27/138-09(36/97(37/114) Про стягнення заборгованості за договором про надання бюджетної позички - 11.11.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2010 року у справі №27/138-09(36/97(37/114) (суддя Татарчук В.О.) задоволений позов спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську до відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес"(м. Дніпропетровськ) за участю третіх осіб: Головне управління державного казначейства України у Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) і Міністерство фінансів України (м. Київ) про стягнення (з урахуванням уточнень) 195000 грн. основного боргу і 486537,02 грн. відсотків за отриману позичку за договором про надання бюджетної позички від 08.06.1994р. №36. Зазначеним рішенням стягнуто також з відповідача в доход державного бюджету 6815,37 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відкрите акціонерне товариство "Завод "Дніпропрес"(м. Дніпропетровськ) - відповідач, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2010 року по справі №27/138-09(36/97(37/114) і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідач вважає, що господарським судом невірно застосовані норми матеріального права. Застосовуючи ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України суд невірно визначився з суб’єктом (особою), чиє право порушено. Зокрема вважає, що порушено право позивача, який дізнався про своє порушене право з подання Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області №144 від 22.01.2004р. і дійшов помилкового висновку щодо виникнення факту обізнаності позивача саме з цієї дати. Спірний договір було укладено між відповідачем і Міністерством фінансів України, а отже на думку скаржника саме Міністерство фінансів України є дієздатною особою, якій належить порушене право, та саме з факту обізнаності третьої особи-2 про порушення її прав розпочинається перебіг строку позовної давності. Сторона звертає увагу на те, що оскільки трьохрічний строк позовної давності договору від 08.06.1994р. сплинув 02.06.1999р. до даного позову слід застосовувати положення ЦК УРСР (1540-06) в редакції 1963р. Крім того, відповідач посилається на ст. 374 ЦК УРСР, якою не передбачалося встановлення процентів за договором позики, а ст. 170 містила заборону нарахування процентів по грошових та інших зобов’язаннях, за винятком кредитних установ, зобов’язань по зовнішній торгівлі та інших випадках, зазначених у законі. Апеляційна скарга обґрунтована також і посиланням на порушення норм процесуального права: ст. 22, ст. 32, ст. 43 ч. 3 ст. 74, ч. 4 ст. 9, ч. 2 ст. 82, п.п 2,3 ч. 2 ст. 86 ГПК України.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську –позивач, у відзиві на апеляційну скаргу і представник у судовому засіданні в обґрунтування своїх заперечень вказав, що відповідач не взяв до уваги норми ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст. 24 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", якими визнано органом стягнення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії та бюджетними позичками органи державної податкової служби. Позивач вважає обґрунтованим застосування господарським судом щодо строку позовної давності приписи ЦК України (435-15) в редакції 2003р., оскільки судом встановлено, що датою обізнаності позивача про порушення права є дата надходження подання Управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області 22.01.2004р. Сторона також вважає, що судом були додержані і норми процесуального права.

Третя особа-1 –Головне управління державного казначейства України у Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) –відзив на апеляційну скаргу не надала, представник третьої особи у судовому засідання пояснив, що погоджується із судовим рішенням і вважає його законним і обґрунтованим.

Третя особа-2 –Міністерство фінансів України (м. Київ) –відзив на апеляційну скаргу не надала, представник третьої особи-2 у судове засідання не явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №8743898). Беручи до уваги, що неявка представника третьої особи-2 не перешкоджає перегляду справи по суті, справа переглядалася без участі представника третьої особи-2 за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 15.00 11 листопада 2010 року.

10.11.2010 року від відповідача надійшли пояснення по справі, до яких додані документи про погашення заборгованості за позичкою.

Вислухавши представників сторін і третьої особи-1, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 08.06.1994р. між Дніпропетровським заводом важких пресів (правонаступником, якого є ВАТ "Завод "Дніпропрес") і Міністерством фінансів України був укладений договір №36 про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички Дніпропетровському заводу важких пресів. За умовами договору Міністерство зобов’язалося до кінця 1994р. надати підприємству позичку в сумі 20 млрд. крб. з сплатою 25% річних. В свою чергу підприємство зобов’язалося забезпечити повне повернення державних коштів та процентів до 1 червня 1996 року за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні. (п.п. 1.1., 1.2).

Пунктом 1.3. договору сторони домовились у разі несвоєчасного виконання підприємством свого зобов’язання, Міністерству надається право стягнути необхідні кошти у безспірному порядку.

Надана підприємству бюджетна позичка повернута до бюджету не була, що стало підставою для подання позову.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

В порушення умов договору відповідачем не було своєчасно та в повному обсязі повернуто позичку. ВАТ "Завод "Дніпропрес" в 2001р. сплачено 12258 грн. відсотків за користування позичкою та 5000 грн. основного боргу. 14.03.2003р. підприємством було складено та направлено на адресу позивача графік погашення боргу за договором №36 від 08.06.1994р.

Згідно з поданням управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області від 22.06.2005р. №165 станом на 01.04.2005р. сума заборгованості відповідача по бюджетній позичці складає 195000грн. –основний борг і 486537,02грн. –відсотки.

Наявність заборгованості у вказаних сумах не спростована ВАТ "Завод "Дніпропрес".

Суд також не погодився з доводами відповідача щодо пропуску строку позовної давності з посиланням на статтею 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", якою визнано органи державної податкової служби України органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та бюджетними позичками.

При цьому суд послався, що підставою для звернення СДПІ у м. Дніпропетровську з позовом по даній справі було подання управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області №144 від 22.01.2004р., тому виникнення факту обізнаності позивача про порушення свого права суд пов’язав саме з вказаною датою.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає висновки господарського суду щодо не порушення позивачем строку позовної давності (звернення з позовом в межах строку позовної давності) обґрунтованими, а щодо стягнення коштів в повному обсязі, то з цими висновками погодитися не можна, виходячи із наступного.

Як встановлено судом договір від 08.06.1994 №36 укладено на підставі вільного волевиявлення сторін, в якому Міністерство фінансів виступило від свого імені, а не від імені держави, його укладання не зумовлене приписами будь-яких адміністративних або законодавчих актів, а тому відносини сторін за цим договором є цивільно - правовими. Отже, в даному випадку відносини позики виникли на підставі звичайної двосторонньої цивільно-правової угоди, з визначенням прав та обов'язків сторін, без посилання на будь-який нормативний акт, тому на відносини сторін розповсюджуються положення цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР, який діяв в момент виникнення спірних правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Отже чинним на момент укладення договору законодавством не було передбачено, що договір позики укладається із нарахуванням відсотків за її користування.

Це підтверджується і приписами ст. 170 ЦК УРСР, відповідно до якої проценти по грошових та інших зобов'язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі.

Міністерство фінансів, яке уклало договір не є (і не було) кредитною установою, отже не мало право надавати позику з платою за її користування.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно з роз'ясненнями Вищого господарського суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 (v_111800-99) , затв. Пленумом Вищого господарського суду України 29.02.2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", якщо господарський суд, вирішуючи спір, встановить, що зміст договору або його окремі положення суперечать чинному законодавству, він повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині. Здійснюючи апеляційний перегляд судового рішення суд апеляційної інстанції згідно з частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Оскільки укладений сторонами договір про надання позички суперечив чинному на час його укладення законодавству, а саме: ст.ст. 170, 374 ЦК України, п.п. 1.1, 1.2 та 1.4 договору позики за №36 від 08.06.1994 слід визнати недійсними в частині нарахування і сплати відсотків за надану позику з моменту укладення договору на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Оскільки недійсний договір не породжує правових наслідків для сторін, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою слід відмовити.

Аналогічної точки зору дотримується і Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 05.04.2007 року по справі №5/3414-2/382).

Щодо стягнення основної заборгованості, то провадження у справі у цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п.11 ст. 80 ГПК України –відсутністю предмету спору, оскільки заборгованість по наданій позиці погашена шляхом перерахування грошових коштів: 21.02.2008 року в сумі 10000 грн. і 22.02.2008 року в сумі 185000 грн., що підтверджується наданими до суду виписками із банку та довідками Державного казначейства України від 04.03.2008 року №25-04/299-3704 і від 06.08.2010 року №11-04/1162-14669. При цьому державне мито у цій частині позову слід стягнути з відповідача, оскільки заборгованість погашена після подання позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 48, 170, 374 ЦК УРСР, 80 п.11, 103-105 ГПК України (1798-12) , Дніпропетровський апеляційний господарський суд

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" (м. Дніпропетровськ) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2010 року у справі №27/138-09(36/97(37/114) скасувати.

Прийняти нове рішення.

Визнати недійсними пункти 1.1, 1.2 і 1.4 договору №36 про надання Міністерством фінансів України бюджетної позички Дніпропетровському заводу важких пресів, укладеного 08 червня 1994 року між Дніпропетровським заводом важких пресів і Міністерством фінансів України в частині нарахування і сплати відсотків за надану позику.

В частині позовних вимог про стягнення 195000 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" (м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139, код ЄДРПОУ 05748772) в доход державного бюджету в особі управління Державного казначейства в Жовтневому районі м. Дніпропетровська в ГУДКУ в Дніпропетровській обл. (49027 м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, р/р 31118095700005, МФО 805012, ЄДРПОУ 24246786) 1950 грн. державного мита.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" (м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139, код ЄДРПОУ 05748772) на користь державного бюджету в особі управління Державного казначейства України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, р/р 31211259700005 в ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 24246786) 33 грн. 76 коп. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути зі спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (м. Дніпропетровськ, пр. Кірова, 57, код ЄДРПОУ 26136932) на користь відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес" (м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139, код ЄДРПОУ 05748772) 3407 грн. 68 коп. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.