2/134 Про визнання права власності на будівлю - 18.11.2010 Прийняття

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

про визнання права власності на будівлю

за участю представників:

від позивача –Лимар Б.Ф. –представник;

від відповідача –не з’явилися;

від третьої особи - не з’явився.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 р. в склад колегії суддів: головуючий суддя Кузь В.Л., судді Юркевич М.В., Городечна М.І., внесено зміни, замість судді Городечної М.І. введено суддю Желіка М.Б. і розгляд апеляційної скарги розпочато заново.

У судовому засіданні 11.11.2010 р. оголошено перерву до 18.11.2010 р. о 12 год. 00 хв.

Представнику позивача роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, заяв про відвід суддів не надходило.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.09.2010 р. у справі № 2/134 (суддя Савченко Г.І.) позов ТОВ "Русана"до Рівненської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, задоволено, визнано за позивачем право власності на одноповерхову господарську будівлю розміром 9,90 кв.м на 7,90 кв. м загальною площею 78,21 кв. м в м. Рівне по вул. 16 Липня № 59.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Рівненська міська рада звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 14.09.2010 р. у справі № 2/134 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Скаржник вказує на те, що ним не визнається право власності позивача на спірну будівлю, крім того, зазначає, що наявна в матеріалах справи копія акта прийняття нерухомого майна до експлуатації ніяким чином не може розцінюватися як акт державної технічної комісії, відповідно до довідки від 30.08.2010 р. Управління Держкомзему у м. Рівне земельна діяльна, на якій розташований спірний об’єкт обліковується землями запасу Рівненської міської ради.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та обґрунтування правової позиції, в яких спростовує доводи скаржника та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду. Зокрема, зазначає про те, що ТОВ "Русана"використовує господарський сарай будинку № 59 з 1993 року, придбавши його у колишніх мешканців цього будинку, та вказує на те, що товариство набуло право власності на спірне приміщення в порядку ст. 332 ЦК України.

Третя особа подала на розгляд суду правову позицію, в якій підтримує доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін у попередніх судових засіданнях, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 14.09.2010 р. у справі № 2/134 підлягає скасуванню, зважаючи на таке:

ТОВ "Русана"звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради про визнання за ТОВ "Русана"права власності на перероблену одноповерхову господарську будівлю розміром 9,90 кв.м на 7,90 кв. м загальною площею 78,21 кв. м в м. Рівне по вул. 16 Липня № 59.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд констатував правомірність набуття позивачем у 1993 році будівлі господарського сараю у приватних осіб –колишніх мешканців будинку № 59 на вул. 16- го Липня у місті Рівне і, що позивач внаслідок цього, отримавши необхідні дозволи, перебудував зазначене майно, створивши нове майно –господарську будівлю розміром 9,90 кв.м на 7,90 кв. м загальною площею 78,21 кв. м на вул. 16- го Липня у місті Рівне.

При цьому, суд першої інстанції з посиланням на приписи ч. 4 ст. 332 ЦК України прийшов до висновку, що позивач набув право власності на перероблену одноповерхову господарську будівлю розміром 9,90 кв.м на 7,90 кв. м загальною площею 78,21 кв. м, що по вул. 16-го Липня, 59 у місті Рівне. Проте, судом при відсутності належних доказів не було встановлено і дійсної вартості матеріалів та вартості переробки як підстави для застосування цієї норми ЦК України (435-15) . Судом також не взято до уваги, що позивачем, окрім власних пояснень, не надано належних та допустимих доказів того, що господарський сарай дійсно був правомірно набутий позивачем у фізичних осіб –колишніх жителів будинку № 59 і, що ці жителі були власниками чи співвласниками даного майна.

Відповідно до норм п. 1 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР (в редакції чинній за станом 1993 рік) угода між юридичною та фізичною особою повинна була укладатись у письмовій формі.

За нормою ст. 46 цього ж Кодексу недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР.

Таким чином, позивач претендує на узаконення права власності на перероблену річ, не довівши при цьому правомірності набуття та використання чужої речі для переробки.

Окрім цього, предметом позову є право власності на нерухоме майно, створене внаслідок переробки іншого нерухомого майна. У даному випадку суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що переробка нерухомого майна чи створення нерухомого майна є за своєю суттю будівництвом, яке є законним при наявності права на земельну ділянку під забудовою у формі користування чи власності. Позивач не надав суду доказів наявності у нього такого права, як однієї із підстав для узаконення проведеного будівництва.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення щодо об’єкта нерухомості, який не введений в експлуатацію і можливість експлуатації якого пов’язується з необхідністю виконання визначеного Рівненською філією ДНДПВІ "НДІпроектреконструкція"переліку робіт та заходів, про що зазначено в технічному звіті про стан конструкцій господарської будівлі по вул. 16-го Липня,59 у місті Рівне.

Виходячи з вищенаведеного, Львівський апеляційний господарський суд встановив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному з’ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 14.09.2010 р. у справі № 2/134 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, відмовити у задоволенні позову.

4. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача.

5. Стягнути з ТОВ "Русана"(33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 59, код ЄДРПОУ 13979043 ) на користь Рівненської міської ради (33000, м. Рівне, вул. Соборна, 12, код ЄДРПОУ 34847334) 42,50 грн. державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.