44/87пд Про визнання недійсним договору фінансового лізингу - 01.02.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" м.Донецьк (далі по тексту ТОВ "Донспецпром") звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" м.Київ (далі по тексту ТОВ "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг") про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 027-03/2008 від 31.03.08 року, у задоволенні якого рішенням від 01.12.2010 року у справі №44/87пд відмовлено.

В обґрунтування оскарженого рішення, суд першої інстанції послався на недоведеність вищевказаної позовної вимоги.

Позивач з зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та винести нове рішення, яким задовольнити заявлену позовну вимогу.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на порушення при укладенні договору приписів статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статті 35 Закону України "Про Національний банк України" та статті 180 ГК України –щодо визначення грошового зобов’язання із прив’язкою до коливання курсу долара США, що, на думку скаржника, не тільки порушує чинне законодавство в частині використання для розрахунків української гривні, але й призводить до невизначення сторонами ціни Договору (розміру, порядку сплати та нарахування лізингових платежів), яка є суттєвою умовою для даного виду господарських договорів.

На адресу Донецького апеляційного господарського суду 31.01.10 року від товариства з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" надійшло клопотання про перенесення слухання справи на іншу дату у зв’язку з відрядженням його повноважного представника.

Як вбачається з цього клопотання, ТОВ "Дора-Транс" в даній справі є третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, у зв’язку з яким останньою до вищевказаного клопотання додано ксерокопії квитанцій про сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання позовної заяви у справі №44/87пд.

Відповідно до ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу

господарський суд виносить ухвалу.

Ухвалою від 30.11.2010 року у справі №44/87пд господарський суд Донецької області на підставі п.п.4,10 ч.1 ст. 63 ГПК України повернув без розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову - ТОВ "Дора-Транс" про визнання договору фінансового лізингу № 027-03/2008 від 31.03.08 року дійсним.

З огляду на те, що ТОВ "Дора-Транс" не є учасником судового процесу у справі №44/87пд, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку щодо відмови в задоволенні вищевказаного клопотання як безпідставно заявленого.

Сторони не скористалися своїм процесуальним правом щодо участі своїх повноважних представників у судовому засіданні апеляційної інстанції, незважаючи на те, що про час та і місце слухання справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Тому судова колегія дійшла висновку, що відсутність сторін не є перешкодою для подальшого розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.ст.75, 99, а також з урахуванням ст. 102 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, Донецький апеляційний господарський суд, -

Між ТОВ "Донспецпром" та ТОВ "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" 31.03.08 року укладено договір фінансового лізингу № 027-03/2008, відповідно до п.1.1 якого лізингодавець приймає на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у Специфікації), та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

За твердженням позивача, вищевказаний договір укладений з порушенням приписів чинного законодавства України, зокрема, статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статті 35 Закону України "Про Національний банк України" та статті 180 ГК України –щодо визначення грошового зобов’язання із прив’язкою до коливання курсу долара США, що на думку Компанії, не тільки порушує чинне законодавство в частині використання для розрахунків української гривні, але й призводить до невизначення сторонами ціни договору (розміру, порядку сплати та нарахування лізингових платежів).

За таких обставин, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 027-03/2008 від 31.03.08 року, у задоволенні якого рішенням від 01.12.2010 року у справі №44/87пд відмовлено за недоведеністю.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання недійсним договору фінансового лізингу № 027-03/2008 від 31.03.08 року.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).

Судова колегія вважає, що договір № 027-03/2008 від 31.03.08 року за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, про що судом першої інстанції також зазначено, який підпадає під правове регулювання норм Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , а також статей 806- 809 ЦК України та статті 292 ГК України.

В силу статей 1, 3 та 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", статті 806 ЦК України та статті 292 ГК України, розділів 1-3 Договору, а також Умов фінансування, які є невід’ємною частиною Договору (додаток № 2/1), Товариство зобов’язалося надати у оплатне користування Компанії мобільний асфальтобетонний завод марки SPECO марки TSAP-1550P на шістдесят місяців з моменту передачі предмету лізингу, а Компанія зобов’язалася прийняти зазначену техніку та сплачувати щомісячні лізингові платежі з правом отримання у власність устаткування по закінченні строку дії лізингу.

За умовами пункту 3.6 Договору розрахунок лізингового платежу провадиться за формулою: LPn=(PI+RVn-1xIR)xRNBU, в якій LP –сума лізингового платежу в гривнях, PI –сума відшкодування частини вартості предмету лізингу в гривнях, RV –частина вартості предмета лізингу, що залишилася дол. відшкодування в гривнях, IR –відсоткова ставка лізингу, n –номер лізингового періоду та RNBU –коефіцієнт, який розраховується за фактом зміни офіційного курсу гривні до долара США, між датою укладення Договору та датою, що передує даті оплати лізингового платежу.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що встановлення сторонами лізингових платежів за договором у гривневому еквіваленті до коливання курсу іноземної валюти (долара США) не є порушенням закону або визначенням сторонами у договорі грошового зобов’язання в іноземній валюті, оскільки за змістом договору долар США є не засобом платежу, а розрахунковою одиницею визначення ціни у гривнях на час виконання зобов’язання, а тому відмовив в задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у даному випадку підстави для визнання договору фінансового лізингу № 027-03/2008 від 31.03.08 року, укладеного між сторонами по справі, недійсним - відсутні.

Що стосується заперечень позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги колегією суддів апеляційної інстанції не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Крім того, судом першої інстанції при розгляді справи була дана належна правова оцінка обставин, які, на думку позивача, є підставою для скасування оскарженого рішення, з якою погоджується судова колегія апеляційного суду.

Також, при перевірці оскарженого рішення апеляційним судом не було встановлено порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права. Тому судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 01.12.10р. у справі №44/87пд є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -