10/111 Про скасування роспорядження районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди - 01.12.2010 Прийняття

третя особа позивача Іванівська сільська рада Чернігівська обласна державна санітарно-епідеміологічна станція Головне державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Чернігівській області

третя особа відповідача

про скасування роспорядження Чернігівської районної державної адміністрації №657 від 12.12.2007 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.12.2007 року та додаткової угоди №12/14 від 16.12.2008 року.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 30.08.2010 року у справі № 10/111 позовні вимоги задоволено повністю, а саме, визнано недійсним розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 15,4933 га (кадастровий номер 7425582800:05:000:1001), що знаходиться на території Іванівської сільської ради, укладений 12.12.2007 року Чернігівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова енергія", зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" повернути земельну ділянку площею 15,4933 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради, до складу земель запасу Іванівської сільської ради.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скарга мотивована невідповідністю висновків місцевого господарського суду дійсним обставинам справи.

Заперечуючи правильність висновку місцевого господарського суду про необхідність оформлення права водокористування на умовах оренди шляхом укладання договору оренди водного об’єкту згідно статті 51 Водного кодексу України, скаржник зазначає що об’єктом оренди за спірним договором є земельна ділянка площею 5,4933 га, в тому числі 11,897 га забудованих земель, 1,3964 га пасовищ та 2,2999 га під ставками, які не використовуються у промислових цілях, у зв’язку з чим передачу цієї земельної ділянки проведено без зміни її цільового призначення згідно частини 3 статті 124 Земельного кодексу України та частини 4 статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу, представник Міністерства юстиції України висловився за відхилення апеляційної скарги.

Інші учасники провадження у справі в судове засідання апеляційної інстанції представників не направили, про причини неприбуття суд не повідомили. Враховуючи те, що інші учасники провадження у справі про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішення місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі їх представників.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Першим заступником прокурора Чернігівської області пред’явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Державного комітету України по водному господарству, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області до Чернігівської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" про:

- скасування розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року,

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.12.2007року та додаткової угоди № 12/14 від 16.12.2008 року,

- зобов’язання ТОВ "Нова Енергія" повернути земельну ділянку до складу земель запасу Іванівської сільської ради.

Позов мотивовано порушенням при прийнятті оскарженого розпорядження та вчиненні спірного правочину вимог закону щодо порядку передачі в оренду земельних ділянок водного фонду.

Дослідивши фактичні обставини справи, місцевий господарський суд встановив, що розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" строком на 49 років земельну ділянку площею 15,4933 га, з них 11,897 га забудованих земель, 1,2964 га пасовищ та 2,2999 га під ставками за рахунок земель запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Іванівської сільської ради.

На підставі цього розпорядження відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки від 12.12.2007року, зареєстрований 24.12.07р. у Чернігівському районному відділі регіональної філії ДЗК за № 040783900170, та додаткова угода № 12/14 до цього договору, зареєстрована 20.01.09р. у Чернігівському районному відділі регіональної філії ДЗК за № 040983900001.

Відповідно до умов названого договору в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" за актом прийому-передачі від 18.12.2007р. передано земельну ділянку площею 15,4933 га, з них 11,897 га забудованих земель, 1,2964 га пасовищ та 2,2999 га під ставками за рахунок земель запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Іванівської сільської ради.

Викладені обставини учасниками справи не заперечуються, спір з цього приводу відсутній.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010р. № 10-рп/2010 (v010p710-10) у справі № 1-6/2010 положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних спорів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом власних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Оскільки предметом позову в цій частині є оскарження розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року, провадження у справі у відповідній частині підлягало припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди земельної ділянки від 12.12.2007року та додаткової угоди до цього договору № 12/14 від 16.12.2008 року залишаються без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельним ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) . Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (2768-14) ; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно частин 1, 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як встановлено, згідно оскарженого розпорядження Чернігівська районна державна адміністрація затвердила технічну документацію із землеустрою щодо надання спірної земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" строком на 49 років.

Оскільки законність або незаконність оскарженого розпорядження може бути предметом іншого спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про незаконність зазначеного розпорядження та укладеного на його підставі спірного договору оренди.

Згідно положень Господарського кодексу України (436-15) підставами виникнення господарських зобов’язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).

Вирішуючи спір про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно положень Закону України "Про оренду землі" (161-14) (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1); договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13); договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14).

Згідно статті 15 названого закону істотними умовами договору оренди землі є: об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно статті 18 Закону "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації такого права.

Оспорюваний правочин є договором оренди земельної ділянки із земель запасу на території Іванівської сільської ради, який за своїм змістом та формою відповідає вимогам статті 837 Цивільного кодексу України.

Заступник прокурора не довів та не надав суду доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не доведено наявність підстав недійсності спірного договору. Спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

З урахуванням наведеного, слід визнати передчасним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди до нього.

Позовні вимоги про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" повернути орендовані земельні ділянки задоволенню не підлягають, оскільки є похідним та можуть бути задоволені згідно статті 216 Цивільного кодексу України у разі визнання недійсним договору.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному випадку, це стосувалося заступника прокурора, який мав довести факт порушення адміністрацією при укладенні спірного договору вимог чинного законодавства щодо надання в оренду земельних ділянок.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного чи оспореного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб’єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом підставах.

За таких обставин, оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про залишення без задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.12.2007року, додаткової угоди № 12/14 від 16.12.2008 року та зобов’язання ТОВ "Нова Енергія" повернути земельну ділянку до складу земель запасу Іванівської сільської ради. В частині позову про визнання недійсним розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова енергія" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 30.08.2010 року у справі № 10/111 скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Припинити провадження у справі в частині позовних вимог першого заступника прокурора Чернігівської області про визнання недійсним розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 657 від 12.12.2007 року.

У задоволенні решти позову відмовити.".

Справу № 10/111 повернути до господарського суду Чернігівської області.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.