Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Від позивача - Колесник Д.В. ( довір. б/н від 04.11.2010р.);

Від відповідача - Береговий І.В. (довір. б/н від 30.08.10р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боско"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2010

у справі № 25/431 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боско"

до Акціонерного банку "Діамант"

про визнання недійсним договору

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2010р. у справі №25/431 в позові відмовлено повністю.

Рішення Господарського суду міста Києва грунтується на тому, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору№280 від 26 жовтня 2006р. З Постанови Правління Національного банку України від 01.12.2008р. №406 "Про затвердження змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (z1206-08) , як зазначає суд, та Банківської ліцензії №125, виданої позивачу на право здійснення банківських операцій вбачається, що відповідач, на підставі банківської ліцензії, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010р. та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі позивач вказує про те, що при наданні відповідачем та отриманні ТОВ "Боско" кредиту у доларах США, а також здійсненні позичальником платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачене Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Наведені вище обставини є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін колегія суддів встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем 26 жовтня 2006року укладено кредитний договір № 280, згідно пункту 1.1 якого банк 30 жовтня 2006 року надає позичальнику кредит у розмірі 249 000,00 доларів США, з терміном повернення до 25 жовтня 2009 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14% річних.

Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що позичальник (позивач) зобов’язується здійснювати повернення кредиту згідно графіка повернення кредиту, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на позичковий рахунок банку, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту не пізніше терміну повернення кредиту.

Відповідно до п. 3.5.1 договору клієнт зобов’язаний сплачувати у валюті кредиту відсотки за користування кредитом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368 (z0841-01) , передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000р. N 279 (z0474-00) , встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008р. N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" (z1206-08) посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. З матеріалів справи вбачається наявність Банківської ліцензії № 125, виданої позивачу НБУ на право здійснення банківських операцій (копія ліцензії в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та контролю" комерційні банки вживаються за текстом Декрету не інакше як "уповноважений банк", інші юридичні та фізичні особи для цілей та за текстом Декрету вживаються як "резиденти" та "нерезиденти".

Таким чином, з встановлених обставин справи вбачається, що відповідач має право здійснювати операції, зокрема, з залучення та розміщення іноземної валюти.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору № 280 від 26 жовтня 2006 року, а тому місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду – підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів, -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боско" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010р. у справі № 25/431 залишити без змін.

3 . Матеріали справи № 25/431 повернути до Господарського суду міста Києва.

01.02.11 (відправлено)