16/76-3/26-35/454 Про стягнення заборгованості по орендній платі, та зустрічні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди нерухомого майна - 13.12.2010 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 13058" звернулося до господарського суду першої інстанції з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11 783,33 грн. основного боргу, 35 442 грн. збитків та 6 312,50 грн. упущеної вигоди та стягнення судових витрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 р. у справі № 16/76 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 р. у справі № 16/76 рішення Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 16/76 від 21.10.2009 р. рішення Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 р. в частині стягнення орендної плати та збитків скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва; в решті рішення Господарського суду м. Києва від 07.04.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 р. залишити без змін.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 р. у справі № 16/76-3/26 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 р. у справі № 16/76-3/26 рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 16/76-3/26 від 21.07.2010 р. рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2010 р. скасовано, та передано справу на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Представник позивача надав суду першої інстанції заяву про зміну предмету спору, в якій просив стягнути з відповідача суму неустойки в розмірі 61 441,66 грн. та прямі збитки в розмірі 9 520,80 грн.

Однак, ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.09.2010 р. вказану заяву було залишено без змін.

В матеріалах справи наявне клопотання позивача на підставі, якого Відкрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 13058" змінило назву на Публічне акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 13058".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким зобов’язати відповідача сплатити орендну плату за користування приміщенням за грудень 2007 р., та 26 днів квітня 2008 р., а також відшкодувати завдані прямі збитки в зв’язку з пошкодженням приміщення в розмірі 9 520,80 грн.

Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. За укладеним договором оренди № 238 від 01.03.2007 р. відповідач звільнив приміщення 26.04.2009 р., оскільки сторони за договором уклали угоду про розірвання даного договору у зв’язку із тим, що у відповідача відсутня потреба у оренді приміщення. Однак відповідач не розрахувався з позивачем за орендну плату.

Крім того, позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач не довів факт пошкодження відповідачем приміщення, оскільки за актом № 1 прийому-передачі нежилого приміщення за договором оренди № 238, зазначено, що об’єкт оренди передається в придатному до експлуатації стані, тому в такому ж стані відповідач повинен його повернути.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши всі докази по справі, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2007 р. між сторонами по справі було укладено договір оренди № 238. Відповідно до п. 1.1 укладеного договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення, яке є власністю орендодавця, загальною площею 345 м2. Місцезнаходження об’єкту оренди: м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9.

Згідно п. 1.2 договору термін дії даного договору визначається з 01.03.2007 р. по 25.02.2008 р.

Як передбачено в п. 2.1.1 укладеного договору орендодавець зобов’язаний передати орендарю об’єкт оренди на період дії даного договору.

Відповідно до п.п. 3.1 - 3.2 договору об’єкт оренди передається в оренду та повертається шляхом складання акту прийому-передачі, який підписується обома сторонами і є невід’ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, угодою від 01.12.2007 р. сторони розірвали договір оренди № 238 від 01.03.2007 р., у зв’язку з тим, що у орендаря відсутня потреба в орендованому приміщенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ст. 765 ЦК України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Як передбачено ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов’язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має права вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В матеріалах справи наявний акт прийому-передачі від 01.03.2007 р., за яким орендодавець передав, а орендар прийняв об’єкт оренди, який був підписаний сторонами.

Всупереч вказаного акту прийому-передачі після розірвання договору оренди № 238 від 01.03.2007 р. на підставі угоди від 01.12.2007 р., відповідач об’єкт оренди позивачу не передав, крім того, до 26.04.2008 р. продовжував користуватися приміщенням, але в розмірі 250 кв.м.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач не правомірно просить стягнути з відповідача 11 783,33 грн. орендної плати за грудень 2007 р. та 26 днів квітня 2008 р., оскільки 01.12.2007 р. згідно угоди про розірвання договору оренди № 238 договірні відносини між сторонами припинились.

Крім того, з огляду на ст. 785 ЦК України, позивач в позовних вимогах не просив стягнути з відповідача неустойку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення з відповідача 11 783,33 грн. боргу орендної плати є необґрунтованим та не доведеним належним чином.

Також, позивач в позовних вимогах просив стягнути з відповідача 35 442 грн. збитків, що полягають в пошкодженні приміщень та втраті майна.

Даний факт позивач підтверджує звітом про експертну оцінку майнових прав від 01.09.2008 р. та актом огляду приміщення від 30.04.2008 р., що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

З вищевказаного випливає, що підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов’язань за договором.

Тому, колегія суддів підтримує позицію господарського суду першої інстанції з приводу того, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 35 442 грн. не підлягають задоволенню, оскільки з 01.12.2007 р. між сторонами були відсутні договірні відносини.

Крім того, позивач належним чином необгрунтував свої вимоги відносно стягнення з відповідача понесених ним збитків.

Відповідно до ст. 33 ГПК України апеляційний господарський суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням зазначеного та матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство 13058" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2010 р. у справі № 16/76-3/26-35/454 без змін.