, в той час як оскаржуване рішення винесено 05.10.2010 року, а клопотання про зупинення провадження у справі мотивоване листом Головного слідчого управління МВС України від 02.02.2011 року № 13/4-1662, а відтак, дані обставини виникли після прийняття рішення місцевим господарським судом.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 року.

Відповідач участь уповноваженого представника в дане судове засідання не забезпечив, однак у клопотанні (вх. № суду 1090 від 07.02.2011 року) просив провести засідання колегії суддів, призначене на 08.02.2011 року, без участі його представника.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2010 року у справі № 2/123-42 –залишити без змін, виходячи з наступного.

07.10.2009 року між МП "Інкомсервіс", правонаступником якого є ПП "Ірома"(орендодавець) та Черкаською філією ПАТ "Західінкомбанк"(орендар) було укладено договір оперативної оренди (лізингу) нежитлового приміщення (надалі –договір), згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оперативну оренду (без права подальшої зміни статусу такої операції на фінансовий лізинг до закінчення дії відповідного договору) частину нежитлового адміністративно-побутового приміщення, що підпадає під визначення основних фондів відповідно до ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", придбаного орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою), що знаходиться в м. Черкаси, б-р Шевченка 274/1, з прилеглими господарськими прибудовами. Загальна площа приміщення, яке передається в оренду, становить 362,5 м2 балансовою вартістю 1 238 162,00 грн.

Вищезазначене приміщення передане по акту від 01.09.2008 року.

Відповідно до п. 2.1 договору орендна плата на момент укладення цього договору складає 96,50 грн. за 1 м2 площі у місяць, а всього 34 981,25 грн., яка щомісячно не пізніше 30 числа попереднього перед оплачуваним місяцем, перераховується на поточний рахунок орендодавця згідно вставлених рахунків.

Пунктом 4.2 договору встановлено обов’язок орендаря перераховувати орендодавцю орендну плату у термін, визначений в договорі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з моменту укладення договору і впродовж періоду користування ним орендованими приміщеннями орендну плату позивачу не сплачував, хоча відповідні рахунки-фактури про оплату орендних платежів щомісячно позивачем направлялися відповідачу за допомогою електронного зв’язку. Копії рахунків за період з жовтня 2009 року по травень 2010 року знаходяться в матеріалах справи (а. с. 42-50).

У зв’язку із закінченням 07.06.2010 року строку дії пролонгованого згідно з чинним законодавством договору оренди, позивач 29.06.2010 року надіслав відповідачу та Черкаській філії ПАТ "Західінкомбанк"повідомлення (вих. № 21 від 29.06.2010 року) про відмову від переукладення договору оренди на новий строк у зв’язку з невиконанням орендарем договірних зобов’язань щодо сплати орендної плати з вимогою звільнити займані приміщення в двотижневий строк (а. с. 22). Однак, як вбачається з матеріалів справи, даної вимоги відповідач не виконав, займані приміщення не звільнив та заборгованість по орендній платі не погасив, що і стало підставою даного позову.

Згідно ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені статтею 526 Цивільного кодексу України.

Докази, які б підтверджували виконання відповідачем договірних зобов’язань щодо внесення платежів за користування орендованими приміщеннями у строки, встановлені договором, та в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав позивача на момент розгляду спору господарським судом, у матеріалах справи відсутні.

Згідно поданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача по орендній платі за період з жовтня 2009 року по червень 2010 року становить 308 060,68 грн., яка останнім не спростована.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що порушене майнове право позивача підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача 308 060,68 грн. заборгованості по орендній платі.

Одночасно, статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно п. 5.2.2 договору, у випадку порушення орендарем термінів сплати орендних та інших платежів, визначених в цьому договорі, останній сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

У зв’язку з простроченням відповідачем внесення орендної плати позивач відповідно до ст. ст. 230- 231 Господарського кодексу України нарахував пеню за період з 01.11.2009 року до 01.07.2010 року в сумі 20 432,18 грн., яку і заявив до стягнення. Проте, місцевий господарський суд правомірно з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмежив розмір нарахованої позивачем пені до 19 885,90 грн. і підставно задоволив позовні вимоги в цій частині.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України однією із підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено. При цьому, згідно ч. 4 цієї ж статті правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Частиною 1 ст. ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено обов’язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно п. 3.2 договору оперативної оренди (лізингу) по закінченню терміну оренди орендар зобов’язаний передати орендодавцю об’єкт оренди по акту у стані, який відповідає стану приміщень в момент укладення цього договору з урахуванням їх нормального зносу.

Як свідчать документальні докази у справі, зокрема, лист позивача за вих. № 21 від 29.06.2010 року, орендодавець у межах встановленого п. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України місячного строку заявив про припинення договору оренди після закінчення його строку, а тому договір оперативної оренди (лізингу) нежитлового приміщення від 07.10.2009 року припинив свою дію 07.06.2010 року.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи та вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач після закінчення терміну дії договору оренди користувався спірним нерухомим майном без належних правових підстав і на момент розгляду справи в суді першої інстанції та постановлення оскаржуваного рішення не надав доказів повернення орендованого майна позивачу в порядку, встановленому договором, а тому позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача звільнити займані ним приміщення загальною площею 362,5 кв. м, розташовані за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 274/1, місцевим господарським судом задоволено правомірно і підставно.

Щодо витрат за правову допомогу в сумі 2 000,00 грн., заявлених позивачем до стягнення, то господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження в цій частині позову згідно заяви про уточнення позовних вимог (а. с. 41).

Покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що момент виконання відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати за користування орендованими приміщеннями згідно договору оренди поставлено у залежність від виставлення позивачем рахунків про її оплату, безпідставні та документально не обґрунтовані, оскільки договором оренди чітко визначено як суму щомісячної орендної плати так і строк її перерахування на рахунок орендодавця, а також встановлено обов’язок орендаря у визначений договором термін перераховувати орендодавцю орендну плату.

Не заслуговують на увагу і твердження апелянта про порушення місцевим господарським судом вимог ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як на підставу незаконного, на його погляд, нарахування і стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки згідно наявної в матеріалах справи копії постанови Правління Національного банку України № 68 від 12.02.2009 року мораторій на задоволення вимог кредиторів введено строком на шість місяців з 13.02.2009 року до 12.08.2009 року, в той час як договір оренди було укладено між сторонами 07.10.2009 року і пеню за прострочення відповідачем внесення орендної плати позивач почав нараховувати з 01.11.2009 року.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів банку, введений під час здійснення тимчасової адміністрації, не поширюється на зобов’язання, які пов’язанні з обслуговуванням господарської діяльності банку.

З огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 05.10.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстави для його скасування відсутні, а зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.