16/103-10 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг пов'язаних з охороною державної та іншої власності - 30.11.2010 Прийняття

У серпні 2010 року Приватне підприємство "Елігас" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "КОНКОРД-ГЕЙ" про стягнення основного боргу в сумі 27740,00 грн., 612,13 грн. пені, а також судові витрати та 2835,21 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2010 р. позов задоволено частково, стягнуто з Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "КОНКОРД-ГЕЙ" на користь Приватного підприємства "Елігас" 27740,00 грн. основної заборгованості, 411,91 грн. пені, 281,52 грн. державного мита, 234,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2815,19 грн. витрат на адвокатські послуги. У стягненні пені в сумі 200,22 грн. суд відмовив.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2010 р. у справі № 16/103-10 скасувати в частині стягнення основного боргу та витрат на послуги адвокати та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити позивачу в задоволенні стягнення витрат на послуги адвоката та зменшення суми основного боргу.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає, що судом першої інстанції порушені норми статті 858 Цивільного кодексу України, а також статей 32, 33, 44 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010 р. апеляційну скаргу Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми "КОНКОРД-ГЕЙ" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2010 р.

Представник позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 05.10.2010 р. № 16/103-10 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2010 р. № 01-23/1/6 внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 23/384 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Кондратова І.Д., судді:, Григорович О.М., Попікова О.В.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 30.11.2010 року просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 05.10.2010 року по справі № 16/103-10 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Приватним підприємством "Елігас" (надалі – охорона, виконавець) та Приватною науково-дослідною та комерційно-консультативною фірмою "КОНКОРД-ГЕЙ" (надалі –власник, замовник) виникли на підставі укладеного договору про надання послуг, пов’язаних з охороною державної та іншої власності № 2005-03/51к-2005 від 29.07.2005 року (надалі - договір), відповідно до якого відповідач передав, позивач прийняв під охорону об’єкти, перераховані у дислокації (додаток 1) об’єктів, що охороняються.

Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в розмірі 27 740,00 грн. та пені в розмірі 612,13 грн.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Дані норми кореспондуються з нормами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з вимогами статті 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Частиною другою статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 "Послуги. Загальні Положення" можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 2 договору сума договору визначається сторонами на основі протоколу узгодження цін, що додається до договору (додаток № 2). В разі зміни норм витрат охорони, у тому числі при проведенні державною інспекцією індексації доходів населення, інших заходів, що викликають зміну суми витрат на утримання охорони, сума договору змінюється на основі наданого позивачем обґрунтованого розрахунку без переоформлення договору, що оформляється окремим додатком до договору.

Відповідно до протоколу узгодження договірної ціни на послуги по охороні від 01.09.2008р. (додаток № 2/4 до договору) сторони досягли згоди про розмір договірної ціни на послуги по охороні в сумі 13 870,00 грн. на місяць. Даний протокол є підставою для проведення розрахунків і платежів між позивачем та відповідачем.

Згідно із пунктом 6 договору щоденне приймання об’єкта під охорону і здавання його власнику, у тому числі і об’єктів, обладнаних сигналізацією і підключених до пультів центрального спостереження, здійснюється згідно з Інструкцією, затвердженою сторонами (додаток № 4 до договору).

Колегія суддів відзначає, що за змістом статей 903, 978 Цивільного кодексу України обов'язок з оплати послуги замовником пов’язаним з обов'язковим фактичним наданням йому такої послуги (послуг). Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, про належне виконання умов договору позивача та прийняття їх відповідачем без претензій та зауважень, свідчать наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі виконаних робіт, а саме: № 370 від 31.05.2010 року на суму 13870,00 грн., № 377 від 30.06.2010 року на суму 13870,00 грн., № 382 від 15.07.2010 року на суму 6935,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін. Всього на загальну суму 34675,00 грн.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення місцевим господарським судом норми статті 858 Цивільного кодексу України, оскільки при винесенні рішення судом не було враховано, що 24.05.2010 року слідчим Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області винесено постанову про порушення кримінальної справи по факту таємного викрадення чужого майна, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки по - перше, норми статті 858 Цивільного кодексу України, що встановлюють відповідальність підрядника за неналежну якість роботи за договором підряду, до правовідносин сторін, що виникли на підставі договору охорони, не підлягають застосуванню. Крім того, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що за змістом ст. 35 Господарського процесуального кодексу України підставою звільнення від доказування є саме вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, який є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, а тому постанова про порушення кримінальної справи не може бути врахована господарським судом в якості преюдиційної.

Разом з тим, враховуючи те, що договір охорони у відповідності до статті 978 Цивільного кодексу України, § 3 глави 66 Цивільного кодексу України (435-15) є спеціальним видом договору зберігання, відповідач має право вимагати відшкодування збитків, пов’язаних з втратою (крадіжкою) майна, але не звільняється від обов’язку оплатити послуги охорони, які були надані за договором в інші періоди.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В пункті 9.1 договору сторони погодили, що оплата за охорону здійснюється щомісячно шляхом перерахування відповідачем коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок позивача. Форма розрахунку – попередня оплата в розмірі 50% від вартості послуг по охороні до 5 (п’ятого) числа поточного місяця, остаточний розрахунок до 5 (п’ятого) числа місяця, наступного за звітним, на підставі отриманого рахунку-фактури і підписання акту виконаних робіт.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач власні зобов’язання належним чином не виконав, за надані позивачем охоронні послуги в травні - липні 2010 р. розрахувався частково, сплативши лише 6935,00 грн.

Відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем в порушення вищенаведених норм чинного законодавства не подано будь-яких інших належних доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати боргу та аргументованих заперечень проти вимог позивача з боку відповідача, колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 27740,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 612,13 грн., яка нарахована останнім за період з 05.06.2010 року по 05.08.2010 року.

Відповідно до вимог пунктів 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.3 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати послуг по охороні об’єкту сплачується пеня в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочки оплати.

Колегією суддів встановлено, що розрахунок пені позивачем правильно проводився виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, оскільки законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України), а відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач при нарахуванні пені за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості охоронних послуг в сумі 13870,00 грн. за червень 2010 р. та в сумі 13870,00 грн. за липень 2010 р. невірно визначив момент, з якого відповідач вважається таким, що прострочив зобов'язання.

Зокрема, в пункті 9.1 договору сторони обумовили, що остаточний розрахунок за охорону здійснюється до 5 (п’ятого) числа місяця, наступного за звітним, на підставі отриманого рахунку-фактури і підписання акту виконаних робіт, а відповідно пеню слід нараховувати за травень 2010 року починаючи - з 06.06.2010 року, за червень 2010 року - з 06.07.2010 р., за липень 2010 р. - з 06.08.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що висновок суду першої інстанції про притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з останнього пені у розмірі 411,91 грн. ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 12 Закону України "Про адвокатуру" зазначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою та адвокатом.

Гонорарні відносини між адвокатом і клієнтом врегульовуються Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) та Правилами адвокатської етики (n0001699-99) , схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури (протокол № 6/VI від 01.10.1999 р.). Зокрема, стаття 33 Правил передбачає: гонорар є єдиною допустимою формою одержання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що відповідно до статей 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, статей 2, 12 Закону України "Про адвокатуру" судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами.

Враховуючи норми статей 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає мотивованим висновок місцевого господарського суду про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2815,19 грн., при цьому судом апеляційної інстанції враховано, що матеріалами справи підтверджується факт надання послуг, що пов’язані з розглядом справи та надані адвокатом Савічевим В.Л., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4087/10 від 17.09.2009 року та згідно договору № 1 про надання адвокатських послуг від 26.07.2010 року, який укладений між позивачем та адвокатом, а також підтверджується факт перерахування позивачем адвокату коштів в розмірі 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 58 від 16.08.2010 року та 1835,21 грн. платіжного доручення № 80 від 30.09.2010 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, доводи апелянта щодо відсутності належних та допустимих доказів сплати послуг адвоката, визнаються колегією суддів безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, і інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.