42/199 Про стягнення заборгованості за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі - 17.11.2010 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "ЖЕО-103" (далі – відповідач) заборгованості за договором №06439/2-01 від 14.03.2006р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 797 682,83 грн. (з них: 758 324,71 грн. – основний борг, 19 305,78 грн. – інфляційні втрати, 3 537,93 грн. – 3% річних, 16 514,41 грн. – пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що в суму боргу позивачем було включено вартість питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, тоді як умовами договору, укладеного між позивачем та відповідачем, надання послуг гарячого водопостачання не передбачено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/199 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 294 417,59 грн. боргу, 7 495,27 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 373,56 грн. 3% річних з простроченої суми, 3 032,86 грн. витрат по оплаті державного мита, 89,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/199 в частині незадоволеної суми боргу у розмірі 494 396,41 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому позивач наголошував на наступному:

- у спірному періоді (грудень 2009 року – квітень 2010р.) зауважень від відповідача відносно кількості та вартості отриманих послуг з водопостачання та водовідведення не надходило, що на думку позивача, свідчить про правомірність розрахунку заборгованості;

- місцевий господарський суд безпідставно зарахував кошти в сумі 209 028,14 грн. в рахунок оплати за послуги з постачання питної води, а не за питну воду, яка була використана на потреби гарячого водопостачання;

- дії позивача по виставленню рахунків за постачання питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води та відповідного обсягу стоків безпосереднім споживачам, які перебувають з позивачем у договірних відносинах, цілком відповідає нормам діючого законодавства України;

- надані позивачем докази на підтвердження обсягу спожитих відповідачем послуг (реєстри платіжних документів, надісланих банком позивача банку відповідача із зазначенням кодів платника присвоєних відповідачу, обсягів наданих послуг та їх вартості; маршрутні карти та розшифровки рахунків абонента, акти про зняття показників з приладів обліку (водолічильників), в яких вказані об'єми спожитої води) судом до уваги прийняті не були.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.10.2010р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Лосєва А.М., Мартюк А.І.

В судове засідання 11.10.2010р. представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.10.2010р.

25.10.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд відмовити в задоволенні скарги позивача та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- відповідач є управителем житлового та не житлового фонду на підвідомчій йому території і відповідно до п.2.2.26 Статуту сприяє підприємствам-постачальникам у забезпеченні населення тепловою енергією, електроенергією, газом та іншими енергоносіями, водопостачання та водовідведення;

- згідно з п.4 ч.2 ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідач, як управитель, зобов'язаний вимагати своєчасної і повної оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів, але сам не відповідає за борги споживачів;

- постачання холодної води, яка є сировиною для приготування гарячої води не є предметом договору, який було укладено між позивачем та відповідачем;

- відповідач не є виробником гарячої води та не має устаткування для її вироблення. Натомість, 01.04.2007р. між відповідачем та АЕК "Київенерго" було укладено договір №8011088 на постачання теплової енергії у гарячій воді на потреби опалення будинку і гарячого водопостачання, за яким відповідач оплачує вартість наданих АЕК "Київенерго" послуг в повному обсязі;

- в платіжних вимогах позивача повторно враховується вода, використана для підігріву та виготовлення гарячої води АЕК "Київенерго", тоді як ціна одного кубометра води входить до складу тарифу на гарячу воду і АЕК "Київенерго" також вимагає оплату за дану воду, що стала сировиною для виготовлення гарячої води;

- теплові пункти та бойлера, які забезпечують виготовлення гарячого водопостачання на території, підвідомчій відповідачу, перебувають на балансі АЕК "Київенерго", тому, на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу до сплати вартості холодної води, використаної для виготовлення гарячої води.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Новікова М.М., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.

В судове засідання 27.10.2010р. представник відповідача не з'явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2010р.

В судовому засіданні 10.11.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/199 в частині незадоволеної суми боргу у розмірі 494 396,41 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.11.2010р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

В судовому засіданні 10.11.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.11.2010р.

В судовому засіданні 17.11.2010р. представник позивача підтримав раніше надані пояснення по справі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 17.11.2010р. представник відповідача подав додаткові письмові пояснення по справі, а також підтримав доводи, наведені ним у попередньому судовому засіданні та викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.03.2006р. між позивачем (далі – Постачальник) та відповідачем (далі – Абонент), було укладено договір №06439/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі – Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 5-6).

У відповідності до умов Договору (п.1.1) Постачальник зобов'язався надавати Абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого Абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - Дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві правила приймання), а Абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994р. (z0165-94) , (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №37 від 19.02.2002р. (z0402-02) , (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

В п.2.1 Договору передбачено, що кількість поданої води визначається за показниками лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування (z0165-94) . У випадку наявності у Абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з Постачальником розрахунком на підставі наданих Абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу. Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника. Для Абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватися Постачальником поквартально, при цьому останній направляє Абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків Постачальником від Абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг. Якщо лічильник не працює не з вини Абонента, кількість поставленої води визначається, виходячи із середньодобової витрати Абонента, яка визначається за показаннями працюючого лічильника в останні два розрахункові місяці. У випадку, коли лічильник працював менше двох місяців, кількість води визначається за її середньодобовою витратою не менше 10-ти днів. Облік води за таким порядком здійснюється до встановлення працюючого (повіреного) лічильника, перерахунки за відповідний період не проводяться. Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування (z0165-94) та місцевих правил приймання.

Згідно з п.п.2.2.2, 2.2.3 Договору строк оплати становить десять днів з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента. В разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п.4.2 Договору у разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до розділу 7 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами, діє протягом одного року та вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до його закінчення про припинення Договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року відповідачу було надано послуги, загальна вартість яких за підрахунками позивача становить 2 164 750,74 грн. Однак, відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині проведення своєчасних розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 758 324,71 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги частково обґрунтованими, зокрема:

- в задоволенні вимог про стягнення боргу з оплати вартості питної води для потреб гарячого водопостачання у розмірі 463 907,12 грн. було відмовлено, оскільки згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. (z0936-08) , розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію. В процесі судового розгляду було встановлено, що теплові пункти, з яких відповідачу здійснюється постачання гарячої води, належать АЕК "Київенерго";

- суд зазначив про безпідставне зарахування позивачем здійснених відповідачем проплат у розмірі 209 028,14 грн. в рахунок оплати питної води, використаної після жовтня 2008 року для потреб гарячого водопостачання, оскільки обов’язок проводити оплату за гаряче водопостачання та водовідведення за спірним Договором у відповідача відсутній;

- суд задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу лише у сумі 294 417,59 грн., а також здійснив перерахунок інфляційної складової заборгованості та 3% річних, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 7 495,27 грн. інфляційних втрат та 1 373,56 грн. 3% річних;

- в задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені суд відмовив, зазначаючи про те, що під час укладення спірного договору сторони не визначили суму, з якої необхідно здійснювати розрахунок пені, тобто фактично не дійшли згоди про застосування відповідальності за невиконання зобов’язання по оплаті послуг водопостачання та водовідведення у вигляді пені.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати обсягів питної води та послуг водовідведення, наданих за період грудня 2009 року по квітень 2010 року у розмірі 758 324,71 грн. При цьому, в суму боргу позивачем включено плату не лише за постачання холодної води та водовідведення, а й за постачання гарячої води та стоки гарячої води, тоді як умовами спірного Договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не передбачено надання послуг з гарячого водопостачання.

В матеріалах справи наявна копія договору №8011088 від 01.04.2007р., укладеного між відповідачем та АЕК "Київенерго", на постачання теплової енергії у гарячій воді (том справи – 1, аркуші справи – 187-190).

Згідно зі ст. ст. 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. (z0936-08) , які набули чинності з жовтня 2008р., розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

З матеріалів справи, зокрема, розпоряджень на реєстрацію водолічильника та актів обстеження, вбачається, що теплові пункти, з яких відповідачу здійснюється постачання гарячої води, не перебувають на балансі відповідача, вони належать АЕК "Київенерго" і саме АЕК "Київенерго", а не відповідач, повинна здійснювати розрахунки з позивачем, як виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення, на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка використана на потреби гарячого водопостачання, починаючи з жовтня 2008 року.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та відповідачем були укладені будь-які додаткові угоди до спірного Договору №06439/2-01 від 14.03.2006р., в яких було б врегульовано питання щодо постачання холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої води (йде на підігрів) та застосування відповідних тарифів на гаряче водопостачання суду надано не було.

Отже, включення позивачем до суми боргу оплати послуг з постачання гарячої води та застосування під час розрахунку тарифів на гаряче водопостачання не ґрунтується на Договорі №06439/2-01 від 14.03.2006р. та є безпідставним.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача вартості питної води для потреб гарячого водопостачання, яка за розрахунком суду становить 463 907,12 грн.

Відносно вимог про стягнення основного боргу за холодне водопостачання судом було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, актів про зняття показань водолічильника та особових рахунків абонента (том справи – 1, аркуші справи – 36-180, 223-231) в період з грудня 2009 року по квітень 2010 року позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, вартість яких за розрахунком суду становить 1 700 843,62 грн.

За даними позивача, які також знайшли своє відображення в розгорнутому розрахунку позовних вимог (том справи – 1, аркуші справи – 19-20) відповідач перерахував позивачу за вищевказані послуги кошти у загальному розмірі 1 197 397,89 грн. Однак судом було з’ясовано, що позивач зарахував перераховані відповідачем кошти у розмірі 209 028,14 грн. в оплату вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, тоді як обов’язок проводити оплату за послуги гарячого водопостачання на користь позивача у відповідача відсутній.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що грошові кошти у сумі 209 028,14 грн. мали бути зараховані позивачем як оплата послуг холодного водопостачання і водовідведення, оскільки, як уже зазначалось вище, надання послуг з гарячого водопостачання умовами Договору не передбачено.

Таким чином, приймаючи до уваги вартість фактично наданих позивачем послуг (1 700 843,62 грн.) та оплату, яка надійшла від відповідача (1 406 426,03 грн.), заборгованість останнього за Договором становить 294 417,59 грн., а не 758 324,71 грн., як зазначає позивач.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення повного розрахунку з позивачем, вимоги про стягнення з відповідача 294 417,59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на норми ст. 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", згідно з якою відповідач не відповідає за борги споживачів, а лише зобов’язаний вимагати своєчасної і повної оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки саме відповідач є стороною спірного Договору, яка зобов’язалась дотримуватись узгодженого між позивачем та відповідачем порядку та строків оплати вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення. При цьому, умовами Договору не передбачено залежність строків оплати від надходження коштів від кінцевих споживачів.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції, апеляційний господарський суд погоджується з його правильністю та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 495,27 грн. інфляційних втрат та 1 373,56 грн. 3% річних.

Однак апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, в п.4.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків виконання зобов’язання по оплаті за надані послуги, Абонент сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Оплата Абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі (том справи – 1, аркуш справи – 6).

З вищенаведеного випливає, що, укладаючи Договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов’язань пенею та погодили строк її нарахування.

Посилання місцевого господарського суду на те, що сторони не визначили на яку саме суму повинна нараховуватись пеня, не може бути прийнято апеляційним господарським судом до уваги, оскільки із самого визначення поняття пені, наведеного в ст. 549 Цивільного кодексу України вбачається, що остання обчислюється від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, тобто від суми заборгованості.

Однак, судом першої інстанції не було надано належної оцінки вищевикладеним обставинам та правовим нормам, що свідчить про неповне з’ясування обставин справи та невірне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на розмір заборгованості та період прострочення (грудень 2009 року - квітень 2010р.), за розрахунком апеляційного господарського суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 4 906,46 грн.

Відносно посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 4, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

Згідно зі ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 4- 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою з’ясування причин виникнення спору місцевий господарський суд надав сторонам можливість подати докази на підтвердження їх вимог та заперечень і за результатами розгляду всіх обставин справи прийняв рішення, в якому, зокрема, знайшли відображення доводи, за якими суд прийняв та відхилив докази сторін, а також посилання на докази, на підставі яких прийнято рішення, що повністю відповідає вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що за результатами перегляду справи доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі частково підтвердились, а саме відносно неповного з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, зокрема, щодо правомірності нарахування пені, і невірного застосування норм матеріального права в цій частині позовних вимог. Решта доводів апеляційної скарги спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені, з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення на користь позивача пені у сумі 4 906,46 грн. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/199 повинно бути залишено без змін.

У зв’язку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду та за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: з позивача – 7 487,23 грн. (з них: 4 894,90 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання позову, 144,81 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 447,52 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання апеляційної скарги), з відповідача – 3 197,59 грн. (з них: 3 081,93 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання позову, 91,19 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 24,47 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 49, 77, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі №42/199 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "ЖЕО-103" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 33, код 26385316) на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код 03327664) 294 417,59 грн. (двісті дев’яносто чотири тисячі чотириста сімнадцять гривень 59 копійок) - боргу, 4 906,46 грн. (чотири тисячі дев’ятсот шість гривень 46 копійок) – пені, 7 495,27 грн. (сім тисяч чотириста дев’яносто п’ять гривень 27 копійок) - збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 373,56 грн. (одну тисячу триста сімдесят три гривні 56 копійок) – 3% річних з простроченої суми, 3 081,93 грн. (три тисячі вісімдесят одну гривню 93 копійки) - витрат по оплаті державного мита, 91,19 грн. (дев’яносто одну гривню 19 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.