20/35 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.11.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.09.2010 р. по справі № 20/35 (14/70) позов задоволено частково: з ПП "А.Н.Т." стягнуто на користь ПАТ "ВТБ банк" 520,61 грн. 30 % річних, 7 155,14 грн. інфляційних втрат, 44,66 грн. інфляційних втрат на 22 відсотки річних плати за користування кредитом та 7,54 грн. 3 % річних на 22 відсотки річних плати за користування кредитом, а також 77,28 грн. державного мита та 27,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при прийнятті рішення по суті спору місцевим судом не взято до уваги неможливості зарахування отриманих від боржника коштів із призначенням платежу, який визначає порядок погашення заборгованості за кредитним договором в порядку відмінному від передбаченого в самому договорі. Обумовлено це тим, що для обліку заборгованості банк повинен відкривати окремий рахунок для кожного виду заборгованості й при одержанні коштів з поточного рахунку клієнта для зарахування на відкритий для обліку відповідної заборгованості рахунок банк не має правових підстав самостійно переказувати такі грошові кошти з одного рахунку на інший, тощо.

В судовому засіданні представник апелянта доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю за наведених в скарзі підстав.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як підставне й обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, 23.02.2010 р. ПАТ "ВТБ банк" звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до ПП "А.Н.Т." про стягнення 22 445,47 грн. боргу, 14 132,14 грн. інфляційних втрат за період з червня 2007 р. по лютий 2009 р.. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 05.06.2006 р. між АКБ "Мрія", правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено кредитний договір № 16 (далі Договір), за умовами п. 1.1. якого, предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредит) на таких умовах: сума кредиту 50 000 грн., строк користування 12 місяців до 04.06.2007р., плата за користування кредитом 22% річних. Станом на 16.3.2009 р. у відповідача перед банком виникла заборгованість щодо повернення кредиту в сумі 22 445,47 грн.. Крім цього, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив стягнути за період червень 2007 р. - лютий 2009 р. 14 132,14 грн. інфляційних втрат, тощо.

Заявою від 24.06.2009 р. позивач уточнив свої вимоги, просив стягнути з відповідача 10 829,90 грн. боргу, 13 735,23 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту, 4 860,97 грн. 30 % за прострочення зобов’язань за Договором, 3 563,84 грн. заборгованості по відсоткам за період з 01.08.2008 р. по 19.06.2009 р.; 7,54 грн. 3 % річних, які нараховано в зв’язку з порушенням зобов’язань щодо сплати процентів, 44, 66 грн. інфляційних втрат, нарахованих в зв’язку з порушенням зобов’язань щодо сплати процентів, 310, 82 грн. пені, тощо.

До матеріалів справи долучено відзив ПП "А.Н.Т." на позовну заяву, згідно якого відповідачем в рахунок погашення кредиту за Договором сплачено 70 154,13 грн., отже кредит повністю погашено, тощо.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.07.2009 р. по справі № 14/70 позов задоволено частково: з ПП "А.Н.Т." стягнуто на користь ПАТ "ВТБ банк" 10 829,90 грн. боргу, 3 563,84 грн. заборгованості по відсоткам за період з 01.08.2008 р. по 19.06.2009 р., 13 735,23 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту, 4 860,97 грн. 30 % за прострочення зобов’язань за Договором, 44, 65 грн. інфляційних втрат, нарахованих в зв’язку з порушенням зобов’язань щодо сплати процентів, 6,91 грн. 3 % річних, нарахованих в зв’язку з порушенням зобов’язань щодо сплати процентів, 310, 82 грн. пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. апеляційну скаргу ПП "А.Н.Т." залишено без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 21.07.2009 р. по справі № 14/70 –без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 16.02.2010 р. касаційну скаргу ПП "А.Н.Т." задоволено, рішення обох судових інстанцій скасовано, справу надіслано на розгляд до місцевого суду.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини справи, дослідивши надані ними письмові докази й положення чинного законодавства, дійшов висновку про підставність й обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 520,61 грн. 30 % річних, 7 155,14 грн. інфляційних втрат, 44,66 грн. інфляційних втрат на 22 відсотки річних плати за користування кредитом та 7,54 грн. 3 % річних на 22 відсотки річних плати за користування кредитом, а відтак їх задовольнив, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд посилався на п. 2.1 Договору, яким встановлено, що для обліку заборгованості за кредитом банк відкриває позичковий рахунок № 20628711300047. Грошові кошти на підставі п. 2.2. Договору перераховуються банком з позичкового рахунку на банківський (поточний) рахунок позичальника або інший вказаний позичальником у заяві про перерахування коштів після підписання з банком договору щодо забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором рахунок та на підставі письмової заяви позичальника про перерахування грошових коштів у 5 денний строк з дня отримання банком заяви.

Факт надання банком кредиту відповідачу підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальним ордером № TR.9812.1 від 06.06.2006 р., випискою по поточному рахунку відповідача № 26008711300047, не заперечується відповідачем.

Відповідно до п.4.1. Договору позичальник зобов’язаний повернути банку отриманий кредит в повному обсязі в строк та у порядку, встановлених кредитним договором. Погашення кредиту на підставі 8.3. Договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів з банківського (поточного) рахунку позичальника на рахунок банку № 20628711300047 щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, починаючи з жовтня 2006 р.. Сума щомісячного погашення кредиту повинна бути не менше ніж 5 555 грн.. Остання сума погашення (червень 2007р.) становить 5 560 грн.. У разі дострокового повернення кредиту дана сума коригується з урахуванням переплати.

Сторони обумовили в п. 6.2. Договору, що у разі настання строку виконання зобов’язання за кредитним договором та у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником зобов’язань за кредитним договором банк має право на договірне списання суми боргу з рахунків позичальника на підставі меморіального ордеру та/або звернути стягнення на предмет застави,що забезпечує виконання зобов’язань позичальника, вимагати виконання зобов’язань за кредитним договором від поручителя (гаранта).

Згідно п. 8.4. Договору у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги банку у наступній черговості : у першу чергу сплачується сума кредиту, у другу чергу сплачується плата за користування кредитом і неустойка, у третю чергу відшкодовуються витрати банку, які пов’язані з одержанням виконання.

Сторонами погоджено, що станом на 01.06.2007 р. заборгованість відповідача за кредитом складає 47 848 грн., отже всі розрахунки здійснюються починаючи з 01.06.2007 р. Відповідач (починаючи з 01.06.2007 р. по 13.04.2009 р.) здійснював оплату за Договором кредиту, а позивач - списання коштів з рахунку відповідача за меморіальними ордерами, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами/ Виходячи з наведеного та з врахуванням проведених відповідачем оплат його заборгованість по кредиту остаточно погашено 15.10.2008 р., останній платіж здійснено за меморіальним ордером № 7903 на суму 700 грн., з яких 183,43грн. за висновком суду є залишком і має бути зарахованим в погашення другої черги за Договором - 22% за користування кредитом та неустойки.

Таким чином, місцевий суд вважав, що кредит є повністю оплаченим відповідачем станом на 15.10.2008 р., а відтак у позивача відсутнє порушене право на звернення з позовом в частині цих вимог, отже наявні підстави для відмови в задоволенні вимог про стягнення 10 829,90 грн..

Твердження позивача на те, що ним не зарахувано здійснених відповідачем оплат з іншим призначенням платежу, ніж погашення кредиту та посилання в зв"язку з цим на положення ст. 1071 ЦК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 р. (2346-14) (далі Закон № 2346), Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті, яку затверджено Постановою правління НБУ № 22від 21.01.2004 р. (z0377-04) ), які забороняють банку змінювати призначення платежу, місцевий суд до уваги не взяв. Так, місцевий суд вважав, що спір у даній справі виник не у зв’язку з виконанням відповідних операцій банком на підставі договору банківського рахунку чи проведенні розрахункової операції, а у зв’язку з невиконанням договору кредиту,в якому банк у першу чергу є стороною –позичальником, а не виконує розпорядження клієнта за договором банківського рахунку або платника. Укладений сторонами Договір передбачає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання зобов’язань відповідача за кредитним договором у повному обсязі, ця сума погашає вимоги позивача у наступній черговості: у першу чергу сплачуються сума кредиту, у другу чергу – плата за користування кредитом і неустойка, у третю – відшкодовуються витрати позивача, які пов’язано із одержанням виконання (п. 8.4 Договору). Крім того, визначення у п. 8.4 Договору черговості погашення вимог сторонами відповідає ст. 534 ЦК України.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 22% за користування кредитом за період з 01.08.2008 р. по 19.06.2009 р. в сумі 3563,84грн..

Відповідно до п.4.2. Договору, позичальник зобов’язаний сплатити банку плату за користування кредитом у розмірі та порядку, які встановлено кредитним договором. Початком нарахування плати за користування кредитом є дата списання коштів на підставі п.1.1 Договору або їх частини з позичкового рахунку. Плата за користування кредитом згідно п. 7.2. договору нараховується щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів. При нарахуванні плати за користування кредитом враховується день списання коштів з позичкового рахунку і не враховується день повернення кредиту або його частини (п.7.3 договору). Договором (п.7.4 ) сторони погодили, що при розрахунку плати за користування кредитом використовується 360 днів у році. Відповідно до п. 8.1. Договору перерахування банку плати за користування кредитом на рахунок № 20684711300047 в розмірі, встановленому п.1.1 кредитного договору, здійснюється щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, починаючи з червня 2006 р.. Згідно п.1.1, п.7.1. Договору відповідачу на суму кредиту нараховуються 22%. За перерахунком суду 22%, з огляду на суму заборгованості станом на 01.06.2007 р., погодженої сторонами, мають нараховуватись за період з 01.06.2007 р. по 15.10.2008 та складають 7596,66 грн..

Тому місцевий суд дійшов висновку, що сплачені відповідачем з 15.10.2008 р. по 13.02.2009 р. кошти мають зарахуватись на підставі п. 8.4 Договору (в другу черговість погашення коштів) в рахунок погашення 22% за користування кредитом в сумі 7596,66 грн., а вимоги позивача про стягнення 22% за користування кредитом в сумі 3563,84 грн. задоволенню не підлягають, оскільки є сплаченими відповідачем. У позивача відсутнє порушене право на момент звернення з позовом в частині цих вимог.

Оскільки відповідач порушив строки сплати 22% за користування кредитом, позивач просив стягнути з відповідача нараховану на 22% пеню в сумі 310,82 грн. за період з 01.04.2008 р. по 19.06.2009 р.. Однак місцевим судом не погодився з цим, встановивши, що пеня має нараховуватись в строк по 13.02.2009 р. (момент повного погашення 22%) та рахуватись за шість місяців, отже за перерахунком суду пеня за період з 01.04.2008 р. по 13.02.2009 р. складає 211,54 грн.. Оскільки відповідачем здійснювалась оплата та позивачем списувались з рахунку відповідача кошти за меморіальними ордерами з 13.02.2009 р. по 13.04.2009 р. (після остаточного погашення суми основного боргу за кредитом - в першу чергу та 22% за користування кредитом - в другу чергу), тому на підставі п. 8.4 Договору 211,54 грн. пені фактично має зарахуватись в другу чергу погашення заборгованості за Договором, як така, що сплачена відповідачем в період з 13.02.2009 р. по 13.04.2009 р.. Тому вимоги позивача про стягнення 310,82 грн. пені місцевий суд вважав безпідставними та необгрунтованими.

Чинним законодавством, зокрема ч. 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9.1. Договору, у разі несвоєчасного повернення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 процентів річних від простроченої суми.

Позивач просив стягнути з відповідача 4860,97 грн. 30% річних за прострочення зобов’язання по кредитному договору за період з 01.06.2007 р. по 19.06.2009 р..

За перерахунком суду 30% річних в період з 01.06.2007 р. по 15.10.2008 р. (момент остаточного погашення тіла кредиту) становлять 10217,09 грн.. Позивачем заявлено вимоги про стягнення 4 860,97грн. річних за період з 01.06.2007 р. по 19.06.2009 р., тому місцевий суд виходив із цієї суми. Оскільки відповідачем здійснювалась оплата та списання з його рахунку за меморіальними ордерами з 13.02.2009 р. по 13.04.2009 р. (після остаточного погашення суми основного боргу за кредитом та 22% за користування кредитом), частина заявлених позивачем до стягнення 4 860,97грн. 30% річних на суму основного боргу є сплаченою відповідачем з 13.02.2009р. по 13.04.2009р. в сумі 4340,36 грн.. Тому, місцевий суд вважав обґрунтованим стягнення з відповідача 30% річних лише в сумі 520,61 грн..

Позивач також просив стягнути з відповідача інфляційні на 22% за період з 01.09.2008 р. по 01.05.2009 р. в сумі 44,66 грн. та 3% річних на 22 % плати за користування кредитом за період з 01.09.2008 р. по 01.05.2009 р. в сумі 7,54 грн., нарахування яких відповідає нормам матеріального права та умовам Договору та підлягає стягненню на користь позивача.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні на суму основного боргу за період з 01.06.2007 р. по 01.05.2009 р. в сумі 13 735,20 грн., які за перерахунком суду мають рахуватись за період з 01.06.2007 р. по 15.10.2008 р. та складають 7 155,14 грн., отже підлягають задоволенню та стягненню на користь позивача. В іншій частині нарахованих позивачем інфляційних на суму основного боргу, на думку місцевого суду, слід відмовити, тощо.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування рішення суду не знаходить.