6/551-15/241 Про визнання недійсним договору відступлення права вимоги - 16.12.2010 Прийняття

- визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі наступних договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 у сумі 12 447 837,03 грн.,

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 у сумі 126 829 377,94 грн.,

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881,38 грн.,

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 у сумі 33 528 287,76 грн.,

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 у сумі 24 263 706,07 грн.;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" на користь Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" 21,25 грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" 21,25 грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" та Державний комітет України з державного матеріального резерву звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, згідно яких просять скасувати прийняте рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним повністю договір про відступлення права вимоги № 08/08-07 від 08.08.2006р.

Скарги мотивовано неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін, зокрема статей 1, 5, 12 Закону України "Про Державний матеріальний резерв", статей 217, 515 Цивільного кодексу України, порушенням норм процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Скаржниками заперечується правильність висновку суду про правомірність уступки права вимоги за договорами № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. на суму 12 881 281,58 грн. та № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р. на суму 139 159 654,68 грн. згідно умов оспорюваного договору відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006р.

У скаргах йдеться про те, що місцевим господарським судом при вирішенні спору не досліджено ту обставину, що питання заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" було предметом дослідження під час розгляду господарському суді міста Києва справи № 31/27, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 20.05.2002р., у ході виконання якого затверджено мирову угоду сторін, у зв’язку з чим укладення договору уступки права вимоги на стадії виконання рішення суду не відповідає чинному законодавству.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Державного комітету України з державного матеріального резерву висловився за задоволення апеляційних скарг, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" – за їх відхилення.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" (далі по тексту – позивач) пред’явлено позов до Державного комітету України з державного матеріального резерву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору № 08/08-07 від 08.08.2006р. про відступлення права вимоги до ВАТ "Центренерго".

Причиною спору є порушення відповідачами при укладенні спірного договору передбаченого чинним законодавством порядку розпорядження майном державного резерву.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1", вважаючи, що ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" в порушення умов договору та ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність" не здійснило дії щодо заміни кредитора та не узгодило акт звірки взаєморозрахунків, який би підтверджував заборгованість ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" перед ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1", 04.10.2007 р. звернулося до господарського суду м.Києва з зустрічним позовом до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", третя особа без самостійних вимог — Державний комітет України з державного матеріального резерву про зобов'язання відповідача відобразити у своєму бухгалтерському обліку заборгованість у розмірі 394 527 026,44 грн. перед ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" та підписати акт звірки взаєморозрахунків щодо підтвердження вищевказаної суми заборгованості.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.02.2008 р. у справі № 6/551, залишеним без змін з підстав викладених у постанові Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2008 р., у позові ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" до Державного комітету України з державного матеріального резерву, ТОВ "Компанія "Укренерговосток-1" про визнання договору недійсним відмовлено повністю; у зустрічному позові ТОВ "Компанія "Укр енерговосток-1" до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" про зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2008р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2008 р. та рішення господарського суду м.Києва від 12.02.2008 р. у справі №6/551 скасовано в частині відмови в первісному позові про визнання договору недійсним. У цій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

постанова мотивована тим, що господарський суд апеляційної інстанції не співставив тексти вищевказаних документів, не взяв до уваги, що оригінал спірного договору, наданий відповідачем-2 до апеляційної інстанції, не відповідає копії вказаного договору, наданій позивачем і відповідачем-2 до господарського суду першої інстанції; не встановив який саме договір було укладено між відповідачем-1 і відповідачем-2 – це по-перше, по-друге - апеляційним господарським судом не обґрунтовано прийняття додатково наданих відповідачем-2 доказів —оригіналу договору №08/8-07гр про відступлення права вимоги від 08.08.2006 р. та графіку проведення розрахунків згідно з договором про відступлення права вимоги, по-третє - господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було надано будь-якої оцінки доводам позивача, викладеним у позовній заяві, про те, що договори від 02.02.1998 р. №10, від 30.03.1999 р. №10-р-7/521-99, від 23.01.1998 р. №5 (які згідно з умовами спірного договору є підставою для уступки відповідачем-1 відповідачу-2 права вимоги виконання грошових зобов'язань до позивача) між позивачем і відповідачем-1 взагалі не укладалися, по-четверте - господарськими судами не надано належної оцінки і доводам позивача і відповідача-1 щодо порушення відповідачами при укладанні спірного договору норм ст.ст. 2, 4, 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (у редакції на момент укладання спірного договору) щодо умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву на договірних засадах (з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або (у разі неможливості їх повернення) —з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення); щодо недоторканості державного резерву матеріальних цінностей і можливості його використання лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Дослідивши фактичні обставини справи під час нового розгляду справи, місцевий господарський суд встановив, що Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" 08 серпня 2006 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 08/08-07гр, відповідно до п. 1.1 якого відповідач 1 уступив, а позивач прийняв на себе право вимоги виконання грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" у загальному розмірі 394 527 026,44 грн., що виникло на підставі наступних договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 у сумі 12 447 837,03 грн.;

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 у сумі 126 829 377,94 грн.;

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881, 38 грн.;

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 у сумі 33 528 287, 76 грн.;

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 у сумі 24 263 706, 07 грн.;

- договір № юр-7/40-2000 від 16.10.2000 у сумі 12 881 281, 58 грн.;

- договір № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003 у сумі 139 159 654, 68 грн.

Сторонами у справі було надано наступні укладені між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" договори:

- договір № 10 від 02.02.1998, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998р.;

- договір № юр-7/521-99 від 30.03.1999, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 209-рс від 22.03.1999;

- договір № 5 від 02.02.1998, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998;

- договір № юр-7/97-98 від 09.10.1998, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 812-р від 09.10.1998 (812-98-р) ;

- договір № юр-7/90-98 від 03.08.1998, укладений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 631-р від 03.08.1998 (631-98-р) ;

- договір № юр-7/40-2000, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 09.10.2000р. (1522-2000-п) ;

- договір № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003, укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 (2045-2002-п) .

За результатами встановлення фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору в частині уступки права вимоги за усіма переліченими договорами за виключенням договорів № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р., № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень Господарського кодексу України (436-15) підставами виникнення господарських зобов’язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).

Вирішуючи спір про визнання оспорюваних договорів недійсними, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:

- у зв’язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;

- у порядку тимчасового позичання;

- у порядку розбронювання;

- для надання гуманітарної допомоги;

- для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

- у разі настання особливого періоду.

Як встановлено, договори № 10 від 02.02.1998, № юр-7/521-99 від 30.03.1999, № 5 від 02.02.1998, № юр-7/97-98 від 09.10.1998, № юр-7/90-98 від 03.08.1998 укладалися у порядку тимчасового позичання. За умовами цих договорів Відкрите акціонерне товариство "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" зобов’язалося повернути в державний резерв матеріальні цінності або оплатити їх вартість.

У ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (в редакції на час укладення зазначених договорів тимчасового позичання матеріальних цінностей державного резерву) встановлено, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву –це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей.

Стаття 2 цього Закону в редакції від 12.05.2004 визначає, що позичання матеріальних цінностей з державного резерву –відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, –з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Пунктом 5 статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.

Можливості автоматичної трансформації матеріальної вимоги щодо повернення кількості запозичених матеріальних цінностей у грошову законом не передбачається.

Відповідно до п. 13 постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) відпуск матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання на термін понад шість місяців та з незнижуваного запасу здійснюється згідно з актом Кабінету Міністрів України, проект якого готується за зверненням центрального, місцевого органу виконавчої влади, з визначенням одержувачів, терміну та умов відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, розміру плати за позичання, а також терміну їх повернення. Проекти актів Кабінету Міністрів України про відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку тимчасового позичання готуються за дорученням Прем’єр-міністра України, а за його відсутності –Першого віце-прем’єр-міністра України і в обов’язковому порядку погоджуються з Держкомрезервом, Мінекономіки, Мінфіном. У разі потреби до зазначених проектів актів Кабінету Міністрів України додаються обґрунтовані розрахунки.

Наведеними нормами чітко встановлено механізм відпуску матеріальних цінностей із державного резерву в порядку тимчасового позичання та визначено відповідно компетенцію Кабінету Міністрів України та Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Зважаючи на викладені норми чинного законодавства й фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладаючи спірний договір про відступлення права вимоги на підставі договорів тимчасового позичання матеріальних цінностей державного резерву та встановлюючи грошову форму розрахунків за ними без дозволу Кабінету Міністрів України, Державним комітетом України з державного матеріального резерву порушено вимоги Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Крім того, слід визнати доречним встановлення місцевим господарським судом тої обставини, що номери договорів № 10р-7/521-99 від 30.03.1999, № 10р-7/97-98 від 09.10.1998, № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 та дата договору № 5 від 23.01.1998, які зазначені в п. 1.1 договору про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006, не співпадають з відповідними номерами та датою договорів, наданими суду. Оскільки зазначені договори між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Відкритим акціонерним товариством "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" не укладались, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" не може перейти право вимоги за цими договорами, а відтак Державним комітетом України з державного матеріального резерву порушено пункт 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України щодо наявності підстави для передання ним існуючого права іншій особі.

При таких обставинах, місцевим господарським судом правильно визнано недійсним у зв’язку з невідповідністю викладеним нормам чинного законодавства договір відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі наступних договорів:

- договір № 10 від 02.02.1998 у сумі 12 447 837,03 грн.;

- договір № 10р-7/521-99 від 30.03.1999 у сумі 126 829 377,94 грн.;

- договір № 5 від 23.01.1998 у сумі 45 416 881, 38 грн.;

- договір № 10р-7/97-98 від 09.10.1998 у сумі 33 528 287, 76 грн.;

- договір № 10р-7/90-98 від 03.08.1998 у сумі 24 263 706, 07 грн.

Між тим, залишаючи без задоволення позов в частині визнання недійсним решти оспорюваного договору, місцевий господарський суд не дослідив ту обставину, що питання про стягнення заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. було предметом дослідження під час розгляду господарським судом міста Києва справи № 31/27, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 20.05.2002р. про стягнення на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 12 881 281,58 грн. основного боргу, 1 700,00 грн. державного мита, 69,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2004р. у справі № 31/27 затверджено клопотання сторін про затвердження мирової угоди сторін під час виконання судового рішення у даній справі.

Оскільки спірний договір укладений на платній основі, на відносини його сторін розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Такий статус сторін у правовідносинах існує до моменту виконання боржником зобов'язань перед кредитором, які відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України припиняються, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, заміна кредитора у зобов'язанні допускається шляхом відступлення права вимоги на підставі правочину протягом часу існування зобов'язання.

Між тим, виконання судового рішення та мирової угоди є невід’ємною стадією правосуддя, а заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставі статті 25 Господарського процесуального кодексу України, частини 4 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

При таких обставинах, спірний договір в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. суперечить викладеним нормам чинного законодавства, у зв’язку з чим в цій частині також підлягає визнанню недійсним.

Позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р. задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що розбронювання матеріальних цінностей державного резерву – відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення.

Згідно з п. 17 постанови Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" (1129-97-п) відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку розбронювання здійснюється у разі, коли ці цінності виключаються з номенклатури продукції державного резерву, їх рівні накопичення перевищують затверджені, а також у зв’язку із закінченням терміну зберігання та недоцільністю подальшого зберігання на окремих пунктах відповідального зберігання, неможливістю (складнощами) проведення їх освіження, перевезення тощо.

Розбронювання матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється згідно з актами Кабінету Міністрів України за поданням Мінекономіки, які опрацьовуються і погоджуються з Держкомрезервом, Мінфіном, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим на підставі їх звернень.

Договір № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р. укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002р. (2045-2002-п) та передбачає виконання позивачем грошового зобов’язання. Докази виконання позивачем зобов’язань за цим договором в матеріалах справи відсутні, сторонами не надані.

Спірним договором про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006р. передбачено грошову форму розрахунків як і договорів про розбронювання матеріальних цінностей державного резерву, що відповідає вимогам Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо зміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Статтею 514 зазначеного Кодексу передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Фактичні обставини справи свідчать про відсутність правових підстав для застосування до правовідносин, що витікають з оспореного договору, положень статті 515 Цивільного кодексу України, згідно якої заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладення договору про відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 в частині відступлення Державним комітетом України з державного матеріального резерву Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникли на підставі договору № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р., відповідає вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги правильності висновку місцевого господарського суду не спростовують.

Та обставина, що внаслідок часткового визнання недійсним оспорюваного договору, залишаються чинними решта умов цього договору, в тому числі положення пункту 2.1 про загальну вартість отриманої за цим договором вимоги, не впливає на правильність вирішення даного спору, оскільки сторони договору не позбавлені права ставити питання про зміну договору в установленому законом порядку.

У цьому зв’язку заслуговують на увагу надані під час апеляційного провадження пояснення представника Державного комітету України з державного матеріального резерву, який пояснив що комітетом не вживалися заходи з метою розірвання оспорюваного договору, так само як і для стягнення заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", яка виникла на підставі договору № юр-7-1/168-2003 від 04.02.2003р.

За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2009 у справі 6/551-15/241 підлягає скасуванню в частині залишення без задоволення позову про визнання недійсним договору в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р. з прийняттям у відповідній частині відповідно до вимог пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України нового рішення про задоволення позовних вимог. Підстав для скасування оскарженого рішення в іншій частині не вбачається.

Керуючись статями 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2009р. у справі 6/551-15/241 скасувати в частині залишення без задоволення позову про визнання недійсним укладеного Державним комітетом України з державного матеріального резерву й Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" договору відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006р. в частині відступлення права вимоги за договором № юр-7/40-2000 від 16.10.2000р.

Прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2009 у справі № 6/551-15/241 викласти в наступній редакції:

"Визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 08/08-07гр від 08.08.2006 в частині уступки Державним комітетом України з державного матеріального резерву Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укренерговосток-1" грошових зобов’язань до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", що виникло на підставі наступних договорів: