Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів:

За участю представників:

від позивача: Подосінова К.Б., Чернінська Л.М. – представники за довіреностями,

від відповідача : Пащенко О.О., Оніщенко О.В. - представники за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.09.2010

у справі № 41/316 ( .....)

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Фінансова ініціатива"

про стягнення 529709,62 грн.

В червні 2010 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 529709,62 грн. суми відсотків на залишки вільних коштів згідно умов Договору банківського рахунку №БР/52 від 17 червня 2005 року на підставі ст.ст. 11, 16, 525, 526, 1066, 1068, 1073 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 193 Господарського кодексу України та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору банківського рахунку № БР/52 про відкриття та введення рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання від 17 червня 2005 року не перерахував на розрахунковий рахунок позивача відсотки на залишки вільних коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.09.2010р. у справі №41/316 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимог, посилаючись на неповне з’ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відповідач в порушення ст. 33 ГПК України не надав суду належних доказів в підтвердження того, що 03 березня 2010р., як зазначає відповідач, суму в розмірі 54048787,21 грн. було списано з рахунку позивача.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано прийняв як доказ довідку за підписом відповідача про рух коштів на його рахунку.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 17.06.2005 року між сторонами був укладений Договір банківського рахунку № БР/52 про відкриття та ведення рахунків у національній валюті та іноземних валютах суб’єктам господарювання, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок (рахунки) № 260010100066 та здійснює його (їх) розрахунково –касове обслуговування відповідно до діючих нормативно –правових актів Національного банку України (далі – Договір).

Відповідно до п.1.2 Договору нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта здійснюються в розмірі 0,01% річних.

Додатковою угодою від 01.08.2005 року сторони виклали п. 1.2. Договору в наступній редакції: "Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта здійснюються в розмірі: до 100 тис. грн. – 0,5 % річних; від 100 до 200 тис. грн. - 1% річних; від 100 до 500 тис. грн. - 2% річних; від 500 до 1000 тис. грн. - 3% річних; більш 1000 тис. грн. – 4 % річних".

Пунктом 2.1.14 Договору сторони погодили, що банк зобов’язаний повертаючи клієнту розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов’язковим посиланням на статті нормативно –правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (що засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера відбитком штампа банку).

Банк взяв на себе зобов’язання забезпечити схоронність коштів клієнта (п.2.1.17 Договору).

Крім того, банк взяв на себе зобов’язання надавати клієнту (його представнику за довіреністю) виписки про стан рахунку (рахунків) клієнта в банку на наступний робочий день за попередній. Виписка за рахунком клієнта складається банком на підставі розрахункових документів (на паперових носіях та в електронному вигляді), в яких відображаються (у вигляді дебетових і кредитових оборотів) суми за кожним виконаним документом, і форма якої містить всі реквізити платіжного документа. У разі втрати клієнтом виписки з його особового рахунку, на письмову вимогу клієнта надається дублікат виписки. Сплата за видачу дубліката виписки здійснюється згідно з тарифами банку (п.2.1.19 Договору).

Також, банк взяв на себе зобов’язання зберігати таємницю операцій за рахунком клієнта (п.2.1.22 Договору).

Відповідно до п.2.1.22 Договору банк бере на себе зобов’язання зараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку клієнта згідно з пунктом 1.2 цього Договору на рахунок клієнта кожного місяця не пізніше останнього робочого дня.

Спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок того, що відповідач відповідно до умов Договору зобов’язаний сплатити відсотки на залишки вільних коштів, проте останній, як стверджує позивач, в порушення умов Договору цього не здійснював.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно із ч.1 ст. 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Як зазначалось вище банк зобов’язаний зараховувати відсотки на залишки вільних коштів на рахунку клієнта згідно з пунктом 1.2 цього Договору на рахунок клієнта кожного місяця не пізніше останнього робочого дня (п.2.1.22 Договору).

Враховуючи вищенаведені правові норми та умови Договору колегія суддів прийшла до висновку, що у відповідача перед позивачем існує обов’язок саме здійснювати зарахування відсотків на рахунок позивача, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з банку відсотків не відповідають способу захисту, що може бути застосований судом.

Стосовно порушень відповідачем прав позивача на розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, як стверджує позивач, колегії суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Згідно із п.1.35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) розрахунковим є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача.

Одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувачі (ст. 1.30, ст. 22.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення. мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання (ст. ст. 22.3, 22.4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) ).

Таким чином, виходячи з положень Договору та ч. 1 ст. 1066 ЦК України, ст. 21.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , ст.ст. 32, 33 ГПК України такими доказами є виключно розрахункові документи, які б відповідали вимогам Інструкції безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (z0377-04) та докази їх подання до банку.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем надано лише докази надання відповідачу розрахункового документу (платіжного доручення №29810 від 12.03.2010р.) датованого 12.03.2010 року та надісланого на адресу відповідача лише 16.03.2010 року (а.с.13). Інших доказів порушення банком його прав не надано.

За таких обставин, враховуючи нормативні строки пересилання письмової кореспонденції, що передбачені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 р. N 1149 (z1383-07) , вищезгадане платіжне доручення надійшло на адресу ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" поза межами строку на виконання платіжного доручення, що передбачений п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (z0377-04) .

Отже, з викладеного випливає, що відповідачем не були порушені права позивача на розпорядження коштами, які знаходиться на його рахунках.

Крім того, позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення 529709,62 грн. відсотків нарахованих на залишки вільних коштів, здійснив розрахунок даної суми із залишку на рахунку в розмірі 54048667,21 грн. (а.с.10-11). В той же час представник відповідача пояснив, що така сума (54048667,21 грн.) була списана власником рахунку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені обставини були предметом перевірки Генеральною прокуратурою України, в порядку передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (1001-05) .

25.11.2010р. в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про доручення до матеріалів справи копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.11.2010р. Дане клопотання було задоволено.

З даної постанови вбачається, що Начальник першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України старший радник юстиції Щербина І.В., розглянувши матеріали перевірки за заявою за Голови правління ВАТ "Чернігівгаз" Ярової А.А. щодо вчинення злочинів (безпідставне списання грошових коштів з його рахунку в сумі близько 54 млн. грн..), зокрема працівниками банку АБ "Фінансова ініціатива" встановив, що грошові кошти у сумі 54 071 тис. грн. були перераховані із поточних рахунків ВАТ "Чернігівгаз" 260020200066 та 260010100066 платіжними дорученням №14 та №2205 від 03.03.2010р.. Зазначенні доручення були підписані безпосередньо Яровою А.А, як керівником підприємства та головних бухгалтером Подосіновою К.Б. Підписи на платіжних дорученнях та печатка підприємства повністю співпадає із зразками підписів та печаті, яка офіційно надана до КБ "Фінансова ініціатива". Будь-яких даних щодо зміни підписів та печатки на момент надходження платіжних доручень до банку від ВАТ "Чернігівгаз" не надходило. Ознак підробки підписів чи печатки вказані платіжні доручення не містять.

Отже, з викладеного випливає, що відповідачем відповідно до чинного законодавства та умов Договору було списані з рахунку позивача грошові кошти.

.

Крім того, колегія суддів роз’ясняє позивачу, що він має право, якщо незгоден з зазначеною вище постановою, її оскаржити у спосіб та порядок передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України (1001-05) .

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимогах, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивач.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.2010 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.09.2010 року у справі №41/316 залишити без змін.

3. Матеріали справи №41/316 повернути до Господарського суду м.Києва.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

21.12.10 (відправлено)