42/230 Про стягнення заборгованості за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі - 07.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у справі № 42/230 позов Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Комунального підприємства "ЖЕО-107" Голосіївської районної в місті Києві ради про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, ціна позову 273 499,99 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 102 631,31 грн. боргу, 2 891,48 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 514,65 грн. три проценти річних з простроченої суми, 1 060,37 грн. грн. витрат по оплаті державного мита та 91,50 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

Частково не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 707 від 23.09.2010 року (вх. № 02-4.1/8629 від 07.10.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у справі № 42/230 в частині відмови позивачу у стягненні 167 462,55 грн. та задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що ВАТ "АК "Київводоканал" є виробником та постачальником послуг центрального питного водопостачання, а КП "ЖЕО – 107" відповідно до Договору є споживачем таких послуг, а тому зобов’язаний сплачувати отримані послуги, оскільки останнім була спожита питна вода, в тому числі і питна вода, для потреб гарячого користування, та скинуто стоки у систему міської каналізації.

Апелянт вказує на те, що АЕК "Київенерго" здійснює реалізацію, зокрема, теплової енергії на основі укладених зі споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь – якому вигляді.

Крім того, скаржник відмічає, що АЕК "Київенерго" здійснює лише нарахування за використані для підігріву води Гігакалорії (Гкал) і виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання, і лише на підставі укладених договорів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 року у справі № 42/230 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.11.2010 року об 11 год. 20 хв.

01.11.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "ЖЕО-107" Голосіївської районної в місті Києві ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у справі № 42/230 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу в обґрунтування своїх заперечень зазначає, що договір № 08130/2-01 від 02.01.2008 року, на який посилається позивач, був укладений на постачання питної води, а вода, яка береться АЕК "Київенерго" на підігрів і подається споживачам як гаряча вода та у вигляді централізованого опалення, в Договорі не зазначена.

До того ж, на думку відповідача, позивач мав би укласти договори з балансоутримувачем теплових пунктів, яким є АЕК "Київенерго".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року було залучено Акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго" до участі у справі № 42/230 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та відкладено розгляд справи на 16.11.2010 року.

В судове засідання 16.11.2010 року з’явилися уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник третьої особи в судовому засіданні на виконання вимог ухвали апеляційної інстанції від 02.11.2010 року надав суду письмові пояснення для долучення до матеріалів справи, в яких зазначив, що між ВАТ "АК "Київводоканал" та АК "Київенерго" не існує договірних відносин, відповідно до яких АК "Київенерго" купувало б у ВАТ "АК "Київводоканал" питну воду, яка в подальшому використовувалася б АК "Київенерго" для виготовлення гарячої води та її продажу.

Це, зокрема, суперечило б положенням статуту АК "Київенерго", відповідно до якого головною метою діяльності Компанії є задоволення суспільних потреб споживачів в електричній та тепловій енергії, а одним із напрямків предмету діяльності - виробництво, транспортування, передача, розподіл та постачання електричної й теплової енергії на основі відповідних ліцензій. Іншими словами, у ВАТ "АК "Київводоканал" відсутні правові підстави для нарахування та виставлення АК "Київенерго" рахунків за питну воду, яка використовується для приготування гарячої води.

При цьому, АК "Київенерго" здійснює реалізацію, зокрема, теплової енергії (відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу) на основі укладених зі споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь-якому її вигляді.

Водночас, АК "Київенерго" не має правових підстав проводити нарахування за питну воду, що використовується для приготування гарячої води, і здійснює нарахування (виставляє рахунки) лише за використані для підігріву води Гігакалорії (Гкал), тобто АК "Київенерго" виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання, і лише на підставі укладених договорів.

Так, відповідно до договору № 1532102 від 01.11.2007 року на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений між АК "Київенерго" і КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради, предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата спожитої теплової енергії за гарячу воду.

Таким чином, наявність договірних відносин між сторонами підтверджується діями сторін: АК "Київенерго" здійснює постачання теплової енергії у гарячій воді та через Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації" (КП "ГІОЦ") щомісяця надсилає споживачу (КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради) платіжні документи (рахунок) на сплату за спожиту енергію, а споживач здійснює оплату виставлених рахунків.

Крім того, КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради не проводяться оплати АК "Київенерго" послуг з постачання холодної води, яка в подальшому використовується останнім для підігріву. За питну воду, яка використовується для приготування гарячої води, КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради, на думку третьої особи, повинно сплачувати ВАТ "АК "Київводоканал", а не АК "Київенерго".

Разом з тим, оскільки КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради є споживачем послуг питного водопостачання, що надаються ВАТ "АК "Київводоканал" відповідно до Договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.01.2008 року № 08130/2-01, нарахування за питну воду, що в подальшому використовується КП "ЖЕО-107" Голосіївської районної в м. Києві ради у вигляді (для приготування) гарячої води, здійснюються ВАТ "АК "Київводоканал" на основі укладеного договору та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 року було відкладено розгляд справи на 07.12.2010 року в зв’язку з необхідністю витребування нових доказів.

06.12.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ВАТ АК "Київводоканал" надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали апеляційної інстанції від 16.11.2010 року.

Позивач зазначає, що сума основного боргу становить: 59 105,22 грн. – холодна вода, яка використовувалась для потреб гарячого водопостачання та 94 480,46 грн. – холодна вода, стоки холодної води та гарячої води, промислові та інші потреби.

При цьому, позивач відмічає, що відповідачем за період з 01.12.2009 року по 01.05.2010 року було спожито холодної води, яка використовувалась для потреб гарячого водопостачання: в обсязі 100 778 куб. м. по тарифу 1,524 грн. відповідно до Розпоряджень Київської міської державної адміністрації (за період з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року Розпорядження КМДА № 980 від 31.08.2009 року (ra0980017-09) , за період з 01.01.2010 року по 01.05.2010 року Розпорядження КМДА № 1332 від 30.11.2009 року (ra1332017-09) ), нараховано 153 585,68 грн., сплачено 94 480,46 грн. в результаті чого утворився борг в сумі 59 105,22 грн.

Таким чином, відповідач не в повному обсязі сплатив за надані послуги, у зв’язку з чим позивачем було нараховано штрафні санкції від суми 59 105,22 грн. у вигляді пені, 3% річних у розмірі 278,26 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1 542,03 грн.

На думку позивача, судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в сумі 153 585,68 грн., і не взято до уваги, що дану суму нараховано відповідачу за період 01.12.2009 року по 01.05.2010 року за холодну воду, яка використовувалась для приготування гарячої води і не враховано, що відповідач частково сплатив кошти в сумі 94 480,46 грн., в результаті чого заборгованість складає 59 105,22 грн.

Також, позивач відмічає, що відповідачем за період з 01.12.2009 року по 01.05.2010 року було спожито холодної питної води в обсязі 296 828 куб.м. відповідно до Розпоряджень Київської міської державної адміністрації (за період з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року Розпорядження КМДА № 980 від 31.08.2009 року (ra0980017-09) , за період з 01.01.2010 року по 01.05.2010 року Розпорядження КМДА № 1332 від 30.11.2009 року (ra1332017-09) ), нараховано 704 405,30 грн., сплачено 507 293,53 грн., в результаті чого утворився борг в сумі 197 111,27 грн.

При цьому, на думку позивача, місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив останньому в задоволенні суми спожитої холодної питної води у розмірі 94 480,46 грн. та відповідно нарахованих на цю суму штрафних санкцій.

В судове засідання 07.12.2010 року з’явилися повноважні представники позивача та відповідача, а уповноважений представник третьої особи в судове засідання без поважних причин не з’явився, хоча про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови у відповідності до норм чинного законодавства, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності представників третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено, що 02.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Комунальним підприємством "ЖЕО-107" Голосіївської районної в місті Києві ради було укладено договір № 08130/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

За умовами договору позивач зобов’язався постачати відповідачу питну воду, приймати каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин, а останній –оплачувати надані послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 1 липня 1994 року (z0165-94) .

Кількість поданої води згідно п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору передбачено визначати за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування (z0165-94) . У випадку наявності у абонента декількох об’єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Зняття показань з лічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника в присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об’ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.

Якщо лічильник не працює не звини абонента, кількість поставленої води визначається, виходячи із середньодобової витрати абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10 днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунку за відповідний період не проводяться.

Кількість стічних вод згідно п. 2.1.4 договору визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю стічних вод, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно показань лічильників води, або іншим способом визначення об’ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування (z0165-94) та місцевих правил приймання.

Строк оплати за договором відповідно до умов п.п. 2.2.2, 2.2.3 встановлений десять днів з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Строк дії договору відповідно до умов розділу 7 договору встановлений з моменту його підписання до 2 січня 2009 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за 20 днів до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що з наданих пояснень позивача та наданих актів про зняття показань з приладу обліку, слідує, що заявлені вимоги стосуються фактично оплати обсягів питної води та послуг водовідведення, наданих за період грудня 2009 - квітня 2010 років.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу по оплаті вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання задоволенню не підлягають, оскільки згідно з п. 3.13 чинних з жовтня 2008 року Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 року (z0936-08) , розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на балансі відповідача тепловий пункт, з якого йому здійснюється постачання гарячої води, не перебуває.

З урахуванням викладеного вище, місцевий господарський суд відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення 153 585,68 грн. вартості питної води для потреб гарячого водопостачання (згідно наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог).

Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розгорнутий розрахунок позивача в частині визначення вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період грудня 2009-квітня 2010 років відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору, проведений на підставі даних актів про зняття показань водолічильника та підтверджує факт надання позивачем відповідачу протягом указаного періоду послуг водопостачання та водовідведення вартістю, з урахуванням перерахунку, у загальному розмірі 704 405,30 грн.

З наданих пояснень позивача в господарському суді, розмір проведених відповідачем платежів за надані у спірний період послуги за договором становить 507 293,53 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач безпідставно зарахував здійснені відповідачем оплати у розмірі 94 480,46 грн. в рахунок оплати питної води, використаної після жовтня 2008 року для потреб гарячого водопостачання, хоча обов’язок проводити оплату цих обсягів у відповідача відсутній.

З урахуванням викладеного вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що кошти у розмірі 94 480,46 грн. повинні були зараховані в рахунок оплати послуг водопостачання і водовідведення за договором, а тому загальний розмір проведених відповідачем протягом позовного періоду платежів за договором становить 601 773,99 грн.

В контексті викладеного, враховуючи те, що відповідачем прострочено оплату за договором, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до вимог ст.ст. 622, 624, 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 102 631,31 грн. (704 405,30 – 601 773,99), а також, виходячи з дійсного розміру прострочених сум, 2 891,48 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 514,65 грн. три проценти річних з простроченої суми.

Окрім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 8 779,58 грн. відповідно до вимог ст. 624 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки останнім не доведено тієї обставини, що під час укладення спірного договору сторони дійшли згоди про застосування відповідальності за невиконання зобов’язання по оплаті послуг водопостачання та водовідведення у вигляді пені (не визначено суми, з якої слід рахувати пеню).

При цьому, господарський суд зазначив, що відповідач не звільняється від обов’язку по оплаті послуг водопостачання та водовідведення за встановленими в установленому порядку тарифами. У разі невідповідності розміру встановлених тарифів надання житлово-комунальних послуг фактичним витратам по оплаті цих послуг за встановленими тарифами відповідач не позбавлений можливості звертатися в установленому порядку до органу, який затвердив відповідні тарифи, про відшкодування витрат, понесених внаслідок різниці у тарифах.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.01.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08130/2-01, згідно умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу питну воду, приймати каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин, а відповідач зобов’язався оплачувати надані послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 1 липня 1994 року (z0165-94) .

На підставі розділу 7 вказаного договору строк його дії встановлений протягом одного року і договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

На підставі п. 3.1.1 даного договору постачальник зобов’язався забезпечувати абоненту постачання питної води, якість якої відповідає ГОСТу 2874-82 "Вода питна" до його водопровідного вводу та приймати від абонента стічні води на умовах цього договору, визначати у строки, встановлені графіком обслуговування лічильників абонента, кількість наданої абоненту води та прийнятих від нього стоків в міську каналізаційну мережу (п. 3.1.2 вказаного договору).

Обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізацій, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується постачальником і є невід‘ємною частиною договору (п. 1.3 цього договору).

Облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями водолічильника, зареєстрованого у постачальника (п. 2.1.1 даного договору).

Згідно умов договору абонент зобов’язався сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору (п. 3.3.5 цього договору).

Пунктом 2.2.1 вказаного договору встановлено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді –дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Абонент зобов’язався здійснювати оплату вартості послуг щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (п. 2.2.2 цього договору), а в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент зобов’язався здійснювати оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п.2.2.3 даного договору.).

Відповідно до п. 2.2.4 вказаного договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов’язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Звертаючись з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання 273 499,99 грн., ВАТ "АК Київводоканал" посилався на той факт, що відповідач в порушення умов укладеного договору частково оплатив спожиту протягом грудня 2009 року – квітня 2010 року питну воду та надані послуги водовідведення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги по оплаті вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, поставленої після жовтня 2008 року задоволенню не підлягають, оскільки згідно з вимогами п.п. 2.1, 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 року (z0936-08) договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" (2918-14) та "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) . Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, теплові пункти з яких відповідачеві здійснюється постачання гарячої води, на балансі у нього не перебувають.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення 153 585,68 грн вартості питної води для потреб гарячого водопостачання (згідно наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог).

До того ж, аналогічна дука міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2010 року у справі № 42/48.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поданим позивачем розгорнутим розрахунком в частині визначення вартості питної води для потреб холодного водопостачання та послуг водовідведення за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору, проведений на підставі даних актів про зняття показань водолічильника, стверджується факт надання позивачем відповідачу протягом вказаного періоду послуг водопостачання та водовідведення вартістю, з урахуванням перерахунку у загальному розмірі 704 405,30 грн.

Крім того, господарським судом встановлено, що розмір проведених відповідачем платежів за надані у спірний період послуги за Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08130/2-01 від 02.01.2008 року становить 507 293,53 грн.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено, що позивачем було безпідставно зараховано здійснені відповідачем оплати у розмірі 94 480,46 грн. в рахунок оплати питної води, використаної після жовтня 2008 року для потреб гарячого водопостачання, оскільки обов’язок проводити оплату цих обсягів у відповідача відсутній.

Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кошти у розмірі 94 480,46 грн. повинні були зараховані в рахунок оплати послуг водопостачання та водовідведення за договором, а тому загальний розмір проведених відповідачем протягом позовного періоду платежів за договором становить 601 773,99 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням викладеного вище та враховуючи те, що відповідач не надав доказів належної оплати наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідно до Договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 02.01.2008 року № 08130/2-01, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 102 631,31 грн. (704 405,30 грн. – 601 773,99 грн.), суму інфляційних втрат у розмірі 2 891,48 грн. та 3% річних у розмірі 514,65 грн. за поставлену питну воду та приймання стічних вод через приєднані мережі відповідно до умов по Договору та відмовив в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення пені у розмірі 8 779,58 грн. з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, які на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу Україні кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.