12/114-10 Про стягнення авансового платежу за договором поставки зерна пшениці - 16.11.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.09.2010 р. у справі №12/114-10 позов Прокурора Шаргородського району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України, м.Київ в особі Аграрного фонду, м.Київ до Фермерського господарства "Агро-Калина", с.Політанки Шаргородського району Вінницької області про стягнення 317690,80 грн. задоволено:

- стягнуто з відповідача на користь позивача 226922,00 грн. авансового платежу та 90768,80 грн. штрафу;

- стягнуто з відповідача до Державного бюджету України 3176,91 грн. державного мита та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти новий судовий акт, яким відмовити в позові у повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду відповідач вважає незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального і процесуального права, посилаючись, зокрема, на те, що суд розглянув справу без участі прокурора та відповідача, не з"ясувавши причини їх неявки та прийняв рішення без повного з"ясування дійсних обставин справи. Вказує, що місцевий господарський суд не взяв до уваги положення ч.1 ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи у разі нез"явлення в засідання сторін судового процесу.

На думку скаржника, здійснене судом з порушенням норм процесуального права неповне дослідження фактичних обставин справи призвело до неналежного з"ясування дійсних прав і обов"язків сторін, що унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Помилковим вважає відповідач висновок суду першої інстанції, що відповідач не виконав своєчасно умови договору та порушив зобов"язання, визначені умовами п.1.1., 1.2, 2.1. договору щодо поставки зерна пшениці 4-го класу в кількості 400 тон., та щодо застосування до нього штрафних санкцій.

Посилаючись на ст. 617 ЦК України, вказує, що якщо порушення сталося внаслідок непереборної сили, відсутня не лише вина порушника, але, й причинний зв"язок між його поведінкою і порушенням зобов"язання, тому непереборна сила звільняє боржника від відповідальності за порушення зобов"язання в усіх випадках, крім випадків, передбачених законом. Вважає, що позивачем не доведена вина відповідача щодо невиконання зобов"язання за договором. Відповідач вказує, що в оскаржуваному рішенні зазначено про наявність в справі висновку Торгово-промислової палати №4152/05-04, однак суд не розглянув цей висновок як доказ на користь відповідача, а трактував на користь позивача.

В засіданні суду представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, незаконне та необґрунтоване. Просить прийняти новий судовий акт, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає апеляційну скаргу безпідставною та просить відмовити у її задоволенні, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як таке, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Міністерство аграрної політики України, яке є позивачем у справі, у заяві №31-4/732 від 11.11.2010 р. просить суд залишити апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агро-Калина" без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 14.09.2010 р. - без змін.

Позивач у справі - Аграрний фонд, м.Київ, виклав свої заперечення проти доводів скаржника у письмовому відзиві на апеляційну скаргу (вх.№02-01/7814/10 від 16.11.2010 р.).

Представник Аграрного фонду в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними. Вказує, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з дотриманням вимог процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому просить залишити рішення суду без змін, а скаргу ФГ "Агро-Калина" без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2009 р. між Аграрним фондом (покупець) в особі брокера-покупця Трачука В.І. та Фермерським господарством "Агро-Калина" (продавець) в особі брокера-продавця Равлюка І.В. укладено форвардний біржовий контракт №819Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (а.с.4-5), згідно пункту 1.1. якого, в порядку та на умовах даного контракту продавець передає покупцю у власність товар: пшеницю 4 кл., що відповідає ДСТУ 3768-2004 (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Кількість (тонн): 400,000 (п.1.2. контракту).

Місяць поставки: серпень 2009 року (п.2.3. контракту).

Відповідно до п.1.5. контракту, ціна за одиницю товару (тонну) становить 1134,61 грн. Вартість товару всього: 453844,00 грн., у тому числі ПДВ: 75640,67 грн. (п.1.6 контракту).

У відповідності до пункту 2.1. контракту, брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки ЕХW (ТОВ "Богданівське") в термін до 01.10.2009 р.

Поставка вважається здійсненою в момент підписання акта приймання-передавання товару на усі поставки відповідно до умов цього контракту (п.2.2. контракту).

У відповідності до п.4.1. контракту, реєстраційний збір Аграрної біржі, який відповідно до п.4.2. контракту складає 0,2% від вартості контракту, а саме 907,68 грн. (з ПДВ), є обов'язковим і сплачується продавцем протягом двох робочих днів після укладання контракту.

Розділом 5 контракту сторонами визначено порядок розрахунків, а саме: покупець протягом 3-х робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту (п.5.1 контракту). Продавець у день надходження авансового платежу на свій поточний рахунок видає покупцю податкову накладну на відповідну суму (п.5.2 контракту). Відповідно до п.5.3. контракту остаточний розрахунок здійснюється протягом 3 робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту, надання документів, передбачених пунктом 3.2 та виконання пункту 4.1 контракту.

Відповідно до п.7.1. контракту, у разі невиконання (неналежного виконання) або затримки виконання будь-якої з вимог контракту сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 7.2. контракту передбачено, що за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого товару.

У відповідності до п.8.1. контракту, сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов"язань унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор) за умови, що дані обставини сталися не з вини сторін та безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов"язань. У цьому разі термін виконання зобов"язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідний договір.

Сторона, для якої склалися такі умови, повинна в короткий строк, але не пізніше 5 днів, повідомити іншу сторону про настання і припинення обставин, які перешкоджають виконанню договірних зобов"язань (п. 8.2. контракту).

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання або припинення даних обставин непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на дані обставини (п. 8.3. контракту).

Пунктом 8.4. контракту встановлено: якщо обставини непереборної сили діють більше трьох місяців, то такий факт підтверджується довідкою Торгово-промислової палати України.

Згідно п.10.1. контракту, розірвання контракту в односторонньому порядку не допускається, крім випадків, що передбачені законодавством та цим контрактом.

У відповідності до п.10.2. контракту, покупець має право в односторонньому порядку розірвати контракт у разі недостатнього фінансування видатків на здійснення форвардних закупівель (п.10.2. контракту).

Згідно п.10.3. контракту, цей контракт набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації на Аграрній біржі і діє до 01.12.2009 р.

Контракт зареєстровано Аграрною біржею 23.03.2009 р.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов контракту (п.5.1.) позивач - Аграрний фонд перерахував ФГ "Агро-Калина" авансовий платіж в розмірі 226922,00 грн. згідно платіжного доручення №4359 від 02.06.2009 р. (а.с.6).

В свою чергу, свої зобов'язання за контрактом щодо поставки товару ФГ "Агро-Калина" не виконало.

12 листопада 2009 року Аграрний фонд звернувся до фермерського господарства з претензією за вих.№41-07/5512, в якій вимагав повернути авансовий платіж в розмірі 226922,00 грн. та сплатити штрафні санкції, що складають 20% вартості недопоставленого товару - 90768,80 грн., або ж поставити товар згідно контракту та сплатити пеню в розмірі 0,1% недопоставленого товару в сумі 4538,44 грн.

Згідно наявних у справі матеріалів, господарство на вказану претензію відповіді не надало, вимог, викладених у претензії не виконало, що й стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Розглядаючи питання щодо обґрунтованості заявлених прокурором позовних вимог про стягнення з ФГ "Агро-Калина" 317690,80 грн., з яких 226922 грн. авансового платежу та 90768,80 грн. штрафу, судова колегія апеляційного господарського суду враховує наступне.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між сторонами є правовідносинами з купівлі-продажу товару.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст. 193 Господарського кодексу України.

У даному випадку, наявними у справі матеріалами підтверджується, що позивач - Аграрний фонд здійснив передоплату за товар згідно контракту №819ф від 23.03.2009 р. на суму 226922,00 грн.

Водночас, Фермерське господарство "Агро-Калина" не виконало свого зобов'язання з передачі товару позивачу. Доказів, що підтверджували б протилежне, скаржником до справи не подано.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та умови контракту, укладеного між сторонами, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з фермерського господарства на користь позивача суми передоплати 226922,00 грн.

Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за контрактом №819ф від 23.03.2009 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

В той же час, судовою колегією враховується, що частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України (435-15) , та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У даному випадку, в пункті 7.2. договору сторони обумовили сплату штрафу за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки у розмірі 20% вартості недопоставленого товару, що, як вбачається з викладеного, не суперечить чинному законодавству України.

Судом враховується також, що сторони підписали та скріпили печатками контракт №819ф без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст. 181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст. 181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст. 231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (436-15) .

При цьому, щодо посилань відповідача на положення ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України судова колегія враховує наступне. У відповідності до зазначеної норми, особа, яка порушила зобов"язання звільняється від відповідальності за порушення зобов"язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас, як уже зазначалось, розділом 8 контракту сторони обумовили поведінку у разі виникнення форс-мажорних обставин. Згідно пункту 8.1. контракту, сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання зобов"язань унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор) за умови, що дані обставини сталися не з вини сторін та безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов"язань. У цьому разі термін виконання зобов"язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідний договір.

Відповідно до п.8.2. контракту, сторона, для якої склалися такі умови, повинна в короткий строк, але не пізніше 5 днів, повідомити іншу сторону про настання і припинення обставин, які перешкоджають виконанню договірних зобов"язань.

Відповідно до п.8.4. контракту, якщо обставини непереборної сили діють більше трьох місяців, то такий факт підтверджується довідкою Торгово-промислової палати України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно висновку Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, що мали місце на площах ФГ "Агро-Калина" з 05 березня по 15 серпня 2009 р., внаслідок несприятливих погодних умов 2009 року на площах ФГ "Агро-Калина" на 15.08.2009 р. значно (на 70%) пошкоджені: озима пшениця - 140 га, соняшник - 90 га, ярий ячмінь - 294 га.

Водночас, судовою колегією приймається до уваги, що даний висновок виданий Торгово-промисловою палатою України вже після спливу строку дії контракту між сторонами.

При цьому, доказів дотримання відповідачем умов розділу 8 контракту, зокрема, щодо своєчасного та належного повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин, відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду. Тому, у відповідності до п.8.3. контракту та ст. 629 ЦК України, відповідач не вправі посилатися на вказані обставини як на підставу для звільнення його від відповідальності за контрактом.

Тим більше, зі змісту ч.1 ст. 617 ЦК України вбачається, що саме відповідач, як порушник у даному випадку, зобов"язаний доводити, що порушення зобов"язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення умов контракту з позивачем.

А тому, позовні вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 90768,80 грн. відповідно до п.7.2. контракту, є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно посилань відповідача на порушення судом першої інстанції вимог процесуального права, зокрема, положень ст. 77 ГПК України, судова колегія зазначає наступне.

В судовому засіданні представником скаржником надано копію лікарняного листа на підтвердження того, що станом на час розгляду справи місцевим господарським судом - 14.09.2010 р. директор ФГ "Агро-Калина" перебувала на лікарняному, у зв"язку з чим не могла прийняти участь в засіданні суду.

Однак, слід зазначити, що твердження відповідача про те, що директор фергмерського господарства є єдиною особою, яка має право представляти інтереси господарства спростовується загальними нормами чинного законодавства України, зокрема, приписами ст. 28 ГПК України.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане не з конкретною фізичною особою, а з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії. Така правова позиція наведена і у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.01.2006 р. №34/224.

При цьому, слід зазначити, що ГПК (1798-12) не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Частиною 3 ст. 28 ГПК України визначено, що представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, директор господарства є не єдиною особою, що має право представляти інтереси господарства в суді.

За таких обставин та враховуючи, що відсутність представника відповідача, як і прокурора, відповідно до ст. 77 ГПК України не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, дії місцевого господарського суду щодо розгляду справи за наявними у матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України, повністю відповідають вимогам чинного процесуального законодавства.

При цьому, судовою колегією враховується, що відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

А тому, за наявності письмових доказів у спростування встановлених судом першої інстанції обставин справи, відповідач мав право подати такі докази до апеляційного господарського суду, зокрема, додавши їх до матеріалів апеляційної скарги або в судовому засіданні.

В даному випадку, відповідач, стверджуючи, що судом не з'ясовано в повному обсязі обставин, що мають значення для справи, водночас, не надав доказів у спростування зроблених місцевим господарським судом висновків, на яких ґрунтується оскаржуване рішення, та, крім того, не заперечує порушення своїх зобов"язань за контрактом з позивачем.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В даному випадку, відповідач не обґрунтував своїх заперечень належними та допустимими засобами доказування.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Рішення господарського суду Вінницької області від 14 вересня 2010 р. у справі №12/114-10 є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 14 вересня 2010 року у справі №12/114-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "Агро-Калина", с.Політанки Шаргородського району Вінницької області - без задоволення.