5002-14/3543-2010 Про стягнення суми заборгованості зі сплати лізингових платежів за лізинговою угодою - 10.11.2010 Прийняття

У липні 2010 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія"звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості зі сплати лізингових платежів за лізинговою угодою №FL-0425-08-ОD від 10.09.2008 у розмірі 17223,85 грн., платежів за дострокове припинення лізингової угоди у розмірі 27861,95 грн., а також судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за лізинговою угодою № FL-0425-08-ОD від 10.09.2008 в частині своєчасної сплати лізингових платежів в сумі 17223,85 грн. Крім того, у зв'язку із достроковим припиненням лізингу, відповідач зобов'язаний сплатити платіж в розмірі 27861,95грн. У зв'язку із несплатою відповідачем в добровільному порядку зазначених сум, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 вересня 2010 року по справі №5002-14/3543-2010 позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 17223,85 грн. заборгованості, 27861,95 грн. платежу за дострокове припинення лізингу, 450,86 грн. державного мита та 236,грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

В апеляційній скарзі заявник наполягає на тому, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

10 листопада 2010 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання, яке відбулось 10 листопада 2010 року, відповідач не з’явився, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача за наявними документами в матеріалах справи.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Перша лізингова компанія"(надалі лізингодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі лізингоодержувач) була укладена лізингова угода №FL-0425-08-OD (надалі угода, а.с.24-35).

Предмет лізингової угоди визначений сторонами в пункті 1.1, відповідно до якого лізингова угода регулює юридичні відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем з лізингу транспортного засобу, зазначених у додатку 1 цієї угоди.

10 вересня 2008 року сторонами був підписаний додаток №1-ТО-03318-0-08-36 лізинговий протокол до лізингової угоди №FL-0425-08- OD (а.с.36-42).

За умовами пункту 1 цього протоколу у лізинг був переданий транспортний засіб ТОУОТА САМRУ 3.5 3.5/0 А/Т sedan Ргеmium- білий.

Відповідно до пункту 2.3 протоколу строк лізингу становить 36 календарних місяців. Датою повернення транспортного засобу є дата, що визначена в акті прийому передачі.

01 жовтня 2008 року сторони підписали Додаток 2 до лізингової угоди № FL-0425-08- OD - акт приймання-передачі (а.с.43), в пункті 1 якого зазначено, лізингодавець надав лізингоодержувачу транспортний засіб: ТОУОТА САМRУ 3.5 Ргеmium А/Т, реєстраційний номер НОМЕР_1, рік випуску 2008, колір білий, кузов НОМЕР_3, тип транспортного засобу - легковий седан, постійне свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2, зареєстрований власник ТОВ "Перша Лізингова Компанія".

Згідно з пунктом 1.4 акту приймання-передачі, вартість транспортного засобу, що складається із вартості автомобіля, додаткового обладнання та аксесуарів, становить 175639, 43 українських гривень, крім того ПДВ становить 35127,89 українських гривень (20%), що разом складає 210767,32 українських гривень із ПДВ.

Пунктом 4 акту приймання-передачі встановлена дата повернення транспортного засобу - 30 вересня 2011 року.

Розділом 6 лізингового протоколу сторони встановили графік лізингових платежів: вересень 2008 року - 4196,62грн., жовтень 2008 року - 5776,06грн., листопад 2008 року -5779,94грн., грудень 2008 року - 5783,85грн., січень 2009 року - 5787,80грн., лютий 2009 року - 5791,78грн., березень 2009 року - 5795,80грн., квітень 2009 року - 5799,84грн., травень 2009 року - 5803,93грн., червень 2009 року - 5808,05грн., липень 2009 року - 5812, 21грн., серпень 2009 року - 5816,40грн., вересень 2009 року - 5820,63грн., жовтень 2009 року - 5824,89грн., листопад 2009 року - 5829,20грн., грудень 2009 року - 5833,53грн., січень 2010 року - 5837,91грн., лютий 2010 року - 5842,32грн., березень 2010 року -5846,78грн., квітень 2010 року - 57851,27грн., травень 2010 року - 5855,80грн., червень 2010 року - 5860,36грн., липень 2010 року - 5864,97грн., серпень 2010 року - 5869,62грн., вересень 2010 року - 5874,31грн., жовтень 2010 року - 5879,04грн., листопад 2010 року -5883,81грн., грудень 2010 року - 5888,63грн., січень 2011 року -5893,48грн., лютий 2011 року - 5898,37грн., березень 2011 року - 5903,31грн., квітень 2011 року - 5908,28грн., травень 2011 року - 5913,31грн., червень 23011 року - 5918,37грн., липень 2011 року -5923,49грн., серпень 2011 року - 5928,64грн., вересень 2011 року - 5933.84грн.

Разом сума лізингових платежів з ПДВ складає 214836,44грн.

Ціна викупу транспортного засобу складає 93070,27грн., включно з ПДВ -15511,71грн.

25 грудня 2008 року СПД ОСОБА_2 звернулась до ТОВ "Перша лізингова компанія" з проханням розглянути питання щодо розірвання договору лізингу № FL-0425-08- OD у зв'язку із тяжким фінансовим становищем лізингоодержувача (а.с.52).

20 січня 2009 року сторонами був складений Акт повернення (Додаток №4/1), згідно до якого лізингоодержувач повернув лізингодавцеві автомобіль ТОУОТА модель САМRУ 3.5 Ргеmium А/Т, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_3 (а.с.44).

В пункті 3 вказаного акту сторони зазначили, що лізингоодержувач розуміє, що, якщо залишились несплачені борги, стягнення, або інші платежі згідно з цією Угодою, лізингоодержувач не звільняється від їх подальшої сплати після підписання цього Акту повернення.

20 липня 2009 року ТОВ "Перша лізингова компанія"направило на адресу СПД ОСОБА_2 вимогу, згідно до якої повідомляло про необхідність погашення заборгованості за договором фінансового лізингу № FL-0425-08- OD в загальній сумі 45 749,50 грн., з яких 17 223,85 грн. - заборгованість з лізингових платежів, 240,17 грн. пені та 27 861,95 грн. - платіж за дострокове припинення лізингової угоди (а.с.45-51). До вказаної вимоги позивачем також були додані для сплати рахунки-фактури.

Несплата відповідачем суми заборгованості у розмірі 45 749,50 грн. в добровільному порядку, явилась для ТОВ "Перша лізингова компанія"підставою для звернення до господарського суду Автономної Республіки Крим із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, у зв’язку з наступним.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначаються Законом України "Про фінансовий лізинг"від 16.12.1997р. (723/97-ВР) (із змінами).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг"визначені обов'язки лізингоодержувача, який, зокрема, зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору; своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Положення аналогічного змісту міститься в лізинговій угоді, укладеній між сторонами, а саме в пункті 8 останньої.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, у порушення взятих на себе зобов'язань, відповідачем не були сплачені лізингові платежі за грудень 2008 року та січень 2009 року за виставленими рахунками (а.с.49-50) на загальну суму 17 464,02 грн. (з урахуванням 240,17 грн. пені).

Судова колегія встановила, що суд першої інстанції правомірно не погодився з твердженнями відповідача щодо того, що такі рахунки ним не отримувалися, позивачем суду не надано доказів отримання таких рахунків відповідачем та що за даними рахунками позивач в односторонньому порядку неправомірно збільшив розмір лізингових платежів з огляду на таке.

Зі змісту лізингової угоди, а також аналізу норм чинного законодавства не випливає, що рахунок-фактура, за яким має бути сплачений лізинговий платіж, має бути вручений лізингоодержувачу особисто (або його повноважному представнику) під підпис, надісланий замоленою поштою з повідомленням, або вручений будь-яким іншим способом, щоб у лізингодавця були наявні відповідні докази отримання лізингоодержувачем таких рахунків

В матеріалах справи міститься поштова квитанція від 20.07.2009р. (а.с.47), опис вкладення у цінний лист (а.с.48), за наявності яких суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідні рахунки-фактури були направлені на адресу відповідача, як лізингоодержувача у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо розміру лізингових платежів, то суд першої інстанції правомірно зазначив, що відповідно до пункту 8.7 лізингової угоди №FL-0425-08- OD зміна розміру лізингових платежів підлягає узгодженню сторонами шляхом підписання Додаткової угоди.

Разом з тим, пунктом 8.1 угоди встановлено, що щомісячні лізингові та будь-які інші платежі, належні за цією Лізинговою Угодою, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення відповідних рахунків - фактур згідно з Лізинговим протоколом. Лізингові платежі вказані в Українській гривні на день підписання Лізингового протоколу. В подальшому лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно з виставленими йому рахунками в Український гривні і які змінюються та розраховуються протягом цієї Лізингової Угоди пропорційно зміні офіційного курсу НБУ до іноземної валюти, визначеної в Додатку №1 на дату виставлення такого рахунку.

Пунктом 6 Лізингового протоколу від 10.09.2008 також встановлено, що відповідач (лізингоодержувач) сплачує лізингові платежі згідно з виставленими рахунками-фактурами в українській гривні і які змінюються та розраховуються протягом цієї лізингової угоди пропорційно зміні офіційного курсу НБУ до долару США на дату виставлення такого рахунку.

Таким чином, сторони дійшли згоди, що лізингові платежі змінюються (перераховуються) на дату виставлення рахунку відповідно до зміни курсу НБУ до долару США.

Судова колегія також відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на існування між сторонами домовленостей про зарахування ціни викупу автомобіля Ford Focus 2.0 по лізинговій угоді №OD00404/3 від 18.07.2005р. в рахунок погашення лізингових платежів відповідача за лізинг автомобіля ТОYОТА Саmгу 3.5, державний номер НОМЕР_1 по лізинговій угоді №FL-0425-08- OD від 10.09.2008р. При цьому суд виходив з того, що дійсно між сторонами по даній справі 18.07.2005р. була укладена лізингова угода № OD00404/3, предметом якою був автомобіль Ford Focus 2.0, державний номер АА 7146АР. Сторони виконали свої зобов'язання за вказаною угодою у повному обсязі, що ними не спростовується. Після закінчення лізингу автомобіля Ford Focus у відповідача виникло право на його викуп за ціною, визначеною в протоколі, що є додатком до угоди (24 995,04 грн.). Однак, відповідач таким правом не скористався.

Між сторонами ані в лізинговій угоді № OD00404/3 від 18.07.2005р., ані в лізинговій угоді №FL-0425-08- OD від 10.09.2008р., ані в додатках до цих угод не містилось положення про домовленість про те, що ціна викупу автомобіля Ford Focus за лізинговою угодою № OD00404/3 має бути включена в рахунок погашення платежів за лізинг автомобіля ТОYОТА Саmгу за лізинговою угодою № FL-0425-08- OD. При цьому суд погоджується з твердженням позивача, що включення такого пункту до умов угоди було б безпідставним, оскільки це свідчило б про те, що позивач, не маючи будь-яких фінансових зобов'язань перед відповідачем, погодився би на безоплатній основі сплатити за відповідача 24 995,04 грн. за лізинг автомобіля ТОYОТА Саmгу.

Більш того, наявність такої б домовленості між сторонами суперечила нормам чинного законодавства.

З огляду на таке, суд також вважає безпідставними твердження заявника апеляційної скарги щодо того, що лізингова угода була укладена з ним в результаті омани з боку позивача.

Судова колегія також не погоджується з доводами відповідача, що платіж, встановлений пунктом 13.2 угоди, є штрафною санкцією (штрафом), строк позовної давності про стягнення якої сплив.

Так, в пункті 13.2 лізингової угоди було передбачено, що у разі дострокового припинення даної лізингової угоди за ініціативою лізингоодержувача, останній здійснює на користь лізингодавця платіж за дострокове припинення лізингової угоди, розмір якого дорівнює сумі трьох щомісячних лізингових платежів, як це зазначено у додатку 1.

Відповідно до пункту 1 угоди платіж, передбачений підпунктом 13.2 угоди, дійсно є штрафною санкцією.

Однак, вказана штрафна санкція за своєю правовою природою суттєво різниться від штрафних санкцій, визначених в статті 258 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В свою чергу, Цивільним кодексом України (435-15) визначене поняття "неустойка". Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання

Таким чином, з аналізу наведених норм випливає, що строк позовної давності в 1 рік застосовується до вимог про стягнення штрафу, який за своєю природою є господарською санкцією за несвоєчасне виконання стороною певних зобов'язань.

Тоді як платіж, визначений пунктом 13.2 лізингової угоди як штраф, не є господарською санкцією за порушення стороною договору (угоди) зобов'язання, а є певною господарською санкцією у вигляді відповідного платежу, передбаченого за можливість дострокового припинення лізингу.

Більш того, судова колегія погоджується з твердженнями позивача щодо того, що відповідно до статті 552 Цивільного кодексу України сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Даною нормою Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що після сплати неустойки боржник зобов'язаний надалі виконувати взяті на себе зобов'язання.

Однак, відповідно до умов лізингової угоди сторони передбачили, що після повернення відповідачем транспортного засобу та сплати платежу за дострокове припинення лізингу транспортного засобу, відносини сторін по лізинговій угоді припиняються, окрім обов'язку відповідача сплатити заборгованість за лізинговими платежами, яка виникла до припинення лізингу.

Таким чином, з вищенаведеного випливає, що платіж за дострокове припинення лізингу транспортного засобу, передбачений пунктом 13.2 угоди, не у неустойкою у розумінні статей 549 та 552 Цивільного кодексу України, відповідно, позовна давність в 1 рік не застосовується.

Судова колегія також не приймає посилання відповідача на те, що угодою не передбачена сплата лізингових платежів авансом (так позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за грудень 2008 року в розмірі 8037,60 грн. за рахунком від 28.11.2008р.) та те, що додатком №1-ТО-03318-0-08-36 визначено дату виставлення рахунку-фактури, а саме - 15 числа поточного місяця. Вказані твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом лізингової угоди, підпунктом 8.1 якої передбачено, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцеві щомісячні лізингові та будь-які інші платежі, належні за цією лізинговою угодою, мають бути сплаченими протягом трьох робочих днів із дня виставлення відповідних рахунків - фактур згідно до Лізинговим протоколом (Додатком 1).

В свою чергу, в лізинговому протоколі (додатку №1) зазначено, що лізингові платежі та інші платежі мають сплачуватись на рахунок лізингодавця, вказаний в черговому рахунку-фактурі (п.6, а.с.40). Положення про виставлення рахунку-фактури 15 числа поточного місця в Протоколі (додатку №1 до лізингової угоди) взагалі відсутнє.

Крім того, відповідачем у порушення норм статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не доведено фактів неодноразового звернення до позивача із пропозицією про припинення лізингу до 25.12.2008р.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вони засновані на нормах чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.