45/211 Про стягнення неустойки за прострочення виконнання судового рішення щодо виплати заборгованості за простим векселем - 25.01.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Агрокомбанк" (відповідач) 560 422,29 грн. згідно поданого розрахунку, пов’язаних із знеціненням 702 793,50 грн. внаслідок інфляції та 3% річних за прострочення грошового зобов’язання по векселю АА № 0296158 від 14.02.2007.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 512 482,83 грн. інфляції та 3% річних згідно поданого уточненого розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі № 38/64 з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість за векселем АА №0296158 від 14.02.2007 в сумі 660 358,74 грн., відсотків за прострочення оплати за період з 01.05.2007 по 06.02.2008 в сумі 42 434,76 грн., витрат, пов’язаних з протестом та пересилкою повідомлень в сумі 631,01 грн., державного мита в сумі 7 034,24 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 111,06 грн. і витрат пов’язаних з розглядом справи в сумі 668,25 грн., а разом на суму 711 238,06 грн. Позивач зазначає, що вказана сума була стягнута виконавчою службою з відповідача 30.03.2010, таким чином, позивачем була отримана сума вексельного боргу в розмірі 702 793,50 грн. (660 358,74 грн. –основного боргу, 42 434,76 грн. – відсотків за період з 01.05.2007 по 06.02.2008).

Позивач, посилаючись на те, що сума 702 793,50 грн. надійшла до позивача з простроченням, просив стягнути з відповідача збитки від інфляції та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що позивач неправильно розрахував суму позову, а отже його позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі № 45/211 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вексельне право є підгалуззю цивільного права, а регулювання вексельних правовідносин має цілу низку особливостей порівняно з регулюванням інших цивільних правовідносин на національному рівні. Зокрема, субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов’язаних з обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, які названі в Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) або вказівки на це у самому Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) . Особливості застосування окремих положень статті 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено в статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні", натомість, і цим Законом України (2374-14) не встановлено можливості субсидіарного застосування до вексельних відносин положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, отже, положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до відносин сторін не застосовуються.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі № 45/211 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, містить висновки, що суперечать чинному законодавству і не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що вексельні правочини регулюються не лише нормами спеціального вексельного законодавства, але і загальними нормами цивільного законодавства, тому за відсутністю спеціальних норм у вексельному законодавстві застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням їх особливостей, міра відповідальності за порушення грошового (вексельного) зобов’язання не передбачена у вексельному законодавстві, отже, повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідач в судовому засідання проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне.

Господарським судом міста Києва розглядалася справа № 38/64 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" до Відкритого акціонерного товариства "Агрокомбанк" про стягнення 681 000,00 грн. за векселем АА №0296158, емітованим 14.02.2007.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі № 38/64 позов задоволено частково, вирішено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Агрокомбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" борг в сумі 660 358,74 грн., відсотки за прострочення оплати в сумі 42 434,76 грн., витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень в сумі 631,01 грн., державне мито в сумі 7 034,24 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 111,06 грн. та витрати, пов’язані з розглядом справи в сумі 668,25 грн. В іншій частині у позову відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили 09.12.2009, з моменту прийняття Київським апеляційним господарським судом постанови про залишення рішення першої інстанції без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2010 у справі № 38/64 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2009 залишено без змін.

Позивач вказує, що 30.03.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі № 38/64 виконано повністю.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач вважає, що виконання відповідачем (примусове виконання) зобов’язання за рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі №38/64 відбулося з простроченням, а тому відповідач має сплатити позивачеві збитки від інфляції та 3% річних з суми боргу та з суми відсотків за прострочення оплати за векселем за весь час прострочення згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Для вирішення спору необхідно дослідити правову природу спірних відносин.

Згідно статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом (пункт 2 частини 1 статті 195 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пп. "д" п. 2 частини 5 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель є борговим цінним папером.

Згідно частин 1, 3 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю); особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом. Закон України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) , з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (преамбула Закону України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) ).

Згідно статті 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (826-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" (827-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" (828-14) , цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, виходячи з наведених вище нормативних положень, Україна при регулюванні відносин обігу векселів (що полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності) приєдналася до світової практики регулювання таких відносин з особливостями, встановленими Законом України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) . З цього випливає, що вексельне право є підгалуззю цивільного права, а регулювання вексельних правовідносин має цілу низку особливостей порівняно з регулюванням інших цивільних правовідносин на національному рівні. Зокрема, субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України (435-15) , які регулюють відповідальність за прострочення виконання зобов'язань до правовідносин, пов’язаних з обігом векселів, можливе лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, які названі в Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) або вказівки на це у самому Законі України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) .

Стаття 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати. Якщо право регресу використане до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються за офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка діє на дату використання права регресу за місцем проживання держателя.

Вказана норма не передбачає покладення на особу, зобов’язану за векселем, інших платежів, зокрема, збитків від інфляції та 3% річних.

Згідно статті I Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) Високі Договірні Сторони зобов'язуються ввести в дію на своїх відповідних територіях, або мовою одного з його оригінальних текстів, або своїми національними мовами, Уніфікований закон, який становить Додаток I до цієї Конвенції. Це зобов'язання, в разі необхідності, обумовлюється такими застереженнями, про які кожна Висока Договірна Сторона повинна заявити в момент своєї ратифікації або свого приєднання. Ці застереження вибираються з числа тих, про які згадується в Додатку II до цієї Конвенції.

Згідно статті 13 додатку II до Конвенції кожна з Високих Договірних Сторін має право встановити щодо переказних векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на її території, що відсоткова ставка, про яку йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, може бути замінена існуючою відсотковою ставкою, встановленою законом, на території такої Високої Договірної Сторони.

Особливості застосування окремих положень статті 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі визначено в статті 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні", натомість, і цим законом не встановлено можливості субсидіарного застосування до вексельних відносин положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлено, що застереження, обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатка II до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, діють в Україні таким чином: відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно (пункт 5).

Як зазначено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 року N 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" (v0005700-07) (надалі – постанова), необхідно також врахувати, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202 - 211, 215 - 236, 509 - 609 Цивільного кодексу України (435-15) ). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК (435-15) з урахуванням їх особливостей.

Згідно пункт 24 Постанови наявність збитків, їх розмір, а також причинний зв'язок між ними та порушенням вексельного зобов'язання підлягають доказуванню стягувачем.

Разом з тим, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов’язання з іншим предметом доказування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до відносин сторін не застосовуються, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних та про стягнення збитків від інфляції не ґрунтуються на нормах законодавства України, що регулює обіг векселів, та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибфлот" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі № 45/211 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 у справі № 45/211 залишити без змін.