08/1693 Про стягнення заборгованості за поставлені шини - 14.12.2010 Прийняття

Державне підприємство завод "Електроважмаш" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" 71 037,79 грн. заборгованості за поставлені шини, крім того 710,30 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Рішенням господарського суду Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 позов Державного підприємства завод "Електроважмаш" задоволено повністю.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" на користь Державного підприємства завод "Електроважмаш" 71 037,79 грн. заборгованості, 710,38 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 мотивовано тим, що позивачем доведений належним чином, а відповідачем не спростований факт наявності боргу у сумі 71 037,79 грн., а тому заявлені до стягнення з відповідача 71 037,79 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 повністю та припинити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем направлено позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та зобов’язання відповідача по сплаті 71 037,79 грн. є припиненими.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, є необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішення господарського Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 є законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням всіх фактичних обставин справи та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Позивач зазначив, припинення зобов’язання зарахуванням означає відсутність предмету спору за умови, якщо між сторонами не залишилося спірних (неврегульованих) питань, проте між сторонами існує спір за позовом ВАТ "СЕМЗ" до ДП "Електроважмаш" у справі № 27/370-09, який не вирішений.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія встановила наступне:

18.03.2009 Відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (відповідач у справі) звернулось до Державного підприємства завод "Електроважмаш" (позивач у справі) з листом № ОМС–10, відповідно до якого просило відпустити шину мідну ШММ 14х20 ГОСТ 434-78 в кількості 633 кг (надалі –товар) для виготовлення вузлів тягових електродвигунів і генераторів по договору № 100/05 від 02.12.2005.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання вказаного замовлення 03.04.2009 відвантажив відповідачу товар вартістю 71 037,79 грн., що підтверджується накладною № 670 від 03.04.2009.

На підставі довіреності серії ЯПП № 497688/194 від 23.03.2009 товар був прийнятий представником відповідача Ткаченко Ніною Василівною.

Однак, відповідач за прийнятий товар не розрахувався.

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 07.07.2010 вих. № 248-291, відповідно до якої позивач вимагав протягом 7 днів з моменту отримання вимоги перерахувати на рахунок Державного підприємства завод "Електроважмаш" заборгованість у розмірі 71 037,79 грн. та попередив про звернення до суду для примусового стягнення суми боргу.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи відповіді на претензію № 43-176/05 від 22.07.2010, голова правління ВАТ "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" зазначив, що згідно договорів № 132/07 від 07.12.2007 та № 100/05 від 02.12.2005 позивач та відповідач проводили спільну діяльність по випуску вузлів електричних машин ЄД 118 АУ2 ЄДП 810, ГС 501А і ГП 321. Виробнича діяльність будувалась на узгоджених планах поставки виробів і комплектуючих від відповідача до позивача і навпаки. Товар брався під програму квітня 2009 року по випуску генераторів ГП 321 в кількості 5 одиниць. Листом № 200-00-07 від 01.04.2009 позивач повідомив про припинення в односторонньому порядку спільної виробничої діяльності і необхідності відвантаження у квітні 2009 року 5 одиниць ГП 321. Продукція була виготовлена, але позивач за неї не розрахувався і не забрав. Таким чином, оплата за поставлений товар можлива тільки після оплати готових виробів ГП 321, які відповідач виготовив згідно заявки позивача.

Згідно частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Відповідно до пункту 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

03.04.2009 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 71 037,79 грн., що підтверджується накладною № 670, та довіреністю від 23.03.2009 серії ЯПП № 497688/194, останній вказаний товар прийняв, що свідчить про прийняття пропозиції на укладення такого договору, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2010 позивач звернувся з письмовою вимогою до відповідача про погашення заборгованості, яку отримано останнім 15.07.2010, отже, кінцевий строк оплати спливає 22.07.2010.

Проте, відповідач свої зобов’язання в частині оплати товару належним чином не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судом першої інстанції та не заперечується представниками сторін, передача вказаного у накладній № 630 від 03.04.2009 товару була здійснена поза межами договірних відносин, які врегульовані договором № 100/05 від 02.12.2005, розрахунок за поставлений товар відповідачем не проведено. Вказаним договором № 100/05 передбачено, що відповідач бере на себе зобов’язання по виготовленню та передачі у власність позивача продукції, визначеної у Додаткових угодах до договору, а позивач зобов’язується прийняти таку продукцію та сплати її вартість відповідно договору. Пунктами 2.3., 3.2. Договору встановлено, що передача продукції здійснюється партіями протягом 45 днів з моменту отримання письмової заявки позивача, оплата за виготовлену партію продукції здійснюється шляхом попередньої оплати у розмірі 50% вартості протягом 10 днів після отримання рахунку від Відповідача, остаточний розрахунок проводиться після прийняття товару позивачем. Позивач листом від 01.04.2009 № 200-00-07 направив відповідачу заявку на виготовлення продукції. Відповідач листами від 09.04.2009, 29.04.2009, 02.07.2009, 10,08.2009 повідомив позивача про готовність передати виготовлену продукцію та направив останньому рахунок № 8267 на загальну суму 3 038 989,10 грн., для здійснення передплати у розмірі 50%, що становить 1 519 494,55 грн. Таким чином, у сторін виникли взаємні грошові зобов’язання згідно Договору 100/05 та по договору щодо придбання шини мідної на суму 71 037,79 грн.

Враховуючи вищевказане, відповідач листами від 17.09.2010 № 43-235/05 (а.с. 59) та від 01.10.2010 № 43-253/05 (а.с. 83) повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України, в результаті чого зобов’язання позивача згідно Договору № 100/05 зменшились на суму придбаної мідної шини, тобто на 71 037,79 грн.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав припинення зобов’язання є зарахування. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як зазначено у пункті 22 листа Вищого господарського суду України N 01-08/163 від 12.03.2009 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (v_163600-09) , Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача у порядку статті 60 Господарського процесуального кодексу України.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Як вбачається з рішення суду першої інстанції, представник позивача проти існування вказаної заборгованості заперечував, посилаючись на те, що товар, який виготовлений на виконання договору № 100/05 є неналежної якості.

Відповідачем не доведено, що вказане зарахування дійсно було ним проведено. Підтвердженням вказаного є той факт, що при направлені рахунку позивачу на оплату виконаної роботи, згідно договору № 100/05 останнім наданий рахунок № 8267 від 10.06.2009 на суму 3 038 989,10 грн. (а.с.58), разом з тим, після направлення заяви про зарахування однорідних вимог відповідачем також наданий рахунок № 286 від 17.09.2010, у якому зазначено аналогічна сума, тобто 3 038 989,10 грн., що свідчить, що фактично зарахування не відбулося і сума за взаємними зобов’язаннями позивача не змінена на суму придбаної відповідачем шини мідної, а саме 71 037,79 грн. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про проведення зарахування зустрічних вимог на суму позову представниками відповідача суду надано не було.

Крім того, існує судовий спір щодо стягнення заборгованості з Державного підприємства "Електроважмаш" заборгованості за договором № 100/05 від 02.12.2005.

За таких обставин, відсутні підстави для припинення провадження у справі відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому заявлені до стягнення 71 037,79 грн. заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" на рішення господарського суду Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 12.10.2010 у справі № 08/1693 залишити без змін.