48/493 Про визнання договору лізингу розірваним - 30.11.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старкарго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" про спонукання до виконання договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілта" звернулось до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго" про визнання договору розірваним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі № 48/493 в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Старкарго" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі № 48/493 скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 прийнято до розгляду справу № 48/493. Розгляд апеляційної скарги призначений на 22.11.2010 об 11:40.

22.11.2010 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі № 48/493 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго" - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 48/493 відкладено на 30.11.2010 о 12:30.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.11.10 № 01-23/1/1 у справі № 48/493 у зв’язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Маляренко А.В.

30.11.2010 на виконання вимог ухвали суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" для долучення до матеріалів справи були надані письмові пояснення.

30.11.2010 на виконання вимог ухвали суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго" для долучення до матеріалів справи було надано довідку про відшкодування об’єкту лізингу та довідку про стан заборгованості.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

29.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкарго" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 408/07 (надалі – Договір ).

Частина 1 ст. 292 Господарського кодексу України та ст. 806 Цивільного кодексу України визначає поняття лізингу.

Спеціальним нормативним актом, який безпосередньо регулює відносини лізингу, є Закон України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) . Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Цим законом встановлюється порядок нарахування та сплати за договором (лізингові платежі).

Відповідно до п. 2.1. Договору визначено, що підписання сторонами цього договору та підписання лізингоодержувачем лізингового протоколу вважається заявою лізингоодержувача на отримання від лізингодавця транспортного засобу з бажаними для лізингоодержувача споживчими якостями (призначення, колір, комплектація, технічні характеристики та ін.), зазначеними у лізинговому протоколі, у фінансовий лізинг на умовах цього договору та є початком строку дії договору.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що транспортний засіб вважається взятим лізингоодержувачем у фінансовий лізинг від лізингодавця на умовах цього договору з дати підписання акту приймання –передачі (додатку № 3 до лізингового договору) лізингоодержувачем та лізингодавцем, датою передачі транспортного засобу вважається дата, зазначена в акті приймання –передачі.

З п. 3.1.1. Договору вбачається, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцеві: перший лізинговий платіж, як це визначено в лізинговому протоколі; чергові лізингові та будь-які інші платежі, належні за цим лізинговим договором, мають бути сплаченими протягом п’яти робочих днів із дня пред’явлення (виставлення) лізингодавцем відповідних рахунків згідно з графіком платежів, зазначеним в лізинговому протоколі. Термін лізингу транспортного засобу, на який нараховується черговий платіж, становить один місяць; будь-які інші платежі, належні за цим лізинговим договором, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення лізингодавцем відповідних рахунків.

Згідно з п. 6.1. Договору лізингоодержувач зобов’язаний повернути транспортний засіб лізингодавця не пізніше дати, зазначеної в акті приймання –передачі, якщо сторони не домовляться про інше. В разі прострочки зазначеної дати, лізингоодержувач сплатить на користь лізингодавця неустойку.

Лізингоодержувач зобов’язаний повернути транспортний засіб лізингодавцю у випадку розірвання лізингового договору чи дострокового його припинення. Строк повернення –2 робочих дні з дати розірвання (або припинення) договору (п. 6.2. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на підставі Договору сторонами 29.11.2007 було укладено додаток № 1А – лізинговий протокол до Договору (надалі – Лізинговий протокол), яким погоджено транспортний засіб, що передається в лізинг, його вартість, строк лізингу та визначено графік лізингових платежів (у період з 01.12.2007 по 25.12.2010 зі сплатою платежів до 25 числа кожного місяця).

Факт передачі предмету лізингу за Договором підтверджується актом приймання передачі транспортного засобу від 11.01.2008 лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування визначений Договором та Лізинговим протоколом предмет лізингу (автомобіль "Пежо 407").

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що підчас виконання Договору у Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" в розмірі 26945,93 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старкарго" листом від 03.07.2009 №301-07/09 гарантувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ілта" сплату заборгованості згідно Договору у розмірі 26945,93 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Пунктом 3.1.1. Договору визначено, що чергові лізингові платежі та будь-які інші платежі, належні за цим договором, мають бути сплачені протягом п’яти робочих днів із дня пред’явлення (виставлення) лізингодавцем відповідних рахунків згідно графіку платежів, зазначених в лізинговому протоколі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується сторонами, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкарго" зобов’язання за Договором у строк виконані не були, а тому скаржник допустив порушення зобов’язання.

Відповідно до акту приймання (візуальний огляд) від 26.11.2009 Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкарго" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Ілта" прийнято предмет лізингу - автомобіль "Пежо 407".

21.04.2010 Листом № Товариство з обмеженою відповідальністю "Старкарго" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" з проханням повернути автомобіль, який було надано для огляду, а також просило надати рахунки для сплати чергових лізингових платежів.

Пунктом 1 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право повністю або частково відмовитись від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до п. 7.4.1.2. Договору договір підлягає розірванню на вимогу лізингодавця в разі якщо лізингодавець не отримав від лізингоодержувача протягом 30 календарних днів черговий лізинговий платіж згідно лізингового протоколу.

За таких обставин, дію Договору припинено (розірвано внаслідок односторонньої відмови лізингодавця) згідно ст.ст. 610, 611, 651 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.п. 7.1.1, 7.4 Договору у зв’язку із порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Старкарго" зобов’язання по сплаті чергових лізингових платежів.

Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З огляду на викладене вище колегія суддів не вбачає можливості задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго" про спонукання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілта" до подальшого виконання умов Договору та зобов’язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілта" повернути транспортний засіб (автомобіль "Пежо 407") у користування Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго".

Проаналізувавши позовні вимоги за зустрічним позовом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які були підставою для відмови в їх задоволенні.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов’язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2010 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2010 у справі № 48/493 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкарго"- без задоволення.