27/113 Про визнання договору про виконання робіт недійсним - 09.11.2010 Прийняття

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська фінансово-будівельна компанія" до Закритого акціонерного товариства "Енергомонтажвентиляція" про визнання договору № С-46-Е/08 від 26.12.2008 року недійсним.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.09.2010 року в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 14.09.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська фінансово-будівельна компанія" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник не погоджується з винесеним рішенням суду, оскільки судом було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме щодо відповідності договору положенням частини 5 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо реальності настання правових наслідків, на які спрямований договір, при підписанні договору. Відповідач не отримав ліцензії на здійснення робіт відповідно до спірного договору

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська фінансово-будівельна компанія" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 27/113.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 26.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська фінансово-будівельна компанія" (надалі - замовник) та Закритим акціонерним товариством "Енергомонтажвентиляція" (надалі –виконавець) укладено договір № С-46Е/08, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає до виконання наступні роботи в приміщеннях "Торгівельно-ділового та житлово-офісного комплексу на перетині проспекту Перемоги та вулиці Індустріальної у Солом’янському районі м. Києва":

- проведення експертизи виконаних монтажних робіт та стану обладнання в цілому систем загальнообмінної вентиляції, димовидалення та підпору;

- проведення аналізу проекту вищевказаних систем.

Результатом виконаних робіт є дефектний акт.

Відповідно до п. 3.1. договору по закінченню роботи виконавець не пізніше визначеного в п. 7.2 договору терміну закінчення виконання робіт за договором зобов’язується передати замовнику експертний дефектний акт, а також акт здачі-приймання виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2009 року сторони підписали та скріпили печатками акт здачі-приймання виконаних обстежувальних робіт за договором № С-46Е/08 від 26.12.2008 року, відповідно до якого відповідач здав, а позивач прийняв передбачені договором роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із п. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається із дефектного акту, доданого до матеріалів справи, обстеження систем проводилося з 08.12.2008 року по 16.12.2008 року.

Згідно із умовами договору, відповідач повинен був здійснити дослідження виконаних монтажних робіт, яку оформити у вигляді дефектного акту. Таким чином, у вищезазначений період до підписання сторонами договору, проводилося лише обстеження приміщення.

Дії що були спрямовані на виконання зобов’язань за даним договором, а саме аналіз виконаних монтажних робіт та складання акту, здійснювалися відповідачем після підписання договору № С-46Е/08 від 26.12.2008 року, що підтверджується складеним 14.03.2009 року актом здачі-приймання виконаних обстежувальних робіт.

Так, 14.03.2009 року сторони підписали та скріпили печатками акт здачі-приймання виконаних обстежувальних робіт за договором № С-46Е/08 від 26.12.2008 року, відповідно до якого сторони зазначили, що виконавець передав замовникові, а замовник прийняв від виконавця висновок експертизи виконання робіт, звіт про аналіз проекту. Продукція належним чином оформлена та повністю відповідає вимогам, які були визначені для неї сторонами у договорі.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, що посилання позивача на те, що укладаючи договір № С-46Е/08 від 26.12.2008 року сторони не мали наміру створення наслідків, які зумовлені даним договором є необґрунтованими. А тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про визнання договору № С-46Е/08 від 26.12.2008 року на підставі п. 5 ст. 203 ЦК України недійсним є безпідставним.

Відповідно до наказу № 112 від 16.07.2008 року (v0112676-08) Державної архітектурно-будівельної інспекції "Про затвердження Примірного переліку робіт провадження господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури" даний наказ затверджений з метою забезпечення єдиної деталізації видів робіт провадження господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, а також інформаційної єдності назв робіт та їх кодових позначень у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві. Отже, вищезазначений наказ встановлює єдність назв робіт, пов’язаних із створенням об’єктів архітектури та їх кодові позначення, а не визначає перелік робіт, які підлягають обов’язковому ліцензуванню як зазначає позивач.

Водночас, на день проведення відповідачем дослідження виконаних монтажних робіт та стану обладнання, діяв наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 року (z0939-01) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючи конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж)"(надалі - наказ), відповідно до якого передбачено отримання ліцензії для Обстеження та оцінки технічного стану будівельних конструкцій, інженерних мереж та споруд (визначення параметрів і необхідних характеристик матеріалів і конструкцій із застосуванням спеціального устаткування, приладів та апаратури на об’єктах і в лабораторія (2.02.11.05)).

Як вбачається із зазначеного наказу, вищевказані роботи входять до розділу 2.02.00 наказу "Архітектурне та будівельне проектування". Пунктом 2.02.11 уточнено, в чому саме полягає обстеження та оцінка технічного стану будівельних конструкцій, а саме: визначення параметрів і необхідних характеристик матеріалів. Тобто, зазначений розділ переліку видів робіт провадження будівельної діяльності, які потребують ліцензування та його підрозділи відносяться до робіт з проектування.

Як зазначено в п. 1.1 договору, відповідач повинен був провести обстеження виконаних монтажних робіт, а не роботи щодо проектування будівлі, конструкцій.

Отже, даний наказ не встановлює обов’язковості отримання суб’єктами, які проводять обстеження виконаних монтажних робіт та стану обладнання в цілому систем загальнообмінної вентиляції, димовидалення та підпору ліцензій.

Таким чином, твердження позивача, що відповідач повинен був мати ліцензію на проведення вищезазначених робіт є безпідставним та необґрунтованим.

Приписи статті 203 Цивільного кодексу України містять вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідно для чинності правочину, а саме:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з частиною 7 статті 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" контроль за наявністю ліцензії у суб'єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Позивач до таких органів не відноситься.

За таких обставин право на звернення до суду у разі недотримання вимог законодавства щодо обов'язковості отримання ліцензії для здійснення певного виду господарської діяльності належить саме зазначеним органам, а не позивачеві (Інформаційний лист Вищого Господарського суду України від 15.01.2010 № 01-08/12 (v_001600-10) ).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору № С-46Е/08 від 26.12.2008 року недійсним.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 14.09.2010 року у справі № 27/113.

Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.