Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

суддів:

при секретарі

за участю представників:

від позивача не з’явився,

від відповідача не з’явився,

від третьої особи Косенко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.08.2010

у справі № 44/270 ( .....)

за позовом Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський"

до Міністерства оборони України

третя особа Державне управління справами Президента України

про стягнення 149717,25 грн.

Державне підприємство "Санаторій "Гурзуфський" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 149 717,25 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 44/270 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" 149 717,25 грн. збитків, 1 497,18 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Підставами для скасування рішення відповідач вважає порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 23.12.2010.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника третьої особи, встановив наступне.

На виконання Указу Президента України від 31.10.2002 № 970 "Про деякі питання удосконалення використання санаторно-оздоровчих закладів" (970/2002) , відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 № 131-р "Про передачу цілісних майнових комплексів військових санаторіїв" (131-2003-р) в управління Державного управління справами було передано майно Центрального військового санаторію - Гурзуфської філії територіального центру курортології та реабілітації "Крим".

Акт приймання-передачі від 28.03.2003 військового майна Центрального військового санаторію - Гурзуфської філії (територіального центру курортології та реабілітації "Крим") загальною балансовою вартістю на 1 січня 2003 р. 42 811,50 грн. затверджений керівником Державного управління справами Президента України 04.04.2003.

На виконання вимог наказу Міністерства оборони України від 21.03.2003 № 70 було вжито заходів щодо розформування Гурзуфської філії територіального центру курортології та реабілітації "Крим" та затверджено ліквідаційний акт розформування вказаного санаторію від 04.11.2003.

Пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" (1282-2002-п) встановлено, що право органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно, на управління переданим майном або право власності на нього настає з дня затвердження акта приймання-передачі.

Розпорядженням керівника Державного управління справами Ю.Дагаєвим "Про затвердження актів приймання-передачі" від 04.04.2003 № 179 було затверджено акти приймання передачі від Міністерства оборони України в управління Державного управління справами цілісних майнових комплексів, зокрема: Центрального військового санаторію - Гурзуфської філії територіального центру курортології та реабілітації "Крим".

Пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282 (1282-2002-п) "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна" передбачено, що рішення про передачу військового майна виконує комісія з питань передачі військового майна, до складу якої входять представники відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається майно, та Міноборони.

Відповідно до рішення державної комісії, що працювала над актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу військового санаторію (протокол-угода від 26.03.2003) та на підставі Порядку виключення і передачі військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282 (1282-2002-п) , Міністерство оборони України прийняло на себе зобов’язання по виділенню коштів до 26 квітня 2003 р. на розподіл мережі та обліку електроенергії та водопостачання у розмірі 180 000 грн., а також на покриття заборгованості по воді та електроенергії відповідно 542 000 грн. та 258 000 грн. Житловий фонд, який знаходився на обліку в КЕЧ Ялтинського району Міністерства оборони України, у строк до 30 травня 2003 року військовий санаторій повинен був передати, а Гурзуфська селищна рада прийняти та поставити на баланс ТВУ ЖКГ Гурзуфської селищної ради, для чого розпорядженням голови Гурзуфської селищної ради від 07 травня 2003р. № 41 була створена комісія по прийому-передачі відомчого жилого фонду Центрального військового санаторію Гурзуфської філії територіального центру курортології та реабілітації "Крим" у комунальну власність Гурзуфської селищної ради.

15.04.2003 відповідно до розпорядження № 192 керівника Державного управління справами Президента України було створено Державне підприємство "Санаторій "Гурзуфський" та передано Державному підприємству "Санаторій "Гурзуфський" відповідне державне майно в оперативне управління.

Проте, Міністерство оборони України свої зобов’язання за протоколом-угодою від 26.03.2003 не виконало, кошти на розподіл мереж виділено не було, що також встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва від 18.01.2006 у справі № 4/715 та від 07.08.2007 у справі № 21/217.

Відповідно до ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Внаслідок невиконання відповідачем зобов’язань, позивачу були заподіяні збитки, які виникли за період з 01 лютого 2007 року по травень 2009 року і складають 149 717,25 грн., з яких 26 240,60 грн. - борг перед ВПВКГ ПБК за водопостачання та водовідведення та 123 476,65 грн. - борг перед ФЯЕС ВАТ "Крименерго" за електроенергію.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підставі виставлених ВПВКГ ПБК та ФЯЕС ВАТ "Крименерго" рахунків в період з 01 лютого 2007 року по травень 2009 року здійснював оплату за водопостачання, водовідведення та за електроенергію, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, невиділення коштів на розподіл мережі та обліку електроенергії та водопостачання має наслідком віднесення боргів побутових споживачів на рахунок Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський", які позивач вимушений був сплатити для уникнення припинення енерго- та водопостачання на власні потреби.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідач і у відзиві на позовну заяву, і в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем була пропущена позовна давність для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 2, ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2007 по справі № 21/217 за позовом ДП "Санаторій "Гурзуфський" до Міністерства оборони України, з відповідача на користь позивача стягнуто 267 905,37 грн. збитків за період з березня 2004 р. по лютий 2007 р. Рішення набрало законної сили та виконано.

Постановою державного виконавця від 18.01.2008 закінчено виконавче провадження на виконання зазначеного рішення.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимоги позивача до відповідача про відшкодування збитків було перервано, після чого він почався заново.

Оскільки Центральний військовий санаторій - Гурзуфська філія територіального центру курортології і реабілітації "Крим" ліквідований без правонаступника щодо передачі житлового фонду на баланс іншій юридичній особі, то відповідальність за відшкодування витрат на оплату електроенергії і водопостачання, спожиті житловим фондом військового містечка, несе Міністерство оборони України, як сторона, яка порушила це зобов’язання відносно третіх осіб, що спричинило виникнення майнової шкоди у позивача.

На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Державного підприємства "Санаторій "Гурзуфський" про стягнення з Міністерства оборони України 149 717,25 грн. збитків.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 44/270 не підлягає скасуванню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 44/270 - без змін.

2. Матеріали справи № 44/270 повернути до Господарського суду міста Києва.