10/135 Про стягнення суми боргу, розірвання договору доручення (комісії) та визнання права власності на адміністративно-побутову будівлю - 01.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.2010р. у справі № 10/135(10) позов Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 задоволено частково. Розірвано Договір доручення (комісії) від 21.11.2005 року, укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш ринок". Визнано за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 право власності на адміністративно – побутову будівлю, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлову будівлю, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У задоволенні решти позовних вимог –відмовлено. З рахунку відповідача на користь позивача стягнуто 687,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Львівська міська рада, в порядку ст. 91 ГПК України, оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2010р. апеляційну скаргу Львівської міської ради прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.11.2010р.

Розпорядженням в.о. голови суду від 16.11.2010р. в склад судової колегії було внесено зміни, замість судді Давид Л.Л. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою суду від 17.11.2010р. Львівську міську раду залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, розгляд справи відкладено на 01.12.2010р.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Ухвалою суду від 22.11.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Прокурора Шевченківського району м. Львова, подану в порядку ст.ст. 29 та 91 ГПК України, на рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2010р. у справі № 10/135(10). Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.12.2010р.

Розпорядженням в.о. голови суду від 30.11.2010р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Якімець Г.Г. введено суддю Давид Л.Л.

В судове засідання 01.12.2010р. з’явились представники прокуратури, Львівської міської ради та відповідача.

Позивач участі свого представника в судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив. Подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу Львівської міської ради –без задоволення.

Представник відповідача до початку розгляду справи по суті подав клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг у зв’язку з тим, що на адресу відповідача апеляційна скарга прокуратури не надходила, що унеможливлює подання відзиву на апеляційну скаргу прокурора.

Оскільки в матеріалах справи наявні докази надіслання апеляційної скарги прокурора сторонам у справі та Львівській міській раді, судова колегія відхилила подане клопотання. Крім того, в силу вимог ст. 96 ГПК України сторона має право, а не обов’язок подати відзив на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду (ч. 2 ст. 96 ГПК України).

Однак, з метою надання можливості представнику відповідача ознайомитись з матеріалами апеляційної скарги прокурора, за згодою представників учасників судового процесу, в судовому засіданні було оголошено перерву до 13 год. 30 хв.

О 13 год. 30 хв. судове засідання оголошено продовженим.

В порядку ст. 58 ГПК України судова колегія об‘єднала апеляційні скарги Львівської міської ради та прокурора Шевченківського району м. Львова в одне апеляційне провадження, як такі, що пов‘язані між собою підставою виникнення.

Представник Львівської міської ради в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги. Зокрема, наголосила на тому, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі порушує інтереси Львівської міської ради, як представницького органу територіальної громади м. Львова та як власника земельної ділянки, на якій розміщено спірні будівлі. Відтак вважає, що оскільки оскаржуване рішення прийняте при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, то воно підлягає скасуванню.

Представник прокуратури підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2010р. у справі № 10/135(10), матеріали справи скерувати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Представник відповідача заперечив доводи скаржників, просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення з підстав обґрунтованості та правомірності висновків суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

21 листопада 2005 р. між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ "Наш ринок" було укладено Договір доручення (комісії), відповідно до умов якого Довіритель (позивач) доручає, а Повірений(відповідач) зобов‘язується від свого імені, в інтересах та за рахунок Довірителя здійснити дії по створенню приватної справи в сфері комерції для обслуговування ринку, а саме: будівництво, введення до експлуатації та оформлення усієї сукупності дозвільної документації на будівлю адміністративно-побутову та будівлю з нежитлових приміщень. Місце розташування будівлі адміністративно-побутової та будівлі з нежитлових приміщень - вулиця Раппопорта, 8 у місті Львові.

Відповідно до умов вищевказаного договору позивач до підписання Договору передав відповідачу кошти в якості авансу в сумі 79 000 грн.00 коп.(п.3.1.).

Ухвалою Львівської міської ради від 21.09.2006 р. № 202 Товариству з обмеженою відповідальністю "Наш ринок"погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Раппопорта, 8 без права будівництва та посадки багаторічних насаджень.

Згідно ухвали Львівської міської ради від № 809 від 10.05.2007 р. "Про затвердження ТОВ "Наш ринок"проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3"(а.с. 23, тІ) земельна ділянка, площею 0,4276 га на АДРЕСА_3 надається в оренду терміном на 3 роки для обслуговування ринку.

Відповідно до п. 28 договору оренди землі від 22 травня 2007р., укладеного між Львівською міською радою та ТОВ "Наш ринок", орендар повинен використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором оренди. В пункті 26 договору зазначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження щодо використання згідно висновків управління архітектури № 2-4849/2401 від 10.04.2007 р. та обтяження управління земельних ресурсів № 40/01-15/1378 від 06.04.2007р.

Як свідчать матеріали справи, Товариство "Наш ринок" здійснило будівництво на земельній ділянці, що надавалася йому в оренду терміном на три роки для обслуговування ринку.

Згідно з п. 1.3. Договору доручення (комісії), укладеного між сторонами у справі, після вчинення усіх необхідних дій, готові для ведення господарської діяльності будівля адміністративно-побутова та будівля з нежитлових приміщень передаються Повіреним (відповідач) Довірителю (позивач) за відповідною угодою.

Пунктом 2.1.5 Договору доручення (комісії) укладеного між сторонами 21.11.2005 року передбачено, що відповідач повинен протягом 3 (трьох) днів після введення нежитлових будівель в експлуатацію переоформити їх на позивача.

У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань, які полягають, зокрема, у передачі позивачу готових для ведення господарської діяльності будівлі адміністративно-побутової та будівлі з нежитлових приміщень, СПД ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Наш ринок"штрафних санкцій за невиконання умов договору, розірвання договору доручення у зв’язку з порушенням його істотних умов та визнання за ним права власності на адміністративно –побутову будівлю, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлову будівлю, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, зокрема, що адміністративно –побутова будівля загальною площею 129,3 м2, що позначена на плані літерою "О –2", за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлова будівля загальною площею 143,1 м2, що позначена на плані літерою "Г –1", за адресою: АДРЕСА_3 в даний час функціонують та наявні усі ознаки їх готовності до експлуатації. Вказані обставини підтверджуються Висновками будівельно-технічної експертизи про придатність до експлуатації нежитлових будівель: адміністративно –побутової будівлі та нежитлової будівлі, як об’єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, проведеної ліцензованою організацією ПП "Молекс" станом на 30.04.2010 року, відповідно до яких вказані нежитлові будівлі відповідають Державним будівельним нормам, є в цілому завершені і придатні до експлуатації за цільовим призначенням.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення у даній справі дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови договору доручення (комісії) від 21.11.2005 року укладеного між сторонами і таке порушення є істотним, оскільки позивач розраховував, що набуде у власність спірні нежитлові будівлі і буде ними розпоряджатись на власний розсуд. Відтак, позивач вправі вимагати розірвання вказаного договору. В частині задоволення позовних про визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 права власності на адміністративно –побутову будівлю, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлову будівлю, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 суд виходив з того, зокрема, що позивачем доведено факт належності йому на праві власності спірних будівель. Так, суд встановив, що оскільки позивач відповідно до договору доручення (комісії) від 21.11.2005 року надав відповідачу кошти на будівництво спірних будівель, а останні, виходячи із експертного висновку, відповідають Державним будівельним нормам і є в цілому завершені та придатні до експлуатації за цільовим призначенням, то відповідно до ст. 331 ЦК України позивач являється власником новоствореного майна. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш ринок"штрафних санкцій в розмірі 10 000 грн. 00 коп. суд відмовив з тих підстав, що позивачем не представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження даної позовної вимоги.

Оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у даній справі підлягає скасуванню в частині задоволення позовних про визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 права власності, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище та не заперечується сторонами у справі, Товариство "Наш ринок" здійснило будівництво адміністративно –побутової будівлі, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлової будівлі, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вказані об’єкти збудовані ТОВ "Наш ринок"на земельній ділянці, що була йому надана Львівською міською радою в оренду для обслуговування ринку терміном на три роки.

В силу статті 2 укладеного між сторонами у справі Договору доручення, відповідач зобов’язався, зокрема, отримати у встановленому порядку в користування земельну ділянку, отримати необхідні дозволи для початку будівельних робіт, підготувати необхідні документи щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, протягом 3 (трьох) днів після введення нежитлових будівель в експлуатацію переоформити їх на позивача.

Згідно з п. 1.3. Договору доручення (комісії), укладеного між сторонами у справі, після вчинення усіх необхідних дій, готові для ведення господарської діяльності будівля адміністративно-побутова та будівля з нежитлових приміщень передаються Повіреним Довірителю за відповідною угодою.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій"фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

У статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій", встановлено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій", дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Дозвільна документація на спорудження спірного об’єкта в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об‘єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243 (1243-2004-п) , прийняттю в експлуатацію державними приймальними комісіями підлягають об'єкти нового будівництва, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерні мережі та споруди, транспортні магістралі, окремі черги пускових комплексів, їх інженерно-технічне оснащення.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій"та п. 1.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05 грудня 2000 р. № 273 (z0945-00) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2000 р.), виконання будівельних робіт, робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення без вищезгаданого дозволу забороняється.

Об‘єкт, на який позивач просить визнати його право власності, прийнятим в експлуатацію не був, акт введення об‘єкта в експлуатацію в матеріалах справи відсутній як і відсутні докази виділення земельної ділянки під будівництво спірного об’єкта.

Той факт, що адміністративно –побутова будівля загальною площею 129,3 м2, що позначена на плані літерою "О –2", за адресою: АДРЕСА_3 та нежитлова будівля загальною площею 143,1 м2, що позначена на плані літерою "Г –1", за адресою: АДРЕСА_3 в даний час функціонують та наявні усі ознаки їх готовності до експлуатації, що знайшло своє відображення у Висновках будівельно-технічної експертизи про придатність до експлуатації нежитлових будівель, не може слугувати підставою для задоволення вимог позивача про визнання за ним, в порядку ст. 331 ЦК України, права власності на спірні об’єкти, з огляду на наступне.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині 2 статті 375 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з тим у частинах 3 та 4 даної статті передбачена можливість визнання за особою права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомості у судовому порядку.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що необхідною умовою для визнання за особою права власності на самочинно збудовані об’єкти нерухомості є відсутність заперечень проти цього власника чи користувача земельної ділянки. Крім того, самочинно здійснена забудова не може порушувати чиїх не будь прав чи спричиняти нецільове використання землі.

На час звернення до суду з даним позовом строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між Львівською міською радою та ТОВ "Наш ринок"( для обслуговування ринку) закінчився. Зворотнього суду не подано.

Львівська міська рада, як представницький орган громади м. Львова та власник (розпорядник) земельної ділянки на якій розташовано спірний об’єкт, заперечує проти визнання за позивачем права власності на вказану будівлю, оскільки згоди на спорудження такого не давала.

Вказане питання місцевим господарським судом не досліджувалось.

Відтак, судова колегія вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості та правомірності вимог СПД ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності на спірні об’єкти.

Щодо решти позовних вимог, то судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання Договору доручення та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, а тому не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення в цій частині.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як свідчать матеріали справи відповідач порушив умови договору доручення (комісії) від 21.11.2005 року і таке порушення є істотним, оскільки позивач розраховував, що набуде у власність спірні нежитлові будівлі і буде ними розпоряджатись на власний розсуд. Відтак, позивач вправі вимагати розірвання вказаного договору.

Щодо стягнення 10 000 грн. штрафних санкцій, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.6 договору у випадку порушення Повіреним умов підпункту 8 пункту 2.1.2. договору (підготування необхідних документів та звернення до 01.06.2006р. з заявою до Львівської міської ради про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Раппопорта у м. Львові) останній сплачує довірителю штраф у розмірі 10 000 грн.

21 вересня 2006 р. Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 202 "Про погодження ТОВ "Наш ринок" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_3".

10 травня 2007 р. Львівською міською радою прийнято ухвалу № 809 "Про затвердження ТОВ "Наш ринок" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Раппопорта, 8 у Львові".

22 травня 2007 р. на підставі вказаних ухвал між ТОВ "Наш ринок" та Львівською міською радою було укладено договір оренди землі; на замовлення ТОВ "Наш ринок" ліцензованою організацією Львівське комунальне підприємство "Центр земельного кадастру та землеустрою"було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Наш ринок" для обслуговування ринку на АДРЕСА_3.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідач, уклавши з Львівською міською радою договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_3 для обслуговування ринку, виконав вимоги пп.8 п. 2.1.2., оскільки предметом договору сторони визначили здійснення дій по створенню приватної справи в сфері комерції для обслуговування ринку.

Та обставина, що відповідач не отримав у встановленому законом порядку всієї сукупності дозвільної документації, необхідної для проведення будівельних робіт, в тому числі дозволу власника землі на відведення земельної ділянки під будівництво спірного об’єкта, не може слугувати підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених умовами п. 4.6 Договору, оскільки сторонами в п.п. 8 п. 2.1.2. договору не конкретизовано, що метою оформлення документів щодо відведення земельної ділянки є будівництво спірного об’єкта. В той час як обов’язок відповідача отримати необхідні дозволи для початку будівельних робіт передбачений пп. 5 п. 2.1.2. Договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши докази в їх сукупності, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно, а тому рішення Господарського суду Львівської області області від 27.07.2010р. у справі № 10/135(10) підлягає скасуванню в частині визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 права власності на адміністративно –побутову будівлю, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлову будівлю, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. В решті судове рішення слід залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 29, 58, 99, 101, 103, 104, 105, 107 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційні скарги задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області області від 27.07.2010р. у справі № 10/135(10) скасувати в частині визнання за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (79008, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) права власності на адміністративно –побутову будівлю, загальною площею 129,3 м2, позначену на плані літерою О –2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлову будівлю, загальною площею 143,1 м2, позначену на плані літерою Г –1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнувши з рахунку ТОВ "Наш ринок" (79007, м. Львів, вул. Раппопорта,8 МФО 325774 ЄДРПОУ 3389) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_4 код НОМЕР_1) 102 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.