04/94-40 Про стягнення матеріальної шкоди - 16.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.09.2010р. у цій справі, суддя Філатова С.Т., позовні вимоги задоволено, стягнуто з Підприємця ОСОБА_1 на користь підприємця ОСОБА_2 33826,31 грн. матеріальної шкоди, 338,26грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК Української РСР (1540-06) ), ст.ст. 22, 261, 526, 610, 611, 614 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), ст. 224 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ),а також тим, зокрема, що:

- протиправність поведінки відповідача та невиконання ним зобов’язання по передачі інвестованого об’єкту стверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. по справі №4/69/02/48-75, якою доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором інвестування та порушення майнових прав приватного підприємця ОСОБА_2 як одного з інвесторів, внаслідок обмеження його в праві володіння, користування та розпорядження об’єктом інвестування;

- внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання за договором позивач змушений був з 2003р. орендувати торгові площі на Завокзальному ринку Волинської облспоживспілки у м. Луцьку для провадження підприємницької діяльності та сплачувати орендні платежі;

- понесення позивачем реальних збитків в сумі 33 826,31грн. стверджується довідкою №209 від 29.04.2010р., розрахунком платних послуг за користування орендованим торгівельним місцем, квитанціями про сплату за утримання торгового місця за період з 09.01.2003р. по 16.04.2010р., договором №507 від 01.09.2002р., №1824 від01.09.2002р., №507 від01.01.2004р., №40 від 01.01.2004р., №507 від 03.01.2006р., №40 від 03.01.2006р., №507 від 29.12.2006р., №9940 від 28.12.2006р., додатковою угодою№1 від 10.01.2006р., №507 від 14.12.2007р., додатковою угодою від 14.07.2008р., договором №9940 від 14.12.2007р., додатковою угодою від 09.07.2008р., договором №507 від 01.01.2009р., №9940 від 23.01.2009р.;

- позовні вимоги підприємця ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 33 826, 31 грн. за період з 01.01.2003р. по 30.04.2010р., завданої внаслідок порушення умов Договору інвестування будівництва Книжкового пасажу по АДРЕСА_1у м. Луцьку від 02.08.2002р. є підставними та підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа –підприємець ОСОБА_1, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, додаткове обґрунтування до апеляційної скарги та заперечення на відзив позивача на апеляційну скаргу, в яких просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.09.2010р. у цій справі повністю та прийняти нове рішення, в якому відмовити повністю позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач не подав суду доказів понесення ним реальних збитків.

Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 позивач у справі, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Волинської області від 28.09.2010р. у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 33826,31 грн. матеріальної шкоди (спосіб відшкодування шкоди на підставі ст. 1192 ЦК України –відшкодування збитків), завданої внаслідок невиконання умов договору інвестування Книжкового пасажу по АДРЕСА_1у м. Луцьку, непередання об’єкту інвестиції у власність за актом, що змусило з 2003 року орендувати торгові площі на Завокзальному ринку Волинської облспоживспілки у м. Луцьку для провадження підприємницької діяльності.

У підтвердження суми завданих збитків долучає до позовної заяви копії договорів оренди торгівельного місця за період з 2002-2009 рр. та копії банківських квитанцій готівкових оплат.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на ст. 22 та ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Стаття 22 ЦК України та ст. 164 ГК України визначає відшкодування збитків суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено, учасником господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди. Ці правила отримали назву "Загальний (генеральний) делікт"та застосовуються до будь-яких випадків завдання шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди коментованої статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все необхідно з’ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України (435-15) ). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України. (Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (v_215800-94) , із змінами і доповненнями).

Проте, оскільки позивач просить стягнути з відповідача збитки, завдані відповідачем позивачу внаслідок невиконання умов договору інвестування, то у цьому випадку помилковим є посилання позивача на ст. 1166 ЦК України як на підставу відшкодування завданої майнової шкоди.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 02.08.2002р. між підприємцем ОСОБА_2 (інвестор) та підприємцем ОСОБА_1 (забудовник) був укладений договір інвестування будівництва Книжкового пасажу, згідно з яким інвестор зобов’язувався надати забудовнику кошти пропорційні 2/15 суми витрат забудовника на проведення робіт по будівництву Книжкового пасажу у м. Луцьку по АДРЕСА_1; забудовник мав право на будівництво вказаного об’єкту згідно з договором оренди землі від 22.04.2002р., що укладений ним з виконкомом Луцької міської ради та рішення виконкому Луцької міської ради №183 від 21.05.2002р. "Про дозвіл на будівництво".

Згідно п.п.1.2, 7.1 договору по завершенню будівельних робіт, з моменту прийняття Книжкового пасажу в експлуатацію, інвестор набуває право спільної часткової власності на будівлю в розмірі 2/15 її дійсної вартості. Після завершення будівництва забудовник за актом прийому-передачі передає інвестору у спільну часткову власність 2/15 приміщення Книжкового пасажу в м. Луцьку по АДРЕСА_1.

У відповідності з п.5.2.1 договору забудовник зобов’язувався здійснити будівництво книжкового пасажу в тримісячний термін з дня підписання договору.

Книжковий пасаж прийнятий в експлуатацію згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, затвердженого рішенням міськвиконкому №182 від 10.06.2005р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. у справі № 4/69/02/48-75 за підприємцем ОСОБА_2. визнано право власності на 2/15 частини спільної часткової власності приміщення Книжкового пасажу в м. Луцьку по АДРЕСА_1

Згідно ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР 1963р., що діяв на час виникнення спірних правовідносин, ст. 526 ЦК України, що застосовуються до спірних правовідносин в силу ст.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність"визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Договір інвестування від 02.08.2008р. недійсним не визнано, не розірвано; виконання інвестором зобов’язань по договору щодо перерахунку коштів на об’єкті інвестування встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. у справі № 4/69/2/48-75, має для суду преюдиціальне значення і не потребує доведення в даній справі.

Відповідачем обов’язок щодо передачі інвестору у спільну часткову власність 2/15 приміщення Книжкового пасажу виконано не було.

Сторони у договорі інвестування (п.8.2) передбачили, що збитки однієї сторони, що утворилися внаслідок порушення другою стороною своїх зобов’язань за цим договором, відшкодовуються винною стороною у повному обсязі.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами п.4 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Протиправність поведінки відповідача та невиконання ним зобов’язання по передачі інвестованого об’єкту підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. по справі №4/69/02/48-75, якою доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором інвестування та порушення майнових прав приватного підприємця ОСОБА_2 як одного з інвесторів, внаслідок обмеження його в праві володіння, користування та розпорядження об’єктом інвестування (а.с.а.с.12-15).

При винесенні постанови щодо вимог позивача про стягнення завданих збитків суд виходив з наступного. Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 ГК України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення:

1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (збитки);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина правопорушника.

Як встановлено судом першої інстанції, протиправність поведінки відповідача та невиконання ним зобов’язання по передачі інвестованого об’єкту підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. по справі №4/69/02/48-75, якою доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором інвестування та порушення майнових прав приватного підприємця ОСОБА_2 як одного з інвесторів, внаслідок обмеження його в праві володіння, користування та розпорядження об’єктом інвестування. Тому наявним є перший елемент складу правопорушення –протиправна дія особи.

Внаслідок зазначених порушень, позивач був позбавлений права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Тому суд визнає, що і другий елемент складу правопорушення (шкідливий результат) є доведений позивачем.

Наявність третього елементу складу правопорушення є також очевидною. Позивач, бажаючи отримувати прибуток, уклав відповідний Договір інвестування на будівництво книжкового пасажу у м. Луцьку по АДРЕСА_1. Проте, внаслідок невиконання умов цього договору відповідачем (п.7.1 щодо передачі інвестору у спільну часткову власність 2/15 приміщення книжкового пасажу), позивач був позбавлений права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Що стосується вини відповідача, четвертого елементу складу цивільного правопорушення, то суд звертає увагу сторін на приписи ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України. Відповідно до цієї норми особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2009р. у справі №4/69/02/48-75 доведено факт невиконання відповідачем зобов’язань за договором інвестування та порушення майнових прав приватного підприємця ОСОБА_2 як одного з інвесторів, внаслідок обмеження його в праві володіння, користування та розпорядження об’єктом інвестування. За таких обставин, враховуючи цивілістичний принцип вини порушника зобов’язань, наявним є четвертий елемент складу правопорушення.

Отже, судом першої інстанції встановлено повний склад цивільного правопорушення.

Проте, суд апеляційної інстанції відзначає, що у цьому випадку, судом першої інстанції встановлено повний склад цивільного правопорушення щодо шкідливого результату такої поведінки (збитків), які виражені у позбавлені права позивача вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю (втраченою вигодою), але не понесенні позивачем реальних збитків, визначених ст. 22 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГПК України, у вигляді витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальних збитків); додаткових витрат (штрафних санкцій, сплачених іншим суб'єктам, вартості додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесених стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, з огляду на наступне.

Понесення позивачем реальних збитків в сумі 33 826,31грн. позивач обґрунтовує довідкою №209 від 29.04.2010р., розрахунком платних послуг за користування орендованим торгівельним місцем, квитанціями про сплату за утримання торгового місця за період з 09.01.2003р. по 16.04.2010р., договором №507 від 01.09.2002р., №1824 від01.09.2002р., №507 від01.01.2004р., №40 від 01.01.2004р., №507 від 03.01.2006р., №40 від 03.01.2006р., №507 від 29.12.2006р., №9940 від 28.12.2006р., додатковою угодою №1 від 10.01.2006р., №507 від 14.12.2007р., додатковою угодою від 14.07.2008р., договором №9940 від 14.12.2007р., додатковою угодою від 09.07.2008р., договором №507 від 01.01.2009р., №9940 від 23.01.2009р.

Відповідно до абз.3 п.13 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 №57/188/84/105 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 р. за N 288/6576 (z0288-02) ) торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства.

Відповідно до п.п.3.3 п.3.4 Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 червня 2009 р. N 638/109 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 липня 2009 р. за N 600/16616 (z0600-09) ) оренда торговельного місця - строкове платне користування торговельним місцем для здійснення продажу товарів (надання послуг). Торговельне місце на ринку - торговельна площа встановлених розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг згідно з планом території ринку окремим суб'єктом господарювання чи фізичною особою.

Тобто поняття торговельного місця не включає в себе нерухоме майно, яке знаходиться на цьому торговельному місці.

Це підтверджується у п.п.1.1 договорів оренди торговельного місця (площі), укладених позивачем, де зазначено, що орендар бере у тимчасове платне користування торговельну площу для розміщення малої архітектурної форми, яка не є власністю орендаря.

Пунктом 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.02 №57/188/84/105 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 р. за N 288/6576 (z0288-02) ) визначено, що ринком є суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Відповідно до п.20 цих Правил встановлено, що при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін саме адміністрація ринку укладає з ними письмову угоду.

Відповідно до розпорядження Луцького міського голови № 504 від 23.09.2009р. Книжковому пасажу, м. Луцьк, АДРЕСА_1 надано статус ринку (паспорт від 05.10.2009р. № 6 є в матеріалах справи).

Також, як вбачається з поданого суду відповідачем типового договору, п.1.3 (договору № 7 про користування торговельною площею та оплату ринкового збору на ринку "Книжковий пасаж"в м. Луцьку на АДРЕСА_1, укладеного підприємцем ОСОБА_1. з підприємцем ОСОБА_5.) на ринку "Книжковий пасаж"як і на Завокзальному ринку, передача торговельної площі в тимчасове користування не передбачає права власності на це місце, оскільки торговельні місця (площі) на ринку "Книжковий пасаж"не підлягають передачі у приватну власність, а сама земельна ділянка, на якій розташований ринок, Луцькою міською радою була надана відповідачу для влаштування та обслуговування книжкового пасажу на правах оренди строком на 25 років, з правом продовження даного терміну (копія договору у матеріалах справи).

З вищенаведеного вбачається, що у цьому випадку користування (оренда) торговельного місця (площі) на обох ринках є обов’язково платним і торговельне місце не передається у приватну власність орендареві.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем не подано суду доказів того, що ним понесені збитки у вигляді плати за користування іншими приміщеннями для здійснення підприємницької діяльності у зв’язку з невиконанням відповідачем договірних зобов’язань по договору інвестування.

З огляду на вищенаведене у сукупності, у цьому випадку немає підстав для достовірного висновку про те, що витрати, зроблені позивачем, у вигляді плати за користування торговельними місцями (площами) є збитками та перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із протиправною поведінкою відповідача щодо невиконання ним умов договору інвестування в частині виконання ним п.7.1 договору, а саме: передачі інвестору у спільну часткову власність 2/15 приміщення книжкового пасажу, оскільки ці витрати є платою у зв’язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності, яка є вільним волевиявленням позивача, та не перебувають у причинно-наслідковому зв’язку із протиправною поведінкою відповідача щодо володіння, користування та розпорядження 2/15-ми приміщення книжкового пасажу.

За таких обставин, враховуючи положення норм ст.ст. 43, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи в сукупності, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Волинської області від 28.09.2010р. у справі № 04/94-40 таким, що підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський

1. Апеляційну скаргу задовільнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 28.09.2010р. у справі № 04/94-40. Прийняти нове рішення.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (м. Луцьк, АДРЕСА_2 код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (м. Луцьк, АДРЕСА_3, код НОМЕР_2) 169,13 грн. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.