25/368 Про стягнення заборгованості за векселем - 15.12.2010 Прийняття

У серпні 2010 року ТОВ "Монсанто Україна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (відповідач-1), ТОВ "Авангард" (відповідач-2) про стягнення 554 848,42 грн. заборгованості за векселем з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних солідарно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року (дата підписання - 11.10.2010 року) у справі № 25/368 (суддя – Морозов С.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 452 942,50 грн. заборгованості за векселем. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Монсанто Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, а також неправильним застосування норм матеріального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що господарський суд міста Києва дійшов помилкового висновку про відсутність відмови відповідача-векселедавця здійснити платіж за векселем. Крім того, вексель є цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання, а відтак висновок суду про те, що ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку не підлягає застосуванню, є хибним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 року у справі № 25/368 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2010 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2010 року № 01-23/1/5 "Про зміну складу колегії суддів" були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 25/368 колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, суддів Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

У судовому засіданні 29.11.2010 року представником відповідача-1 було надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 року на підставі ст. 777 ГПК України розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.12.2010 року.

10.12.2010 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача-1 було подане доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 року № 01-23/1/7 "Про зміну складу колегії суддів" були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 25/368 колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, суддів Кропивна Л.В., Шапран В.В.

У судове засідання 15.12.2010 року з’явилися лише представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 в призначене судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, Київський апеляційний господарський суд, -

Як вбачається з матеріалів справи, 12.02.2008 року ТОВ "Авангард" виписало на користь ТОВ "Агрозахист Донбас" простий вексель серії АА № 0051631 номінальною вартістю 617 942,50 грн. з датою платежу – 20.12.2008 року.

Як встановлено судом першої інстанції, вказаний вексель був переданий позивачу ТОВ "Агрозахист Донбас" шляхом вчинення іменного індосаменту на зворотній стороні векселя, у якому зазначено "сплатити наказу ТОВ "Монсанто Україна".

Таким чином, ТОВ "Монсанто Україна" є законним держателем простого векселя серії АА № 0051631 від 12.02.2008 року, відповідно до якого відповідач-1 зобов’язався сплатити позивачу 20.12.2008 року грошові кошти в сумі 617 942,50 грн.

Як свідчать матеріали справи, 14.03.2008 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір № 106/08 про авалювання векселів, згідно якого відповідач-1 авалював простий вексель серії АА № 0051631 від 12.02.2008 року.

Як вбачається з акта про протест векселя про неоплату ВМВ № 496651 від 24.12.2008 року, позивач пред’явив до відповідача-2 вимогу про оплату вищевказаного векселя 23.12.2008 року, однак платежу не отримав, у зв’язку з чим державним нотаріусом Амвросіївської державної нотаріальної контори Ішаковою О.В. на прохання ТОВ "Монсанто Україна" було вчинено протест векселя про неоплату проти векселедавця.

З реєстрів кредитових платежів слідує, що відповідач-1 частково сплатив позивачу заборгованість по векселю серії АА № 0051631 від 12.02.2008 року, а саме: 02.02.2009 року – 10 000,00 грн., 17.03.2009 року – 50 000,00 грн., 30.04.2009 року – 100 000,00 грн., 01.06.2009 року – 5 000,00 грн., загальною сумою 165 000,00 грн.

Таким чином, на день пред’явлення позову до суду відповідач-2 платіж за векселем у повному обсязі не здійснив, у зв’язку з чим несплаченими за вказаним векселем залишилось 452 942,50 грн.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-2 заборгованості за простим векселем в розмірі 452 942,50 грн. Щодо позовних вимог про солідарне стягнення вказаної суми боргу з відповідачів, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що останні є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду міста Києва з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Статтею 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" встановлено, що вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Згідно частини 3 вказаної норми особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Так, особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності визначаються Законом України "Про обіг векселів" (2374-14) , у якому зазначено, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (995_009) (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (995_007) , Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (995_008) , Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (826-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" (827-14) , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" (828-14) , цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

В силу ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, положення щодо індосаменту (статті 11 - 20), строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42), позовної давності (статті 70 і 71), застереження про відсотки (стаття 5), положення щодо забезпечення авалем (статті 30-32).

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, у тому числі виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Згідно зі ст.ст. 16, 77 Уніфікованого закону особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній із них є бланковим.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач є законним держателем простого векселя № 0051631 від 12.02.2008 року, відповідно до якого відповідач зобов'язався сплатити йому 20.12.2008 року грошові кошти в сумі 617 942,50 грн. є правомірним.

За приписами ст. 30 Уніфікованого закону платіж за переказним векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. Забезпечення може бути надане третьою особою або навіть однією з осіб, які поставили свій підпис на векселі.

Згідно ст. 32 Уніфікованого закону аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив.

Внаслідок цього аваліст, що надав аваль за векселедавця простого векселя або за акцептанта переказного, несе відповідальність перед векселедержателем незалежно від опротестування векселя в неплатежі.

Зобов'язання аваліста припиняються, якщо особа, за яку він надав вексельну поруку, здійснила платіж за векселем.

Зазначене узгоджується з п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 року № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів" (v0005700-07) .

В силу ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем.

Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, при цьому необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися.

Крім того, у мотивувальній частині рішення господарський суд першої інстанції посилається на абзац 2 частини першої п. 4.9 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002р. № 508 (z0174-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2003р. за № 174/7495 (z0174-03) , згідно якого банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем у тому випадку, якщо була відмова платника від платежу або акцепту - проти пред'явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя. Банк може вимагати від векселедержателя належних доказів того, що він звертався з вимогою про платіж або акцепт, але в цьому було відмовлено.

В силу абзацу 1 ст. 44 Уніфікованого закону відмову в акцепті або платежі має бути підтверджено засвідченим автентичним документом - протестом у неакцепті або неплатежі.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акта про протест векселя про неоплату ВМВ № 496651 від 24.12.2008 року, державним нотаріусом Амвросіївської державної нотаріальної контори Ішаковою О.В. на прохання ТОВ "Монсанто Україна" було вчинено протест векселя про неоплату проти векселедавця.

Враховуючи викладене, посилання суду першої інстанції на листи відповідача-2 № 1 від 14.01.2010 року та № 40 від 10.03.2010 року, а також часткову оплату останнім простого векселя вже після настання строку платежу та протесту в неплатежі на визначену дату, як на докази відсутності відмови відповідача-2 від платежу позивачеві за векселем, колегія суддів вважає безпідставним.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованості в розмірі 452 942,50 грн. є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення 51 747,50 грн. інфляційних нарахувань та 6 925,60 грн. 3 % річних.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 2 абзацу 1 ст. 48 Уніфікованого закону векселедержатель може вимагати від особи, до якої пред’явив позов, сплати відсотків, нарахованих на вексельну суму.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" передбачені ст.ст. 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 4 ГПК України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу (1798-12) , інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України (435-15) до правовідносин, пов’язаних з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства.

Враховуючи ту обставину, що вимоги, які витікають з векселя, є грошовими, інфляційні є складовою частиною боргу, що утворилась внаслідок знецінення грошових коштів, а також неврегульованість нормами вексельного законодавства питання щодо стягнення інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку не виходячи за межі вимог, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 51 747,50 грн. інфляційних нарахувань, заявлених позивачем.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що спеціальним законодавством передбачено інший розмір відсотків, який підлягає нарахуванню на вексельну суму та може бути заявлений до стягнення векселедержателем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову у стягненні 6 925,60 грн. 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року у справі № 25/368 в частині відмови у солідарному стягненні з відповідачів суми основного боргу в розмірі 452 942,50 грн. та відмови у солідарному стягненні 51 747,50 грн. інфляційних нарахувань підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню відповідно.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги в силу ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2010 року у справі № 25/368 в частині відмови у солідарному стягненні з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Авангард" суми основного боргу в розмірі 452 942,50 грн. та відмови у солідарному стягненні 51 747,50 грн. інфляційних нарахувань скасувати. У цій частині позов задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін.

3.Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард" (87342, Донецька обл., Амвросіївський район, с. Олексіївське, вул. Леніна, 39, ідентифікаційний код 30905334, р/р 26006301570762 в філії відділення ПІБ в м. Сніжне Донецької обл., МФО 334237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" (03068, м. Київ, вул. Радищева, 10/14, ідентифікаційний код 21681926, р/р 26002001307412 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) 2 523 (дві тисячі п’ятсот двадцять три) грн. 45 коп. державного мита за подання позовної заяви, 107 (сто сім) грн. 34 коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, 1 261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн. 73 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м Київ, провулок Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" ( 03068, м. Київ, вул. Радищева, 10/14, ідентифікаційний код 21681926, р/р 26002001307412 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528) 2 523 (дві тисячі п’ятсот двадцять три) грн. 45 коп. державного мита за подання позовної заяви, 107 (сто сім) грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 1 261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) грн. 73 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.