6/128 Про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу), та зобов'язання повернути один одному одержане за договором - 23.12.2010 Прийняття

Прокурор Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (далі – позивач 1), Фонду державного майна Автономної Республіки Крим (далі – позивач 2) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" (далі – відповідач 1) та Приватного підприємства "Інтерконтинент Плюс" (далі –відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладення договору від 01.06.2006 року купівлі-продажу нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1), укладеного між відповідачами, та зобов’язання відповідачів повернути один одному одержане за договором.

Судом першої інстанції було залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство "Агроспецсервіс", яке є правонаступником Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.09.2010 року по справі № 6/128 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 01.06.2006 року нерухомого майна (комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1 цього договору), укладений між Державним комплексним торговельним підприємством "Хрещатик" та Приватним підприємством "Інтерконтинент Плюс". Зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерконтинент Плюс" повернути державному комплексному торговельному підприємству "Хрещатик" комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1, а Державне комплексне торговельне підприємство "Хрещатик" повернути приватному підприємству "Інтерконтинент Плюс" 2288000 грн., в тому числі 381333 грн. ПДВ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Інтерконтинент Плюс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2010 року по справі № 6/128 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2010 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтерконтинент Плюс" прийнято до провадження та призначено її розгляд на 23.12.2010 року.

У судове засідання 23.12.2010 року з’явилися представники позивача 1, відповідачів та прокурор.

Представники позивача 2 та третьої особи у призначене судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце проведення судового засідання про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення №№ 13280782,13280758.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2006 року відбулись прилюдні торги з продажу майна, що знаходилось в господарському віданні Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" (протокол № 01/04 від 27.04.2006 року, а.с. 37-39 т. 1).

За результатами торгів відповідачем 1 за згодою позивача 1 шляхом підписання біржового контракту було укладено договір купівлі-продажу від 01.06.2006 року (а.с. 10-15 т. 1).

Згідно з договором предметом останнього, є відчуження комплексу будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок № 1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1 договору.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор Шевченківського району міста Києва, посилався на ту обставину, що відчужене нерухоме майно є цілісним майновим комплексом, до нього застосовуються вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , вимоги яких порушенні під час укладення договору.

На думку відповідач 2 на зазначене майно не поширюється дія Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) оскільки воно не є цілісним майновим комплексом.

Оскільки існували суперечності щодо того, чи є спірне нерухоме майно цілісним майновим комплексом, ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.06.2008 року у справі призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до Висновку № 8621 судової будівельно-технічної експертизи, комплекс будівель та споруд дитячого санаторно-оздоровчого комплексу "Сонячний", розташований за адресою: АРК, м. Феодосія, смт. Курортне, будинок №1, склад якого визначається специфікацією, викладеною в п. 1.1 договору, не може забезпечити ведення окремої підприємницької діяльності на постійній основі, отже не може вважатися цілісним майновим комплексом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір укладений всупереч визначеному Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) механізму приватизації (укладений не регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву; іншим, ніж визначено Законом (2171-12) , способом та, відповідно, без застосування приватизаційної процедури), що свідчить про невідповідність змісту договору вимогам Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) .

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до законодавства України, відчуження державного майна може здійснюватись двома шляхами – приватизацією, Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (2171-12) та за рішення власника в порядку, передбаченому Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна від 30.07.1999 року № 1477 (z0573-99) та Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 року N 1976 (z0692-00) . Відчуження державного майна за процедурою приватизації може здійснюватись лише у випадку, коли державне майно відноситься до об’єктів приватизації, передбачених законодавством про приватизацію. За рішенням власника можуть бути відчужені певна категорія державної власності, якою, зокрема, є основні засоби державних підприємств, їх структурних підрозділів.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", об’єктами приватизації є: підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України (435-15) ; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", об’єктами малої приватизації є: цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А; окреме індивідуально визначене майно; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Процедура відчуження комплексу будівель і споруд, розташованих за адресою: АРК Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Курортна, 1, здійснювалася за процедурою, передбаченою Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна від 30.07.1999 року № 1477 (z0573-99) та Положенням про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 року N 1976 (z0692-00) .

Відповідно до п. 2 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна від 30.07.1999 року № 1477 (z0573-99) , Положення (z0573-99) визначає порядок відчуження суб’єктами господарювання державного майна, закріпленого за державними підприємствами.

Відповідно до п. 3 вказаного Положення (z0573-99) , його дія не поширюється на: а) відчуження цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів; б) відчуження індивідуально визначеного майна, яке в установленому порядку включене до переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до законодавчих актів України з питань приватизації; в) відчуження майна, на яке відповідно до нормативно-правових актів України встановлені обмеження чи заборона на його відчуження (застава, податкова застава, накладення арешту тощо); г) відчуження майна, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (примусове відчуження, відчуження військового майна та інше).

Як зазначалося вище, у висновку № 8621 судової будівельно-технічної експертизи по справі № 6/128, зазначено, що комплекс будівель і споруд розташований за адресою: АРК Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Курортна, 1, не є цілісним майновим комплексом.

Отже, комплекс будівель і споруд не належить до об’єктів приватизації, передбачених Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , а отже його відчуження не вимагає дотримання процедури, передбаченої даними нормативно-правовими актами.

Твердження суду першої інстанції, про те що комплекс будівель і споруд розташований за адресою: АРК Крим, м. Феодосія, смт. Курортне, вул. Курортна, 1, є санаторно-курортним закладом необґрунтовані та не можуть братися до уваги враховуючи, що законодавчо не встановлено визначення, що являє собою об’єкт санаторно – курортного закладу.

Крім того, основною ознакою санаторно-курортного закладу є те, що він являє собою цілісний майновий комплекс або об’єкт із завершеним циклом виробництва та надання робіт і послуг.

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК, встановлено вичерпний перелік умов, недодержання яких є підставою для визнання правочину недійсним: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Всі перелічені умови при укладенні Договору були неухильно дотримані сторонами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2010 року у справі № 6/128 не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи та підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Відповідно до пункту 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" Генеральна прокуратура України та її органи, зокрема, прокуратура Шевченківського району м. Києва – за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави, звільнена від сплати державного мита.

Таким чином, судові витрати у відповідності до статті 49 ГПК України покладаються на Міністерство аграрної політики України у справі за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтерконтинент Плюс" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2010 року у справі № 6/128 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурору Шевченківського району міста Києва відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Міністерства аграрної політики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24) на користь Приватного підприємства "Інтерконтинент плюс" (03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, 11, р/р 26003040062800 в АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 3424215) 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.