24/45-33/277 Про стягнення пені за неналежне виконання умов договору на розрахунково-касове обслуговування - 19.01.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю Українсько-Чеське спільне підприємство "Ройал ЛТД" (далі – позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" (далі – відповідач) пені в розмірі 47 550,00 грн. за неналежне виконання зобов’язань за Договором від 05.01.2000р. про розрахунково-касове обслуговування.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2010р. справу №24/45 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність позовних вимог. Окрім того, відповідач подав суду заяву про застосування строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №24/45-33/277 в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №24/45-33/277 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно переривання перебігу позовної давності у зв’язку зі сплатою відповідачем заборгованості, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 4-3, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 258, 264 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) , Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (z0368-01) .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справ для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Борисенко І.В.

19.01.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив в задоволенні скарги позивача відмовити, зазначаючи про її необґрунтованість.

В судовому засіданні 19.01.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №24/45-33/277 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.01.2011р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте судом з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.01.2000р. між філією позивача, як клієнтом, та філією відповідача, як банком, було укладено договір про розрахунково-касове обслуговування (том справи – 1, аркуші справи – 7-8).

02.12.2008р. Дрогобицька філія позивача ініціювала переказ грошових коштів у загальній сумі 475 500,00 грн. шляхом подання платіжних доручень від 02.12.2008р.: №1 на суму 76 850,00 грн., №2 на суму 144 900,00 грн.; №3 на суму 46 200,00 грн.; №4 на суму 25 550,00 грн.; №5 на суму 182 000,00 грн.

В той же день, тобто 02.12.2008р., відповідач надіслав позивачу повідомлення №337, №338, №339, 3340, №341 про невиконання вищевказаних розрахункових документів у зв’язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку.

Пізніше позивач звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача вищезгаданих грошових коштів і рішенням від 05.02.2010р. дані позовні вимоги були задоволені.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області 09.02.2010р. відповідач перерахував позивача кошти в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач порушив строки виконання доручення клієнта (позивача), термін прострочення становить більше 186 днів, тому позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 47 500,00 грн., нараховану в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, яка не перевищує 10% суми переказу.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовом про стягнення пені.

В своїй апеляційній скарзі позивач, зокрема, зазначав про те, що він не пропустив строк позовної давності, оскільки останній переривався у зв’язку з перерахуванням відповідачем грошових коштів за Договором.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 256- 258 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

В ч.1 ст. 259 Цивільного кодексу України передбачено можливість зміни строку позовної давності за домовленістю сторін. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач та відповідач в Договорі від 05.01.2000р. на здійснення розрахунково-касового обслуговування погодили продовження строку позовної давності.

Як уже зазначалось вище, відповідач повідомив позивача про невиконання розрахункових документів 02.12.2008р. Тобто, про невиконання відповідачем свого доручення, як клієнта банку, позивач дізнався 02.12.2008р. Дана обставина позивачем не заперечується ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі

Приймаючи до уваги норми ст. 258 Цивільного кодексу України, позивач міг звернутися до суду за захистом свого цивільного права чи інтересу з вимогою про стягнення з відповідача пені до 02.12.2009р., тобто протягом року від дня, коли він довідався про порушення своїх прав відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області лише в травні 2010 року, тобто поза межами строку позовної давності, встановленої для вимог про стягнення пені.

Посилання позивача на те, що строк позовної давності перервався у зв’язку з перерахуванням відповідачем грошових коштів та почався заново, тому в даному випадку необхідно застосовувати ст. 264 Цивільного кодексу України, не може бути прийнято судом до уваги, з наступних підстав.

Дійсно, нормами ст. 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача відбулось 09.01.2010р., тоді як строк позовної давності закінчився на початку грудня 2009р.

Таким чином, ч.1 ст. 264 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки перерахування коштів відбулось вже після спливу строку позовної давності, а отже такі дії відповідача не можуть вважатись підставою для переривання вказаного строку і початком його нового перебігу.

У відповідності до ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, а також зважаючи на те, що позивачем не було наведено поважності причин пропуску позовної давності, в силу вимог ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в позові слід відмовити у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Окрім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Правління Національного банку України №439 від 19.12.2008р., з метою забезпечення схоронності капіталу й активів, відновлення платоспроможності й ліквідності АКБ "Національний кредит" (відповідача), в банку призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 19.12.2008р. до 18.12.2009р. та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (том справи – 1, аркуші справи – 40-41).

Постановою Правління Національного банку України №451 від 05.08.2009р. продовжено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку з 05.08.2009р. до 18.12.2009р. (том справи – 1, аркуші справи - 38-39).

Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначена Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

У відповідності до ст. 85 названого Закону протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

В ст. ст. 509, 510 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за неналежне виконання зобов’язань по договору від 05.01.2000р. Тобто, в даному випадку позивач є кредитором, який просить суд стягнути з боржника неустойку (пеню), а по суті - виконати майнове зобов'язання. При цьому, в період, з якого у позивача виникло право на нарахування пені і в період, за який могла бути нарахована пеня, в банку діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, що відповідно до норм ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" унеможливлює нарахування та стягнення з відповідача фінансових санкцій (в т.ч. пені) за неналежне виконання чи невиконання зобов’язань протягом дії мораторію.

Доказів на спростування вищевикладеного позивач суду не надав.

Згідно зі ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №24/45-33/277 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 47, 49, 75, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Чеське підприємство "Ройал.ЛТД" залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2010р. у справі №24/45-33/277 – без змін.

2. Матеріали справи №24/45-33/277 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.