4/2369-5/145 Про стягнення заборгованості та зустрічні вимоги щодо визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги - 30.11.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2010 року у справі № 4/2369-5/145 (суддя Петрик І.Й.) у задоволенні позовних вимог Державному територіально-галузевому об’єднанню "Львівська залізниця"до Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор"Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"про стягнення 9700000,00 грн. та зустрічних позовних вимог Дочірньому підприємству "Львівський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"до Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"про визнання договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року недійсним відмовлено повністю.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову мотивоване тим, що єдиною підставою позовних вимог позивача за первісним позовом є договір № Л/НФ-04952/НЮ, котрого станом на день перерахування 9700000,00 грн. не існувало і його положеннями не передбачено поширення на відносини, що виникли до моменту його укладення. Таким чином, перерахування коштів не могло здійснюватись на підставі згаданого договору про надання поворотної фінансової допомоги.

Що ж до відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, то суд своє рішення мотивував тим, що на підставі поданих доказів не встановлено, а сторонами не доведено тієї обставини, що при підписанні договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року ДП "Львівський облавтодор"діяв умисно з метою, що завідомо суперечила інтересам держави та суспільства.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Дочірнє підприємство "Львівський облавтодор"Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"(надалі –ДП "Львівський облавтодор") оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки судом першої інстанції не повно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Подало апеляційну скаргу також і Державне територіально-галузеве об’єднання "Львівська залізниця"(надалі –ДТГО "Львівська залізниця"), оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки висновок суду не обґрунтований доказами та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, а отже судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

У відповідності з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги, оцінивши докази та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2010 року у справі № 4/2369-5/145 слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується матеріалами кримінальної справи № 49-2306 про обвинувачення директора ДП "Львівський облавтодор"ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 366 КК України, 16 серпня 2004 року Львівська державна залізниця, правонаступником якої виступає ДТГО "Львівська залізниця", перерахувала на розрахунковий рахунок № 26001059714, належний ДП "Львівський облавтодор"та відкритий у Львівській філії АБ "Експрес-Банк"грошові кошти у розмірі 9 700 000,00 грн. (платіжне доручення від 16.08.2004 року № 1337). Призначення платежу, згідно з вказаним платіжним дорученням, –поворотна фінансова допомога згідно договору № Л/НФ-04952/НЮ від 16.08.2004 року та листа № 02-1/1316 від 13.08.2004 року.

Як слідує з тексту Договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги (надалі –Договір), його було укладено у м. Львові 16 серпня 2004 року.

Поряд з цим, зафіксовані у договорі відомості про дату та місце його укладення спростовуються постановою Франківського районного суду м. Львова від 20.11.2009 року (надалі –постанова) та обвинувальним висновком у кримінальній справі № 49-2306.

Так, згідно з абз. 1 арк. 8 Постанови, "договори про надання поворотної фінансової допомоги були підписані представником ДП "Львівський облавтодор" Бродиком Ю.М. з відома ОСОБА_2., після надходження коштів, за вказівкою ОСОБА_1. в приміщенні ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Колегія суддів, взявши до уваги п. 38 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009 року № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" (v_163600-09) (За змістом і направленістю положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, –з тих же підстав, що й рішення суду з цивільної справи. Відсутність безпосередньої вказівки з цього приводу в зазначеній статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) зумовлена виключно тією обставиною, що її формулювання належить до того періоду часу, коли адміністративного судочинства як такого ще не існувало), а також п. 4 Листа Міністерства юстиції України від 30.01.2009 року № Н-35267-18 (v3526323-09) (аналогія не застосовується у сфері кримінального законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення), врахувавши ту обставину, що редакція ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України є більш ранньою та не зазнавала змін після набрання чинності ст. 11-1 Кримінально-процесуального кодексу України та викладенням у новій редакції ст. 282 Кримінально-процесуального кодексу України, дійшла висновку, що постанова суду про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строків давності є обов’язковою для господарського суду в частині тих же питань, що і вирок, тобто чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Вказане також слідує зі змісту ч. 2 та 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, не можуть бути прийняті до уваги твердження позивача за первісним позовом про те, що до постанови Франківського районного суду м. Львова від 20.11.2009 року не підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідні положення у договорі відсутні, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Договір не розповсюджується на відносини, котрі виникли до моменту його укладення (підписання).

Зважаючи на викладене, колегія суддів, беручи до уваги також зміст обвинувального висновку по кримінальній справі № 49-2306 за обвинуваченням ОСОБА_2. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, котрий досліджувався судом першої інстанції, вважає виправданим і вірним висновок господарського суду про те, що перерахування коштів у розмірі 9 700 000,00 грн. Львівською державною залізницею на користь ДП "Львівський облавтодор"на підставі платіжного доручення № 1337 від 16.08.2004 року здійснювалось не на підставі договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги.

З приводу покликань позивача за первісним позовом на рішення господарського суду Львівської області від 15.04.2005 року у справі № 27/11; від 21.12.2005 року у справі № 4/2686-29/324; від 01.08.2006 року у справі № 4/754-6/98, а також на ухвали господарського суду Львівської області від 07.06.2007 року у справі № 4/790-15/39; від 22.01.2008 року у справі № 24/293, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Предметом розгляду жодної із вищенаведених справ не було встановлення дати чи місця укладення Договору, а отже суди виходили з матеріалів, наявних на час розгляду, і аж ніяк не могли знати чи передбачати, що за результатами розгляду кримінальної справи у 2009 році буде встановлено, що на час перерахування фінансової допомоги у Львівської державної залізниці були відсутні будь-які підстави для такого перерахування, оскільки самого Договору ще не існувало.

Що стосується листа ДП "Львівський облавтодор"від 13.08.2004 року № 02-1/1316 колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 –3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строк дії договору листом № 02-1/1316 не визначений.

Ч. 1 та 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Натомість, лист від 13.08.2004 року підписаний іншою особою від імені ОСОБА_2 і печаткою ДП "Львівський облавтодор"не скріплений.

Як вбачається з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, лист від 13.08.2004 року № 02-1/1316 не може слугувати належним та допустимим доказом укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги.

Враховуючи зазначене вище, а також те, що єдиною підставою позовних вимог ДГТО "Львівська залізниця"є Договір № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку про визнання позовних вимог позивача за первісним позовом безпідставними, а отже такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо апеляційної скарги ДП "Львівський облавтодор", то колегія суддів зазначає наступне.

На думку відповідача (позивача за зустрічним позовом), Договір № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року є таким, що порушує публічний порядок, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже підлягає визнанню судом недійсним з підстав його невідповідності ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

П. 11 Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 року № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними"передбачено, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною, відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України (1963 року) є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме абз. 6 арк. 9 Постанови (v0009700-09) , "суд прийшов до висновку про відсутність у діях підсудного Ю.М. Тарасовича спеціальної ознаки –умисне використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, з інших особистих інтересів та в інтересах третіх осіб, та відсутності суб’єктивної сторони указаного складу злочину".

Зважаючи на відсутність умислу у діях однієї із сторін Договору –ДП "Львівський облавтодор", а також недоведеність (непідкріпленість доказами по справі) тієї обставини, що при укладенні (підписанні) Договору № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року ДП "Львівський облавтодор"діяв з метою, що була завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, колегією суддів встановлено відсутність правових підстав для визнання Договору таким, що порушує публічний порядок.

Ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як слідує з п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, позивачем по зустрічному позову не надано судові належних та допустимих доказів того, що Договір № Л/НФ-04952/НЮ про надання поворотної фінансової допомоги від 16.08.2004 року є фіктивним, адже не встановлено наявності відповідного умислу обох сторін Договору, а з наявних матеріалів справи вказана обставина не вбачається.

У відповідності до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У своїй сукупності вищезазначене дає підстави колегії суддів дійти висновку про те, що господарським судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а тому відсутні підстави для скасування судового рішення, передбачені ст. 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд, -

1. Рішення господарського суду Львівської області від 27.08.2010 року у справі № 4/2369-5/145 залишити без змін, а апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Львівський облавтодор"Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"та Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця"–без задоволення.