58/14 Про визнання недійсними пунктів інвестиційного договору, які встановлюють обов'язок сплати пайового внеску - 13.12.2010 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2010

у справі № 58/14 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс-АБД"

до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації

про визнання недійсним пунктів 3.1, 3.1.1, 3.1.2 договору

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс - АБД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсними пунктів 3.1, 3.1.1, 3.1.2 договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2010 у справі № 58/14 позов задоволено повністю.

Визнано недійсними з моменту укладення пункти 3.1, 3.1.1, 3.1.2 Договору № 1041 від 21 листопада 2007 року, укладеного Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс - АБД".

Стягнуто з Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державного бюджету україни 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Державного бюджету україни 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з вказаним рішенням, Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2010 у справі № 58/14 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс - АБД" в задоволені позову.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва порушено, неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а також неповно з’ясовано обставини справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 58/14. Розгляд скарги призначений на 13.12.2010 об 11:00.

09.12.2010 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс - АБД" через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано заперечення на апеляційну скаргу.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

21.11.2007 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс - АБД" укладено Договір № 1041 (надалі - Договір).

З матеріалів справи вбачається, що Договір було укладено на підставі та на виконання рішення Київської міської ради "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" від 27.02.2003 № 271/431 (ra0271023-03) (надалі – Рішення № 271/431).

Відповідно до п. 1.1. Договору інвестор сплачує пайову участь (внески) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв’язку з будівництвом житлового будинку між будинком № 20/2 по вул. Якіра та будинком № 4 по вул. Сім’ї Хохлових у Шевченківському районі міста Києва.

Частиною 1 п. 1 Нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - Нормативи) визначено, що ці Нормативи визначають розмір пайової участі (внеску) інвесторів (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва (ч. 2 п. 1 Нормативів). Сплата таких внесків покладається на інвесторів (забудовників), що здійснюють на території міста Києва будівництво або реконструкцію будь-яких об’єктів.

Пунктом 4.6 Нормативів встановлено, що пайовий внесок сплачується на підставі договору між містом (Управлінням) та інвестором (забудовником). Пайовий внесок у грошовій формі сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається у договорі між Управлінням та інвестором (забудовником).

Отже, сплата пайових внесків є необхідною умовою здійснення інвестиційної діяльності щодо будівництва об’єктів нерухомості у м. Києві, якою займається позивач.

Таким чином, Договір є угодою про розмір пайового внеску, термін сплати, умови індексації, а також визначає майнові та інші права сторін, їх відповідальність, що є істотними умовами договору, які і були погоджені сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи Договір було укладено на добровільних засадах в порядку передбаченому ст. 648 Цивільного кодексу України.

До того ж, розмір пайових внесків був належним чином погоджений сторонами Договору, підтвердженням чого є підписи сторін на розрахунках № 1-3, що є невід’ємними частинами Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 648 Цивільного кодексу України Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Отже, всі визначені згідно законодавства істотні умови договору були погоджені після чого між позивачем та відповідачем 21.11.2007 було укладено договір № 1041.

Тому, вимога позивача про визнання недійсними пунктів 3.1, 3.1.1, 3.1.2 Договору на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що відносини які склались у сторін відповідно до Договору підпадають під дію спеціальних правових норм – ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України, ч. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України – місто – герой Київ", а отже є добровільними, можуть виконуватись за власним бажанням позивача, а відповідач не може вимагати їх обов’язкового виконання, відповідно, виконання таких зобов’язань не може забезпечуватись неустойкою, з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Отже, суд першої інстанції помилково дійшов хибного висновку, що пайова участь інвестора (забудовника) в створенні та розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури є формою благодійництва.

Відносини благодійництва регулюються спеціальним Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" (531/97-ВР) який визначає загальні засади благодійництва, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, гарантує державну підтримку її учасникам, створює умови для діяльності благодійних організацій відповідно до законодавства України.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.

Таким чином, основною ознакою благодійництва, зокрема така, що відноситься і до норм ч. 4 ст. 175 Господарського кодексу України, є його безкорисливість.

Проте, п. 2.2.2. Договору передбачено, що після сплати позивачем в повному обсязі пайового внеску, Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов’язується надати довідку про повну сплату пайового внеску, яка є необхідною підставою оформлення права власності на об’єкт будівництва, згідно з п.п. 8.1. п. 8 Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради від 27.10.2009 № 1227 "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна в м. Києві" (ra1227017-09) .

З огляду на викладене вище, можна зробити висновок, що пайовий внесок не є безкорисливим, та не може розглядатись як благодійництво.

Отже, ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України не може застосовуватись до відносин що склались відповідно до укладеного Договору.

Пунктом 4.9 Нормативів визначені наслідки порушення інвестором (забудовником) умов Договору.

Оскільки, відносини що склались у сторін відповідно до укладеного Договору не підпадають під регулювання спеціальними нормами, то до них застосовуються загальні норми законодавства, зокрема ч 1 ст. 193 Господарського кодексу України яка встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо недійсності пунктів 3.1, 3.1.1, 3.1.2 Договору не відповідають обставинам справи, є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2010 у справі № 58/14 прийняте з неправильним застосуванням норми процесуального та матеріального права, а тому підлягає скасуванню.