48/540 Про стягнення заборгованості за договором постачання товарів - 07.12.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Новий Стиль" (далі –Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна" (далі – ТОВ "Метро") про стягнення 121.431,25 грн.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 719.935,62 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі № 48/540 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна" (02140, м. Київ, просп. П. Григоренка, 43; ідентифікаційний код 32049199) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Новий Стиль" (08711, Київська обл., Обухівський район, смт. Козин, вул. Пайова, 24; ідентифікаційний код 35752453) заборгованість у розмірі 719.935 (сімсот дев’ятнадцять дев’ятсот тридцять п’ять) грн. 62 коп., державне мито у розмірі 7.199 (сім тисяч сто дев’яносто дев'ять) грн. 36 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти у справі нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що місцевий суд:

- при прийнятті позовної заяви не перевірив факту надіслання відповідачу копії позовної заяви, матеріали справи таких доказів не містять;

- безпідставно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору;

- необґрунтовано відмовив відповідачу у відкладенні розгляду справи для ознайомлення з її матеріалами (заявою про збільшення розміру позовних вимог);

- при вирішенні спору керувався лише досить застарілим актом перевірки розрахунків між сторонами від 01.07.2010 р. та актом перевірки розрахунків між сторонами, який взагалі останніми не підписаний;

- не врахував того, що згідно з укладеними між сторонами договорами поставки від 01.01.2009 р. та 01.01.2010 р. відповідач також надавав позивачеві маркетингові рекламні та інші послуги;

- не звернув увагу на те, що згідно з п. 1.1 Додатку 1 до договорів від 01.01.2009 р. та 01.01.2010 р. позивач має право зупинити розрахунок з відповідачем у випадку ненадання ним окрім видаткових накладних, належним чином оформлених податкових накладних, яких позивачем, за твердженням апелянта, надано не було, а тому строк оплати не настав;

- не взяв до уваги гарантійні листи позивача, в яких останній гарантував погашення заборгованості ТОВ "Роза-стиль" за договором №20024 від 01.01.2009 р., яку присуджено до стягнення на користь відповідача рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2010 р. у справі №48/182, що, на його думку, є підставою для затримки оплати заборгованості за поставлений згідно Договорів товар;

- не врахував те, що позивач є правонаступником ТОВ "Роза-стиль".

Також апелянт зазначає, що ним 19.10.2010 р. було надіслано на адресу позивача листа про розірвання договору від 01.01.2010 р., починаючи з 20.10.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна" і порушено апеляційне провадження у справі № 48/540.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 01.01.2009 р. між ТОВ "МГБ Метро Груп Байінг Україна", що діє від імені ТОВ "Метро" на підставі договору про надання послуг із закупівельної діяльності №858-MGB-08 від 05.05.2009 р. (покупець), та Компанією (постачальник) було укладено договір поставки товарів та надання послуг № 23005 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов’язується постачати покупцю товари, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати ці товари на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.8 Договору право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено вивантаженими на приймальну платформу торгового центру і сторони підписали транспорту накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 10 цих договорів протягом терміну платежу, зазначеного у пп. 1.1 Додатку № 7.

Положеннями ч. 1 п. 1.1 Додатку № 7 до Договору від 01.01.2009 р. встановлено, що покупець оплачує товари протягом 78 днів з дня отримання товарів у торговельному центрі покупців за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні за адресою покупця, яка вказана в додатку №1 до Договору, протягом не більше ніж 5 днів з дня поставки.

На виконання умов Договору протягом його дії позивач поставляв товари, а відповідач приймав та оплачував їх.

Колегія суддів відзначає, що 01.01.2010 р. між ТОВ "МГБ Метро Груп Байінг Україна", що діє від імені ТОВ "Метро" на підставі договору про надання послуг із закупівельної діяльності № 858-MGB-08 від 05.05.2009 р. (покупець), та Компанією (постачальник) було укладено також договір поставки товарів та надання послуг № 23005.

Однак предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача у розмірі 719.935,62 грн. виключно за договором від 01.01.2009 р., що виникла на підставі видаткових накладних № 79, № 86, № 91, № 92, № 95, № 68, № 94, № 100-123, № 130, № 133, № 134, № 137, № 144-150, № 159-168, № 170, № 171, № 175, № 176, № 179, № 182, № 183, № 184.

Так, на підставі договору поставки № 23005 від 01.01.2009 р. позивач здійснив поставку товару на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна" в асортименті, кількості та за вказаною у товарних накладних ціною. Поставка товару за зазначеними вище накладними здійснювалась в період з 25.03.2009 р. по 06.05.2009 р. року на загальну суму 719.935 грн. 62 коп.

Відтак, колегія суддів відзначає, що аналіз правовідносин сторін за договором від 01.01.2010 р. не має значення для розгляд даної справи.

Як свідчать матеріали справи, вищевказаний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить наявність підпису і печатки відповідача на зазначених товарних накладних, та відповідачем не заперечується.

Сторонами 31.07.2010 р. складено та підписано акт перевірки розрахунків, згідно з яким заборгованість відповідача з оплати поставленого товару становить 1.015.749,60 грн., з якої заборгованість за 2009 рік складає 971.295, 86 грн.

Відповідно до наданого представником відповідача в судовому засіданні місцевого суду складеного ним акта перевірки розрахунків, який не підписаний сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем становить 804.969,86 грн. Вказана заборгованість виникла за 2009 рік, тобто, протягом дії Договору від 01.01.2009 р.

В ході апеляційного провадження відповідачем надано колегії суддів підписаний ним та скріплений його печаткою акт перевірки розрахунків згідно з контрактом № 23005, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 878.510,90 грн., з якої заборгованість за 2009 рік складає 864.463,686 грн.

З усіх наведених актів вбачається, що заборгованість, котра є предметом даного спору, виникла через те, що відповідачем блокована оплата за накладними за 2009 рік, які подані позивачем в обґрунтування позову.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання з оплати поставленого товару, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 719.935,62 грн.

Договір від 01.01.2009 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (435-15) .

Вказаний договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки № 23005 від 01.01.2009 року та п. 1.1 Додатку № 7 до вказаного Договору належним порядком оплати вартості товару визначається здійснення оплати товару покупцем на протязі 78 днів з дня отримання товару.

Матеріалами справи (товарні накладні, акти перевірки розрахунків, податкові накладні) підтверджується факт поставки позивачем товару за Договором, його прийняття, часткова оплата відповідачем та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 719.935,62 грн.

При цьому, як зазначалось вище, в ході апеляційного провадження відповідачем надано колегії суддів підписаний ним та скріплений його печаткою акт перевірки розрахунків згідно з контрактом № 23005, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем за 2009 рік становить 864.463,68 грн.

Товарні накладні № 79, № 86, № 91, № 92, № 95, № 68, № 94, № 100-123, № 130, № 133, № 134, № 137, № 144-150, № 159-168, № 170, № 171, № 175, № 176, № 179, № 182, № 183, № 184, відповідні податкові накладні та акт перевірки розрахунків від 31.07.2010 р. підписані повноважними представниками та скріплені штампами відповідача, а будь-яких заперечень щодо їх укладення відповідачем не надано.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та враховуючи приписи ч. 1 п. 1.1 Додатку № 7 до Договору, грошове зобов’язання відповідача по оплаті поставленого за Договором товару на момент розгляду справи настало.

Відповідач оплату поставленого товару не здійснив, про що свідчить підтвердження зазначеного боргу самим відповідачем в актах перевірки розрахунків (станом на 07.2010, 08.2010, 09.2010, 10.2010), а також поясненнями представника відповідача в судових засіданнях.

Разом з цим, відповідач визнає, що ним фактично притримано оплату за поставлений товар та обґрунтовує це наявністю гарантійних листів та ненаданням позивачем відповідних податкових накладних.

Як стверджує позивач, разом з товаром відповідачу було надано належним чином оформлені видаткові та податкові накладні. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що позивачем начебто не надано належним чином оформлених податкових накладних за період 03.2009 - 05.2009, що призвело до ненастання строку оплати, також не підтверджено в належний і допустимий спосіб.

Як свідчать матеріали справи, усі товари та документи, у тому числі в період з 03.2009-05.2009 року, прийняті відповідачем як поставлені належним чином та без жодних зауважень, тобто з дотриманням п. 2.9 Договору № 23005 від 01.01.2009 р.

Пунктом 3.2. Договору поставки № 23005 від 01.01.2009 р. передбачено, що покупець зобов'язаний попередити постачальника про недоліки у одержаних товарних та податкових накладних протягом п'яти днів з дати їх отримання.

Відповідачем протягом 2009-2010 року не заявлено жодних претензій щодо відсутності податкових накладних або про недоліки у одержаних товарах та податкових накладних, як це передбачено Договором.

Крім того, відсутні також будь-які скарги відповідача до податкових органів про невидачу позивачем таких податкових накладних, які є підставою для нарахування та сплати податків позивача та відповідача у вказаний період.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, визнавши посилання відповідача про наявність підстав для затримання оплати поставленого товару необґрунтованими, а отже такими, що не впливають на обов'язок відповідача виконати своє грошове зобов'язання за договором поставки № 23005 від 01.01.2009 р.

Посилання відповідача на гарантійні листи позивача, в яких останній гарантував погашення заборгованості ТОВ "Роза-стиль" за договором № 20024 від 01.01.2009 р., котру присуджено до стягнення на користь відповідача рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2010 р. у справі №48/182, що, на його думку, є підставою для затримки оплати заборгованості за поставлений згідно Договорів товар, апеляційним судом відхиляється з огляду на наступне.

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що під гарантійними листами позивача відповідач розуміє існування договору поруки, згідно з яким позивач поручився перед відповідачем за зобов'язаннями третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Роза-Стиль".

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір, вчинений в письмовій формі. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Значення поруки не можуть мати листи, рекомендації і інші документи.

Як випливає із змісту ст. 553 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду.

З матеріалів справи вбачається, що доказів укладення між позивачем та відповідачем двостороннього правочину у письмовій формі щодо забезпечення зобов'язань третьої особи по оплаті за отриманий за накладними товар суду не надано.

Обов'язки позивача з оплати грошових коштів за зобов'язаннями третьої особи, визначені в Гарантійному листі № 303/10-С від 27.09.2010 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дані гарантійні листи виражають волю лише однієї сторони і не свідчать про досягнення домовленості між обома сторонами.

Помилковими також є посилання відповідача на судову практику ВГС України, оскільки в наведеній в апеляційній скарзі постанові ВГСУ від 09.03.2010 р. № 21/101-05 розглядаються відмінні від даних правовідносини, а також наявні відмінні від даних обставини справи, які не дозволяють прирівнювати до даного спору результати розгляду інших справ.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, зазначені гарантійні листи не можуть бути прирівняні до такого виду забезпечення зобов'язання як гарантія.

Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦКУ гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.

Виходячи із ст. ст. 560 - 569 ЦК України, гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Як випливає із визначення гарантії, для цього способу забезпечення характерний спеціальний суб'єктний склад: принципал, яким є боржник за основним зобов'язанням, бенефіціар, яким є кредитор за основним зобов'язанням, та гарант. Якщо принципал та бенефіціар - це будь-які учасники цивільних правовідносин, то гарантами можуть виступати лише фінансові установи, до яких згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) відносяться: 1) банки; 2) страхові організації згідно із Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) ; 3) інші фінансові установи, якими є кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Тому надані відповідачем гарантійні листи позивача не є гарантією в значенні ст. 546 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не є банком, фінансовою установою чи страховою організацією (гарантом).

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів також бере до уваги таке.

За останньою накладною № 184 (на підставі якої заявлено позов) відповідач отримав товар 14.05.2009 р., про що свідчить його відмітка на цій накладній.

Перший гарантійний лист позивача, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, датований 18.08.2009 р.

Тобто, на час його підписання позивачем, час оплати товару за накладними за березнь-травень 2009 року, в т. ч. за останньою накладною № 184, настав, з урахуванням встановленого Договором терміну оплати (78 днів з дня отримання товарів у торговельному центрі покупців).

Крім того, набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва у справі №48/182 від 28.04.2010 р., яким судом з ТОВ "Роза-Стиль" стягнуто на користь відповідача суму боргу, що є предметом гарантійних листів, на які посилається відповідач в своїй апеляційній скарзі.

Матеріалами справи № 48/540 підтверджено, що зазначене рішення у справі №48/182 перебуває на стадії примусового виконання, крім того, на підставі ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 48/182 від 26.03.2010 р. накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Роза-Стиль" в сумі 766.854,93 грн.

Оскільки рішення Господарського суду міста Києва у справі № 48/182 набрало законної сили 11.05.2010 р. та перебуває на стадії примусового виконання, то згідно з чинним законодавством України заміна боржника на даній стадії не допускається, не інакше як в порядку, передбаченому ст. 25 Господарського процесуального кодексу України.

Також колегія суддів відзначає, що твердження відповідача про виникнення у Компанії зобов’язання погасити заборгованість ТОВ "Роза-стиль" не є безумовною обставиною, яка свідчить про припинення зобов’язання ТОВ "Метро" оплатити заборгованість перед позивачем за Договорами, оскільки відповідачем будь-яких дії визначених Главою 50 Цивільного кодексу України (435-15) , в т.ч. ст. 601 вказаного кодексу, не вчинено.

Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що Компанія є правонаступником ТОВ "Роза-стиль", а з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Роза-стиль" та Компанія є дві окремі юридичні особи.

Твердження відповідача про те, що між сторонами існує лише один договір поставки товарів та надання послуг № 23005, який укладено 01.01.2010 р., а договору поставки товарів та надання послуг № 23005, укладеного 01.01.2009 р., не існує, спростовується матеріалами справи, оскільки товарні накладні на поставку товару, яка здійснювалася протягом 2009 року, та які підписані повноважним представником та скріплені штампом відповідача, містять посилання на Договір від 01.01.2009 р., його копія міститься в матеріалах справи, а судом оглянуто оригінал в судовому засіданні. Крім того, в акті перевірки розрахунків, наданим представником відповідача в судовому засіданні, визначені такі товарні накладні як підстава поставки товару.

Колегією суддів також не беруться до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на умови договору поставки № 23005 від 01.01.2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем, оскільки правовідносини за зазначеним договором не є предметом судового розгляду, а саме:

- не може бути взято до уваги та впливати на зменшення суми стягнення за рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2010 року, поставка здійснена за товарними накладними від 01.10.2010 року та від 04.10.2010 року (на суму 359.026,97 грн.) позивачем на користь відповідача, оскільки позивачем не висувається вимога стягнення з відповідача суми оплати за зазначеними товарними накладними. Крім того, як зазначено самим відповідачем, строк оплати за даними накладними ще не настав.

- не може бути взято до уваги та впливати на зменшення суми стягнення за рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2010 року, сума наданих відповідачем в рамках договору № 23005 від 01.01.2010 року позивачу послуг. По-перше, оплата таких послуг наданих відповідачем позивачу в 2009 році була здійснена позивачем ще в 2009 році на підставі Договору поставки № 23005 від 01.01.2009 року. По-друге, згідно актів перевірки розрахунків, сума заборгованості відповідача перед позивачем за 2009-2010 роки значно перевищує суму стягнення за рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2010 року, а тому посилання відповідача на його право зарахування зазначеної ним суми у будь-якому випадку не може вплинути на розмір стягнення за

рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2010 р;

- не може бути взято до уваги та впливати на правильність рішенням місцевого господарського суду від 20.10.2010 року, посилання відповідача на розірвання ним в односторонньому порядку договору поставки № 23005 від 01.01.2010 року, а також на вчинення або невчинення певних дій позивачем, оскільки розірвання зазначеного договору жодним чином не впливає на зобов'язання відповідача здійснити розрахунки за поставлений в 2009 році товар.

ТОВ "Метро" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, відповідачем не доведено відсутності зобов’язання по сплаті заборгованості перед позивачем за Договорами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача спірного грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 719.935,62 грн. на підставі Договору за поставлений товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована. Доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, позовні вимоги Компанії про стягнення з ТОВ "Метро" заборгованості у розмірі 719.935,62 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Переглядаючи рішення по суті, колегія суддів також відзначає, що 26.08.2010 р. позивачем засобами поштового зв'язку було направлено відповідачу лист № 276/10 з проханням сплатити суму боргу, загальний розмір якої на дату зазначеного листа складав 1.067.009 грн. 69 коп. (копія листа додається), що спростовує посилання відповідача на недотримання позивачем досудового порядку вирішення спору.

За наслідками відмови відповідача здійснити розрахунки, до Господарського суду міста Києва було подано позовну заяву про стягнення з відповідача 121.431 грн. 25 коп. До позовної заяви позивачем було долучено оригінал касового чеку (розрахункового документу), який підтверджує завчасне направлення відповідачу позовної заяви з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 11.10.2010 р.

З урахуванням повторної відмови відповідача за результатами переговорів здійснити розрахунки за отриманий та неоплачений товар, позивачем було прийняте рішення про збільшення суми позовних вимог, шляхом подання відповідної заяви до суду. До заяви позивачем знову ж таки було долучено оригінал касового чеку (розрахункового документу), який підтверджує завчасне направлення відповідачу заяви про збільшення позовних вимог з доданими документами.

Відповідно до ст. 56 ГПК України позивач зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Відповідно до ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Згідно з Роз'ясненнями ВГСУ N 04-5/366 від 28.03.2002 р. (v_366600-02) розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення заяви, оскільки згідно із названими Правилами листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

Таку ж думку в своїх постановах висловлювала і Судова палата у господарських справах ВСУ (постанова від 27.07.2004 року, справа N41/31 та інші), а тому посилання відповідача на обов'язкову наявність поштового опису вкладення є безпідставним.

Крім того, відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Кожна із сторін має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, подавати докази, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи зазначені обставини, вбачається, що відповідачем порушено вимоги ст. 22 ГПК України в частині виконання процесуальних обов'язків, умисно не використано надані йому законодавством процесуальні права сторони по справі.

В апеляційній скарзі апелянт також стверджує, що місцевий суд безпідставно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору.

З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу,

Згідно зі ст. 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

В ході розгляду справи місцевим судом представником позивача до прийняття рішення у справі подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 719.935,62 грн.

Отримавши зазначену заяву в судовому засіданні 11.10.2010 р., місцевий суд, беручи до уваги відсутність представника відповідача, письмовою ухвалою відклав розгляд справи на 20.10.2010 р., зобов’язавши відповідача надати заперечення на позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

При цьому колегію суддів не встановлено обставин, які б згідно з наведеними положеннями ГПК України (1798-12) передбачали неможливість подання позивачем указаної заяви з огляду на необхідність досудового врегулювання спору.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі № 48/540 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Кеш енд Кері Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі № 48/540 – без змін.