9/257-09(1/161-08) Про стягнення штрафу за самовільне, без правовстановлюючих документів, використання земельних ділянок - 12.11.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні матеріали апеляційного подання прокурора Самарського району м. Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.09р. по справі № 9/257-09(1/161-08) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.09р у справі №9/257-09(1/161-08)

за позовом: прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ

до: приватного підприємства "М –Самара -М" м. Дніпропетровськ

третя особа –Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ

про стягнення 769 947, 96 грн..

Прокурор Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ звернувся в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до приватного підприємства "М –Самара -М" м. Дніпропетровськ третя особа –Державна екологічна інспекція у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ про стягнення 769 947, 96 грн..

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.10р. у справі № 9/257-09(1/161-08) (суддя –Подобєд І.М.) в задоволенні позовних вимог –відмовлено.

При винесені оскаржуваного рішення господарський суд виходив з того, що прокурором та позивачем не було доведено належним чином підстав вимог, викладених в позовній заяві а також не було надано відповідних належних доказів, в обґрунтування вимог.

Не погодившись з зазначеним рішенням, прокурор Самарського району м. Дніпропетровська звернувся в Дніпропетровський апеляційний господарський суд з апеляційним поданням, в якому просить рішення суду першої інстанції скасувати, вважає, його прийнятим з порушенням норм матеріального права та процесуального права, позовні вимоги –задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить суд залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційне подання –без задоволення.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, представника третьої особи, дослідивши доводи апеляційного подання, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратурою Самарського району м. Дніпропетровська спільно з Державною екологічною інспекцією в Дніпропетровській області та Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства приватним агропромисловим підприємством "М-Самара-М" .

28.02.2008р., який був складений акт Державної екологічної інспекції в Дніпропетровські області, за результатами вказаної перевірки встановлено, що відповідачем не виконано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2004р. у справі №25/80 про зобов’язання повернути Дніпропетровській міській раді земельну ділянку площею 16,8 га, та що відповідач продовжує самовільно без правовстановлюючих документів використовувати земельні ділянки площею 3,17 га та 8,5725 га, огороджені бетонною огорожею та під розміщення адміністративно-побутових будівель і споруд, які передані в оренду: 1) ТОВ "ЮГ-Сервісгаз" для розміщення пересувного автомобіля заправника (договір оренди від 04.02.2008р.); 2) ТОВ "МараТек-Україна (складські приміщення - договір оренди від 01.02.2008р.); 3) ТОВ "Каміс-приправи" (складські приміщення –договір оренди від 01.07.2007р.); 4) ТОВ "ДБК" (частина території АЗС площею 0,3936 га –договір оренди від 01.01.2007р.).

За результатами перевірки Державною екологічною інспекцією в Дніпропетровській області, згідно Методики визначення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. №963 (963-2007-п) (надалі також –Методика), проведено розрахунок розміру збитків, що підлягають відшкодуванню загальний розмір яких становить суму 769947,96 грн. та складається із суми 229354,51 грн. –розміру шкоди, заподіяної самовільним зайняттям зазначеної земельної ділянки, та суми 540593,45 грн. –розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання зазначеної земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №345 від 10.04.1992р. малому державному підприємству "Самара" було надано у тимчасове користування строком на 10 років земельну ділянку площею 16,8 га по вул. Гаванська за рахунок Любимівського лісництва Дніпропетровського лісгоспзага, не покритого лісом майданчика, для проектування та будівництва теплиць по вирощуванню продукції, без права капітального будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №330 від 16.03.1995р. було внесено зміни до рішення №345, та вирішено надати приватному агропромисловому підприємству "М-Самара-М" земельну ділянку по вул. Гаванській, 23 в м. Дніпропетровську площею 16,8 га строком на 3 роки для проектування та будівництва теплиць по виробництву сільгосппродукції, тобто - до 16.03.1998р.

На підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №330 від 16.03.1995р. між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено договір №3-363/1-1 на надання у тимчасове користування земельних ділянок, згідно до умов якого (пункт 1 договору) Позивач передав, а Відповідач прийняв в орендне користування земельну ділянку по вул. Гаванській, 23 у тимчасове короткострокове користування строком на 3 роки на період проектування і будівництва теплиць по виробництву сільгосппродукції площею 16,8 га.

Згідно пункту 2 вказаного вище договору оренди, зазначені у п. 1 цього договору земельні ділянки виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради передає відповідачу виключно на період, визначений цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не повернув зазначену земельну ділянку її власнику. Будь-яких додаткових угод щодо продовження строку дії договору оренди №3-363/1-1 сторонами до цього договору не укладено.

Як свідчать подані до матеріалів справи докази (лист Відповідача на адресу Дніпропетровського міського голови б/н від 19.07.2006р., договір №08/28-1-06 від 28.08.2006р. із ТОВ "НВФ "ГЕОКАД" на проведення робіт по передачі земельної ділянки у користування), технічне завдання на виконання комплексу робіт зі складання проекту відведення земельної ділянки від 10.09.2003р. №2/48з тощо) Відповідач мав намір на продовження строку дії вищевказаного договору та використання зазначеної земельної ділянки для чого в продовж 2003–2006 років неодноразово звертався до міської ради та землевпорядних органів, але у встановленому порядку такого права не отримав.

До того ж відповідачем не надано правовстановлюючих документів, які б свідчили про державну реєстрацію за ним на права власності на будівлі і споруди, розташовані по вул. Гаванській, 23 в м. Дніпропетровську.

В матеріалах справи є лист-відповідь Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 02.10.09р. за №11928, згідно якого, ця установа не може надати на запит господарського суду інформацію про нерухоме майно за адресою по вул. Гаванська, 23, тому що інвентаризаційна справа за цією адресою вилучена слідчими органами.

Згідно Звіту про оцінку комплексу будівель теплиць, належних ПАПП "М-Самара-М" і розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 23, Відповідачем були збудовані на зазначеній земельній ділянці такі споруди як блок розсадно-овочевих теплиць площею 12777,1 кв. м та блок овочевих теплиць площею 8000 кв. м.

В матеріалах справи містяться докази того, що Відповідач збудував на зазначеній земельній ділянці (докази використання якої також є в матеріалах справи) певні капітальні споруди, які використовує у своїй господарській діяльності шляхом передання їх в оренду третім особам.

Як вірно встановлено господарським судом, сукупність вищенаведених доказів підтверджує, що Відповідач до цього часу є особою, яка здійснює самовільне зайняття зазначеної земельної ділянки шляхом знаходження на певній частині цієї земельної ділянки нерухомого майна, капітальних споруд, бетонного замощення та огорожі тощо.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р.) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно п. "б" ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р.), суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до приписів п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (від 25.10.2001р.), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як зазначено у листі начальника головного архітектурно-планувального управління міської ради від 09.10.09р. Саєнко Ю.В., згідно з даними реєстру міста та містобудівного кадастру земельна ділянка в районі буд. №23 по вул. Гаванській знаходиться в межах міста Дніпропетровська, адміністративним розташуванням її є Самарський район.

Отже, за змістом вищенаведених положень земельного законодавства розташування спірної земельної ділянки в межах міста Дніпропетровська та відсутність доказів про наявність прав у будь-яких інших осіб на зазначену земельну ділянку, є достатньою підставою вважати наявним у позивача до теперішнього часу право комунальної власності на цю ділянку і посвідчення такого права окремим державним актом не потребує, а відтак спростовує доводи відповідача про відсутність у позивача належних повноважень щодо реалізації своїх прав власника відносно зазначеної земельної ділянки

Відповідно до ст. 27 Земельного кодексу України (від 18.12.1990р., який втратив чинність з 01.01.2002р.) право користування земельною ділянкою припиняється у разі закінчення строку, на який було надано земельну ділянку.

На теперішній час до правовідносини сторін, що продовжують існувати з приводу користування зазначеною земельною ділянкою, слід застосовувати також положення чинного Земельного кодексу України (2768-14) (від 25.10.2001р.).

Згідно із п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р. в первісній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р. в первісній редакції), право власності на земельну ділянку і право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Стаття 126 Земельного кодексу України (від 25.10.2001р. в первісній редакції) встановлює, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором оренди землі, який реєструється відповідно до закону.

Як в суд першої інстанції так і до апеляційного господарського суду, відповідачем не було надано належні докази в підтвердження про надання міською радою відповідачеві зазначеної земельної ділянки у користування.

Отже, припинення у Відповідача з 17.03.1998р. права на користування зазначеною земельною ділянкою і відсутність рішення Дніпропетровської міської ради про надання цієї земельної ділянки на подальший термін, документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування цією земельною ділянкою, та його державної реєстрації, свідчать про самовільне зайняття Відповідачем в подальшому зазначеної земельної ділянки.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так 27.04.2004р. господарським судом Дніпропетровської області у справі № 25/80 винесено рішення, яким зобов'язано ПАП "М-Самара-М" повернути вказану земельну ділянку державі в особі Дніпропетровської міської ради без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування земельною ділянкою, про що видано наказ №25/80 від 17.05.2004р.

Як було встановлено у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2004р. у справі № 25/80, на час розгляду цієї справи відповідач неправомірно, без наявності передбачених законодавством підстав займає та використовує земельну ділянку площею 16,8 га, яка знаходиться в межах м. Дніпропетровська, тобто належить до комунальної власності та здійснив будівництво капітальних споруд на цій земельній ділянці, що не відповідає її цільовому використанню.

Вищевказане рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2004р. у справі № 25/80 про повернення Позивачу зазначеної земельної ділянки до цього часу Відповідачем у добровільному порядку не виконано.

До господарського суду відповідачем також були надані окремі документи виконавчого провадження з примусового виконання державною виконавчою службою наказу господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2004р. у справі №25/80, Дніпропетровська міська рада не заперечувала проти завершення відповідачем оформлення всієї правовстановлюючої документації на нерухомість, яка була збудована в період користування цим підприємством зазначеною земельною ділянкою, а після надання відповідачем необхідної документації мала намір винести на розгляд чергової сесії міської ради питання щодо надання відповідачу в користування на умовах оренди цієї земельної ділянки. Однак, на час розгляду даної справи суду таких доказів не надано.

З вищевказаних видно, що на теперішній час на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтингове підприємство "Олігарх" розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з якою частина зазначеної спірної земельної ділянки, що знаходилась до 16.03.1998р. у користуванні Відповідача, може бути надана у користування іншій особі. Такі обставини також свідчать про відсутність у Позивача намірів на надання Відповідачу в подальше користування зазначеної спірної земельної ділянки в цілому.

На підставі зазначеного, доводи Відповідача щодо правомірного до цього часу використання ним зазначеної земельної ділянки є необґрунтованими.

До того ж, подані до матеріалів справи докази свідчать, що на теперішній час розроблений лише проект зон охорони культурної спадщини м. Дніпропетровська, до якого включено землі Ігренської історико-археологічної заповідної території та її охорону зону, як земель історико-культурного призначення, без внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру України.

Господарським судом достовірно підтверджено факт того, що безпосередньо зазначена земельна ділянка площею 16,8 га по вул. Гаванській, 23 віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а відтак не може одночасно відноситися до категорії земель історико-культурного призначення.

При цьому, також слід визнати, що припинення у відповідача (відповідно до п. 2 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., що був чинним на дату закінчення строку користування спірною земельною ділянкою), права користування зазначеною земельною ділянкою у зв’язку із закінченням строку, на який було надано цю земельну ділянку, не змінює категорію цих земель, які продовжують бути віднесеними до земель сільськогосподарського призначення.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Стаття 225 Господарського кодексу України визначає склад та розмір відшкодування збитків.

Вбачається, що прокурор обґрунтовує свої позовні вимоги в інтересах держави в особі Позивача, заявлена до стягнення з Відповідача сума збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки та внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, у розмірі 769947,96 грн. розраховується Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області у відповідності до вимог діючого законодавства, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу" від 25.07.2007р. № 963 (963-2007-п) , за формулою та із застосуванням коефіцієнтів, виходячи із призначення спірної земельної ділянки як природно-заповідного фонду.

Але позивачем та прокурором не надано належних документальних доказів, які підтверджують правовий статус спірної земельної ділянки як такої, що віднесена до категорії земель історико-культурного призначення.

До того ж, колегія суддів погоджується з господарським судом та вважає, що розрахунок збитків, якими прокурор в інтересах держави в особі Позивача обґрунтовує свої позовні вимоги не може бути визнаний правильним, оскільки у ньому застосовані зовсім інші дані та коефіцієнти ніж ті, що належать до застосування у разі визначення розміру збитків, спричинених самовільним зайняттям земель сільськогосподарського призначення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить висновкуу позовних вимогах прокурора в інтересах держави в особі Позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів у сумі 229 354 грн. 51 коп., як збитків, що спричинені внаслідок самовільного зайняття зазначеної земельної ділянки загальною площею 16,8 га - слід відмовити, як необґрунтованих.

Відмова прокурора від частини позовних вимог в сумі 540593,45 грн. –шкоди, завданої внаслідок нецільового використання земельної ділянки, не може бути прийнята до уваги, оскільки в цій частині спір між сторонами вже вирішений господарським судом.