24/134 Про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних - 26.01.2011 Прийняття

рішенням господарського суду Львівської області від 09.12.2010 року задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф"в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр "Зевс"148669,78 грн. основного боргу, 2155,71 грн. втрат від інфляції, 397,13 грн. три проценти річних, що складає заборгованість за поставлений відповідачу товар згідно видаткових накладних №К-00000050 від 13.08.2010 року та №К-00000063 від 26.08.2010 року.

Рішення суду мотивоване тим, що доказів оплати поставленого товару відповідач суду не надав, а тому позовні вимоги про її стягнення та нарахувань згідно ст. 625 ЦК України за несвоєчасне погашення заборгованості підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог щодо стягнення 2051,85 грн. пені та 7433,48 грн. штрафу в позові відмовлено, оскільки позивачем не доведено виникнення спірних правовідносин на підставі укладеного між сторонами письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, що є підставою для стягнення таких санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в зв"язку з неправильним застосуванням місцевим судом норм процесуального права, апелюючи тим, що підставою для стягнення заявленої до стягнення суми був факт поставки відповідачу товару на підставі укладеного між сторонами договору №12/08-1 від 12.08.2010 р. Оскільки місцевим судом встановлено, що спірна заборгованість виникла не на підставі договору №12/08-1 від 12.08.2010 р., підстав позову позивач в процесі розгляду справи не змінював, скаржник вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, підставою виникнення якої позивач зазначає саме договір №12/08-1 від 12.08.2010 р..

Скаржник вважає, що місцевим судом безпідставно самостійно змінено підстави позову, в зв"язку з чим суд вийшов за межі позовних вимог в порушення ст. 83 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що згідно вимог позовної заяви підставою для стягнення спірної заборгованості вказано не лише договір №12/08-1 від 12.08.2010 р., а й інші первинні документи, на підставі яких відвантажувався товар, а також норми матеріального права, що спростовує твердження скаржника щодо виходу місцевого суду за межі позовних вимог.

В судове засідання представники скаржника не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, а тому, зважаючи на строк розгляду спору, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов"язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з видатковими накладними від 13.08.2010 року та від 26.08.2010 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 148669,78 грн., а саме по видатковій накладній №К-00000050 від 13.08.2010 року на суму 74334,89 грн. та по видатковій накладній №К-00000063 від 26.08.2010 року на суму 74334,89 грн. Товар отримав представник відповідача Федак О.Я. на підставі довіреностей №01047 від 12.08.2010 р. та №01076 від 26.08.2010 р., виданих відповідачем на отримання товару від позивача. Відповідач факт отримання товару від позивача не заперечує.

Як вбачається зі змісту вказаних видаткових накладних, на оплату товару позивач надав відповідачу рахунки –фактури №К-00000036 від 13.08.2010 року та №К-00000048 від 26.08.2010 року, факт отримання яких відповідач також не заперечує. За їх змістом товар підлягав оплаті в день відвантаження товару.

Проте, відповідач своїх зобов"язань по оплаті товару не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в розмірі 148669,78 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар (ст. 655 ЦК України).

Згідно із ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач доказів погашення основного боргу не подав і на час розгляду справи в суді, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 148669,78 грн..

Покликання скаржника на відсутність в спірному випадку підстав для стягнення заборгованості є безпідставним та спростовується наступним.

Місцевим судом правомірно встановлено, що спірні правовідносини не виникли на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №12/08-1 від 12.08.2010 р., за умовами якого ТзОВ"Лікеро-горілчаний завод Калганоф" зобов’язується передати у власність ТзОВ"Комерційний центр "Зевс" товар, а останній зобов’язується його прийняти та оплатити не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання товару, оскільки позивачем не представлено ні оригіналу цього договору, ні інших доказів в підтвердження факту його укладення. Крім цього, не вбачається факту укладення цього договору чи здійснення поставки товару на його підставі зі змісту видаткових накладних та рахунків-фактур.

Проте, факт поставки товару відповідачу на підставі поданих позивачем документів підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу за поставлений товар. Підставою для стягнення спірної суми боргу згідно позовних вимог був не лише договір №12/08-1 від 12.08.2010 р., а й інші документи, на підставі яких відповідачу поставлено товар, а тому судом здійснено правильну оцінку всіх наявних в матеріалах справи доказів та розглянуто спір в межах позовних вимог.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК України).

Згідно ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного місцевим судом також підставно стягнуто з відповідача 2155,71 грн. втрат від інфляції та 397,13 грн. три проценти річних, згідно поданого розрахунку позивачем (а.с.8).

Щодо позовних вимог в частині стягнення 2051,85 грн. пені та 7433,48 грн. штрафу, то місцевим судом також правомірно відмовлено в їх задоволенні, оскільки позивачем не доведено виникнення спірних правовідносин на підставі укладеного між сторонами письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, що є підставою для стягнення таких санкцій.

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно п.3 сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним (ст. 547 ЦК України).

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

рішення господарського суду Львівської області від 09.12.2010 року в справі за номером 24/134(2010) - залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний центр "Зевс"–без задоволення.