Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Головка В.Г. (доповідач)

суддів: Логвиненка А.О., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Ревковій Г.О.

прокурор: Стасовська Є.А., посвідчення №292 від 28.11.2008

за участю представників сторін:

від позивача: Лазаренко К.О., довіреність від 16.12.2009

від відповідача: Юрченко Р.В., довіреність від 01.11.2009

від третьої особи: Васільєв В.О., довіреність від 28.12.2009

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2010р. у справі №13/299-10

за позовом Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

до відкритого акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпропетровськ

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про зміну договору оренди

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2010р. у справі №13/299-10 (суддя Первушин Ю.Ю.) в позові Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Спеціалізованої державної податкової інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, до відкритого акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про зміну договору оренди відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, прокурор звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати повністю як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне:

- недотримання позивачем вимог частини другої ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозиції про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про внесення змін до договору тощо.

Позивач та представник третьої особи в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу прокурора в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення..

Вислухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради між позивачем та відповідачем 02 вересня 2004 р. було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О. та зареєстрованого в реєстрі за №3892, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Сухий острів, 3 (Ленінський район м. Дніпропетровська), загальною площею 109,8123га. Нормативна грошова оцінка на час укладання договору становила 474320823,96грн.

Згідно до п. 4.1 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, що передбачено ст.125 ЗК України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від 03.06.2008р. №309-УІ (309-17) внесені зміни до ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", а саме було встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою, для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) .

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Попередня редакція наведеної норми визначала, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) , та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Позивач вважає, що наведені обставини щодо змін у законодавстві є достатньою підставою для внесення змін в існуючий договір оренди земельної ділянки

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За ст.13 цього ж закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.

З наведеного вбачається, що правовідносини щодо оренди землі полягають у оплатному користуванні земельною ділянкою на умовах, передбачених договором. Такі правовідносини, а, отже, і зобов’язання щодо оплатної передачі та зобов’язання щодо користування і сплати орендної плати виникають між орендодавцем і орендарем одночасно в момент укладання договору оренди.

Відтак, положення зазначеного Закону від 03.06.2008р. №309-УІ (309-17) можуть і повинні бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеним законом.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом прямо встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Відповідно до п.4.7 договору розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів..., інших випадках, передбачених законом.

Отже умови спірного договору не передбачають перегляд розміру орендної плати з підстав, запроваджених Законом України від 03.06.2008р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (309-17) .

Щодо посилання позивача у справі на норми цивільного законодавства, як на обґрунтування позовних вимог, то частиною другою ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, законом встановлено, що договір може бути змінений за рішенням суду виключно з підстав передбачених частиною четвертою наведеної статті, за наявності одночасно всіх чотирьох умов визначених цією статтею.

Втім, позивачем у позові не визначені і під час розгляду справи за допомогою належних і допустимих доказів не доведені ні такі умови, ані докази їх існування.

Таким чином, ні умовами укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, ані приписами діючого законодавства не передбачено таких підстав для зміни розміру орендної плати за землю, на яких наполягає позивач.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно та обґрунтовано дійшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, у тому числі з посиланням на недоотримання в 2008-2010р. в повному обсязі орендної плати, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не впливають на вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, підстав для скасуванню чи зміни судового рішення відповідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Керуючись ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2010р. у справі №13/299-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.