6/637 Про стягнення заборгованості за договором про фінансування виробництва та купівлю сільськогосподарської техніки - 15.12.2010 Прийняття

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства промислової політики України (далі – позивач) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Украгромашінвест" (далі – відповідач) заборгованості за договором №7507/07 від 15.10.2009р. про фінансування виробництва та купівлю сільськогосподарської техніки у розмірі 1 015 780 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині дотримання календарного графіку повернення позивачу 1 000 000 грн.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим Господарський суд міста Києва розглядав справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн. заборгованості, 15 780 грн. пені, а також з відповідача в дохід Державного бюджету України 10 157,80 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010р. відповідачу було відмовлено у відновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 та повернуто апеляційну скаргу без розгляду по суті.

Не погоджуючись з Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010р., відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати Ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2010р. касаційну скаргу відповідача було задоволено частково, Ухвалу Київського апеляційного господарського суду у справі №6/637 від 14.05.2010р. скасовано, а справу направлено на розгляд до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача обґрунтовані наступним:

- в порушення ст. 56 Господарського процесуального кодексу України позивач не направив на адресу відповідача договори від 07.08.1997р. та від 15.10.1999р. разом з позовною заявою, у зв’язку з чим відповідач не мав змоги підготувати відзив на позов;

- оскаржуване рішення прийнято судом в першому ж судовому засіданні без участі представників сторін, хоча у відповідності зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України суд повинен був відкласти розгляд справи на іншу дату, а не вирішувати спір по суті заявлених вимог;

- приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції порушив процесуальні права відповідача.

01.11.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначено наступне:

- оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням принципу всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- до позовної заяви додано копії документів, засвідчених неналежним чином, оскільки вони не містять дату засвідчення копій;

- судом було порушено провадження у справі за позовом, до якого не було надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин.

В судовому засіданні 03.11.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 10.11.2010р., зобов’язано відповідача надати оригінал документу, який підтверджує сплату державного мита за подання апеляційної скарги, а позивача – розрахунок пені із зазначенням періоду та підстав нарахування.

09.11.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 08.11.2010р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 10.11.2010р.

В судове засідання 10.11.2010р. представник прокуратури не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник позивача у судове засідання 10.11.2010р. з’явився, але витребувані судом документи не надав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.12.2010р.

29.11.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надійшло клопотання №05/2-р-10 від 26.11.2010р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 01.12.2010р.

В судове засідання 01.12.2010р. представник відповідача не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Представник позивача у судовому засіданні 01.12.2010р. зазначив про те, що він не заперечує проти задоволення клопотання прокуратури та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд змінити оскаржуване відповідачем рішення та стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 000,0 грн. боргу і 18 200,00 грн. пені, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції не перевірив правильність розрахунку пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.12.2010р.

В судовому засіданні 15.12.2010р. представник відповідача на виконання вимог суду, викладених в попередніх ухвалах, надав платіжні доручення на підтвердження сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за подання апеляційної скарги.

Окрім того, представник відповідача підтримав клопотання, викладене в доповненнях до апеляційної скарги про витребування у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали договорів №7369/07 від 07.08.1997р., №7507/07 від 15.10.1999р. та додаткових угод до них.

Представники прокуратури та позивача заперечували проти клопотання представника відповідача, зазначаючи про те, що в матеріалах справи наявні засвідчені копії вищевказаних договорів та додаткових угод до них, яких достатньо для вирішення спору у даній справі. До того ж, оригінали вказаних документів досліджувались під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Колегія суддів відмовила в задоволенні клопотання представника відповідача у зв’язку з його необґрунтованістю, оскільки відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

В матеріалах справи містяться копії договорів та додаткових угод до них, на підставі яких заявлені позовні вимоги, що містять напис "копія вірна", відбиток печатки позивача, а також відомості щодо посади і прізвища особи, яка засвідчила відповідність копії документу його оригіналу, і підпис цієї особи. Всі додатки до позовної заяви засвідчені головним спеціалістом відділу претензійно-позовної роботи Управління юридичного забезпечення Міністерства промислової політики України Голоюх Світланою Романівною. При цьому, в справі наявна довіреність, якою Голоюх С.А. надано повноваження на представництво інтересів Міністерства промислової політики України з правом вчиняти всі необхідні дії в інтересах Міністерства, бути представником у судах, в т.ч. в господарських судах, а також вчиняти процесуальні дії, передбачені ст. ст. 22, 26, 27 Господарського процесуального кодексу України, за винятком права повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, подачі виконавчих документів до стягнення.

Зважаючи на те, що додані до позову документи засвідчені особою, наділеною достатнім обсягом повноважень для цього, а для вирішення спору у даній справі достатньо копій договорів та додаткових угод до них, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про витребування оригіналів документів.

В судовому засіданні 15.12.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, а також з урахуванням обставин, наведених в доповненнях до апеляційної скарги, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 15.12.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд змінити Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 та стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 000,0 грн. боргу і 18 200,00 грн. пені.

Представник прокуратури у судовому засіданні 15.12.2010р. також заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

07.08.1997р. між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Херсонські комбайни" було укладено договір №7369/07 про надання позивачем товариству фінансової допомоги на зворотній основі у розмірі 1 000 000 грн., яка мала бути повернута в строк до 31.12.1997р. (том справи – 1, аркуші справи – 9-10).

Позивач перерахував Відкритому акціонерному товариству "Херсонські комбайни" фінансову допомогу у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (том справи – 1, аркуші справи – 18-19).

15.10.1999р. між позивачем, Відкритим акціонерним товариством "Херсонські комбайни" та відповідачем було укладено договір №7507/07 про фінансування виробництва та купівлю сільськогосподарської техніки (далі - Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 11-15).

У відповідності до умов Договору (розділи 1, 2) позивач поклав виконання умов договору №7369/07 від 07.08.1997р. про надання Відкритому акціонерному товариству "Херсонські комбайни" фінансової допомоги на зворотній основі в сумі 1 000 000 грн. на відповідача. Відкрите акціонерне товариство "Херсонські комбайни" зобов'язалось поставити відповідачу техніку (згідно з додатком №1 до Договору), еквівалентну 1 000 000 грн., отриманих за договором №7369/07 від 07.08.1997р., як фінансову допомогу на зворотній основі. Відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти техніку та передати її сільгоспвиробникам на умовах фінансового лізингу, а також повернути позивачу 1 000 000 грн. згідно з графіком повернення бюджетних коштів (додаток №2 до Договору).

В п.3.1 Договору передбачено, що у разі невиконання чи несвоєчасного виконання взятого на себе зобов'язання сторонами, винна сторона перераховує пеню в розмірі 0,01 % за кожний день прострочення платежу від заборгованих сум.

28.08.2001р. та 01.03.2004р. між позивачем і відповідачем були укладені Додаткові угоди №1, №2 до Договору №7507/07 від 15.10.1999р., якими коригувався графік повернення відповідачем бюджетних коштів. Зокрема, в Додатковій угоді №2 від 01.03.2004р. сторони погодили наступний графік повернення коштів: 01.02.2005р. відповідач повинен перерахувати позивачу 50 000 грн.; 01.02.2006р. – 150 000 грн.; 01.02.2007р. – 200 000 грн.; 01.02.2008р. – 250 000 грн.; 01.02.2009р. – 350 000 грн. Всього в сумі 1 000 000 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 16-17).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, не перерахувавши позивачу жодного платежу з тих, які були визначені у календарному графіку повернення коштів.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями, однак сума боргу сплачена не була (том справи – 1, аркуші справи – 20-30).

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у сумі 15 780,00 грн.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції участі не приймав, свою позицію у спорі не визначив.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 скасувати, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки судове рішення прийнято у відсутність представників сторін в першому ж судовому засіданні. На думку відповідача, суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи на іншу дату, а не розглядати спір по суті. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що до позовної заяви додано договори та додаткові угоди до них, незасвідчені належним чином, і вказані договори не надсилались позивачем на адресу відповідача разом з позовною заявою, у зв’язку з чим відповідач був позбавлений можливості надати обґрунтований відзив на позов.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками, викладеними відповідачем в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

В ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання, оскільки не повернув позивачу 1 000 000 грн. згідно погодженого сторонами календарного графіку повернення бюджетних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1 000 000 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на відсутність у нього договорів, у відповідності до яких позивач просить стягнути заборгованість не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відсутність на підприємстві примірника договору на паперовому носії не припиняє зобов’язання за таким договором. Доказів на підтвердження зміни чи визнання недійними договорів №7369/07 від 07.08.1997р. та №7507/07 від 15.10.1999р. суду також не надано.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з п.3.1 Договору у разі невиконання чи несвоєчасного виконання взятого на себе зобов'язання сторонами, винна сторона перераховує пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення платежу від заборгованих сум.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи було підтверджено прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань перед позивачем, нарахування пені також є обґрунтованим.

Однак, при цьому апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві викладені вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 15 780,00 грн.

Натомість, в оскаржуваному відповідачем рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що згідно зі здійсненим судом розрахунком розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 01.04.2009р. по 01.10.2009р., складає 18 300 грн.

В письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, позивач зазначив про те, що відповідно до вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України він нараховував пеню за період з 02.02.2009р. по 02.08.2009р.

Тобто, як в розрахунку суду, так і в розрахунку позивача сума боргу є ідентичною (1 000 000 грн.), період прострочення (182 дні) також збігається. Проте, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що з урахуванням заборгованості та періоду прострочення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у більшому розмірі, ніж зазначено у позові. Однак, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд не може вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання однієї із сторін або третьої особи, тому при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив вимоги в частині стягнення пені у розмірі, який заявлявся в позові, а саме у сумі 15 780,00 грн.

Відносно вимог позивача у відзиві на апеляційну скаргу про зміну судового рішення у даній справі в частині визначення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Діюче законодавство чітко розмежовує поняття апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) сторони мають право оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, тобто шляхом подання відповідної скарги (апеляційної чи касаційної). Саме в скарзі сторона або інший учасник судового процесу може викласти підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково, а також свої вимоги щодо скасування чи зміни судового рішення. Однак, відзив на апеляційну скаргу по своїй суті є лише письмовою позицією сторони (іншого учасника судового процесу) відносно обставин, наведених в апеляційній скарзі.

За таких обставин, під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва апеляційним судом прийнято до уваги позицію позивача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, але вимоги про зміну судового рішення не розглядаються.

Щодо посилання відповідача на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на наступному.

Насамперед, необхідно зазначити, що твердження відповідача про прийняття оскаржуваного ним рішення у відсутність представників сторін є безпідставним, оскільки як в протоколі судового засідання від 23.11.2009р., так і в самому рішенні Господарського суду міста Києва вказано про участь у судовому засіданні представників прокуратури та позивача.

Посилання на те, що позивач не направив відповідачу копії договорів №7369/07 від 07.08.1997р. та №7507/07 від 15.10.1999р., внаслідок чого відповідач не зміг належним чином підготувати відзив на позов також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки нормами ст. 56 Господарського процесуального кодексу України чітко передбачено обов’язок надіслання сторонам доданих до позову документів у разі, якщо цих документів у сторін немає.

Зважаючи на те, що відповідач був стороною Договору, за яким здійснюється стягнення заборгованості, як у позивача, так і у місцевого господарського суду були відсутні підстави вважати, що відповідач не має власного примірника цього договору.

Твердження відповідача про необхідність відкладення розгляду справи судом, а не розгляду її по суті є безпідставним, оскільки оголошення в судовому засіданні перерви чи відкладення розгляду справи, у відповідності до норм ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, є правом, а не обов’язком суду, яке реалізується ним в залежності від того, чи наявні обставини, які унеможливлюють вирішення спору в судовому засіданні.

Також апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на дату звернення з позовом до суду та прийняття оскаржуваного відповідачем рішення у даній справі), рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з положеннями п.3.5.11 "Інструкції з діловодства в господарських судах України", затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (v0075600-02) , (із змінами та доповненнями), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі.

Сторонам справи та у відповідних випадках – іншим учасникам процесу, установам, організаціям, надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа "Підпис".

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі №6/637 від 21.10.2009р. була направлена на адресу сторін та прокуратури, що підтверджується відповідною відміткою Відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва на зворотному боці зазначеної ухвали. Окрім того, в матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі №6/637 від 21.10.2009р. відповідачу, про що свідчить підпис та дата особи, яка отримала дану ухвалу суду (том справи – 1, аркуш справи – 2).

Тобто, відповідач був завчасно повідомлений про місце, дату та час судового розгляду справи №6/637, але не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні та подання відзиву на позов.

За таких обставин, твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованим.

Згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, під час розгляду даної справи відповідачем не було спростовано факту існування заборгованості внаслідок прострочення ним виконання своїх грошових зобов’язань перед позивачем, у зв’язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є невмотивованим та безпідставним.

При цьому, посилаючись на позбавлення можливості приймати участь під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач в судовому засіданні апеляційного суду не подав до матеріалів справи жодних документів (доказів) або письмових пояснень по суті спору на підтвердження власної позиції, у зв’язку з чим справа розглядалась Київським апеляційним господарським судом у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу за наявними в ній матеріалами.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №6/637 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).