12/2376 Про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки - 18.01.2011 Прийняття

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна екологічна інспекція в Черкаській області звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення від 11.11.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Підставами для скасування рішення позивач вважає порушення судом норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2010 року прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 18.01.2011.

18.01.2011 року в судове засідання з’явився представник відповідача. Прокурор та представник позивача в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.

Крім того, про належне повідомлення прокурора та представника позивача у справі про розгляд справи свідчить, також, повідомлення про вручення поштового відправлення, з яких вбачається про своєчасне отримання представниками ухвали суду.

Колегія судів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами справи та без участі прокурора та представника позивача, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду від 11.11.2010 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 02.10.1985 року № 531 виділено земельну ділянку площею 0,07 га в урочищі "Чорний яр" для створення автокооперативу з розміщенням металевих гаражів для інвалідів пільгових категорій міста, які мають в особистому керуванні автомотозасоби з ручним керуванням (а.с. 5).

Проведеною держінспекторами з ОНПС Черкаської області Федоренком С.В. і Климентом О.М. 04.02.2008 позаплановою перевіркою дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, встановлено, що відповідачем в місці розташування в урочищі Чорний яр в м. Черкаси самовільно зайнята земельна ділянка площею 1 га.

За наслідками перевірки працівниками позивача складено акт від 04.02.2008 року, протокол № 000071 від 05.02.2008 року про адміністративне правопорушення стосовно керівника відповідача Буряка М.О., а постановою № 000058 від 06.02.2008 року останнього притягнуто, на підставі ст. 531 КУпАП, до адміністративної відповідальності у виді штрафу (а.с. 8-10).

Відповідно до розрахунку позивача, проведеному у відповідності з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою КМ України від 25.07.2007 року № 963 (963-2007-п) , розмір шкоди, заподіяної відповідачем складає 12923 грн. (а.с. 11).

Судом першої інстанції встановлено, що 21.10.2010 року Єдиним центром з оформлення дозвільних документів у сфері господарської діяльності виконавчого комітету Черкаської міської ради за заявою відповідача розпочато дозвільну справу щодо оформлення права користування земельною ділянкою орієнтовно площею 1,2700 га під розміщення гаражів кооперативу.

Відповідно до ст.ст. 118 ч. 9, 125, 211 ч. 1 п. "б" Земельного кодексу України (2768-14) (ЗК України): проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування; право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, і за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі ст. 187, ст. 190 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України; за видами контроль розрізняють на державний, самоврядний та громадський; державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Ст.ст. 2, 20 ч. 1 п. "б", "ж", "з", "и", 68 ч.ч. 1, 2 п. "є", 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) передбачено:

- відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом (1264-12) , а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством;

- до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать, зокрема: державний контроль за використанням і охороною земель; обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

- порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом (1264-12) та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

- шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Зі ст. 16 і ст. 17 Закону України "Про охорону земель" вбачається, що здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у галузі охорони земель віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів; порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом; власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. (ст.ст. 19, 35, 56 ЗУ "Про охорону земель"). Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля. Згідно з абз. 16 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме: державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, яким є Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи (далі - Держземінспекція); державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, до структури якого належить позивач-1.

Відповідно до п.а ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю покладено на Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ст. 7 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, яким, відповідно до ст. 9 ч. 2 цього Закону (963-15) , є позивач, у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель.

На реалізацію Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) та Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 №1958 (1958-2002-п) , із змінами, унесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 №1829 (1829-2003-п) , наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 року №312 (z1223-03) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за №1223/8544 (z1223-03) , затверджено Порядок планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Згідно з п. 1.2. Порядку державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (далі - Держземінспекція) та її територіальні органи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено за змістом вищенаведених нормативних актів здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, покладено на Держземінспекцію. Відповідно, вжиття заходів до усунення порушень земельного законодавства, в тому числі передбачених ст.ст. 125, 211 ЗК України, вчинених відповідачем, здійснення функцій держави у спірних правовідносинах в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, належить до повноважень Держземінспекції, а не Державної екологічної інспекції.

Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19.12.2006 №548 (z0119-07) , встановлено, що Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний у частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції.

Відповідно до п. 4, ч. 2, ст. 4 ЗУ "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю). Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 6 Закону).

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів громадян та держави в судах.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушень державних інтересів. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перевірка відповідача щодо дотримання ним вимог земельного законодавства при здійсненні господарської діяльності, встановлення події правопорушення–самовільного зайняття земельної ділянки, позивачем здійснено з порушенням приписів вищеназваних нормативних актів, з перевищенням повноважень, отже–незаконно. Тому, при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, прокурором невірно визначено позивача - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Аналогічна позиція, також, викладена в постанові Вищого господарського суду України "Про стягнення шкоди, завданої в результаті самовільного використання земельної ділянки" № 46/97-08 від 12.11.2008 року (rs2369880) .

Доводи, наведені Державною екологічною інспекцією в Черкаській області в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.

За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державної екологічної інспекції в Черкаській області та скасування рішення Господарського суду Черкаської обл. від 11.11.2010 року.