2/295 Про стягнення завданих збитків - 09.11.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.09.2010 року у справі № 2/295 за позовом Київської регіональної спілки споживчої кооперації (далі – позивач) до Субєкта підприємницької діяльності – арбітражного керуючого ОСОБА_3 (далі – відповідач 1), Баришівської селищної ради (далі –відповідач 2) та за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос" (далі – третя особа 1), Підприємство "Модус" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України (далі – третя особа 2) про стягнення 12391980 грн. – у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Витрати пов’язанні зі сплатою державного мита покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що рішення є безпідставним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 30 хв. 09.11.2010 року.

09.11.2010 року в судове засідання з’явилися представники позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третіх осіб 1 та 2 в судове засідання не зявилися про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце слухання справи по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача 2 та третьої особи 1 та 2.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України (1798-12) ) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції..

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Київської області розглядалася справа № 266/2б-2002 про банкрутство Баришівського переробно-заготівельного підприємства Київської облспоживспілки, смт. Баришівка.

Відповідно до ухвал господарського суду Київської області від 16 березня 2004 року та від 31 жовтня 2006 року у справі № 266/2б-2002 вбачається, що постановою господарського суду Київської області від 18 листопада 2003 року Баришівське переродно-заготівельне підприємство Київської облспоживспілки визнано банкрутом. відповідно до даної постанови ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3.

Так, відповідно до норм частини першої статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (длі – закон № 2343) ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання своїх повноважень ліквідатор здійснив пошук майна боржника. Як вбачається з протоколу № 3 засідання комітету кредиторів від 13 лютого 2004 року, "з метою підтвердження права власності банкрута на майновий комплекс Баришівського ПЗП ним був направлений запит до Баришівської міськрайонної прокуратури Київської області. Ліквідатор доповів, що 12 січня 2004 р. з прокуратури надійшла відповідь, з якої вбачається, що майновий комплекс Баришівського ПЗП належить самому підприємству."

З метою отримання правовстановлюючого документу ліквідатор звернувся до виконавчого комітету Баришівської селищної ради.

В свою чергу, 29 січня 2004 року виконавчим комітетом Баришівської селищної ради прийнято рішення № 6 "Про дозвіл на видачу свідоцтва про право власності". Згідно з даним рішенням, розглянувши клопотання відповідача-1 про дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на будівлі та споруди цілісного майнового комплексу, який знаходиться в смт. Баришівка по вул. Торф’яна, 8, надані документи, виконком вирішив дозволити Баришівському БТІ видати свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, який складається з визначених у вказаному рішенні будівель і споруд та належать Баришівському переробно-заготівельному підприємству.

На підставі зазначеного рішення Баришівське бюро технічної інвентаризації 9 лютого 2004 року надало витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно –комплекс, розташований за адресою: Київська область, Баришівський р-н, смт Баришівка, вул. Торф’яна, 8.

Відповідно до статті 29 Закону № 2343 майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Відповідно до матеріалів справи 31 січня 2004 року приватним підприємством "Автоексперт"(сертифікат № 960/02 суб’єкта оціночної діяльності від 9 липня 2002 року строком до 9 липня 2005 року) складений звіт про незалежну оцінку обладнання, що належить Баришівському переробно-заготівельному підприємству.

13 лютого 2004 року дані звіти були затверджені комітетом кредиторів, що підтверджується наявним у справі протоколом № 3 засідання комітету кредиторів від зазначеної дати.

Рішенням господарського суду Київської області від 11 лютого 2004 року у справі № 1/3-2004 відмовлено позивачу у даній справі в позові про визнання права власності на цілісний майновий комплекс переробно-заготівельного підприємства, що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул. Торф’яна, 8 (т. 1, а.с. 23).

Згідно зі статтею 30 Закону № 2343 після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Рішенням комітету кредиторів від 13 лютого 2004 року вирішено здійснити продаж нерухомого майна банкрута як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах або на біржі шляхом укладення біржової угоди та встановити початкову ціну продажу у розмірі, визначеному звітом про незалежну оцінку вартості майна з урахуванням ПДВ 20%. Обладнання підприємства виставити на продаж на біржі або продати шляхом укладання договору купівлі-продажу безпосередньо з покупцем та встановити мінімальну ціну продажу, що визначена звітом про незалежну оцінку вартості майна з урахуванням ПДВ 20%.

У той же час, ухвалою господарського суду Київської області від 12 лютого 2004 року у справі № 61/4-04 судом вжиті запобіжні заходи, накладений арешт на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: 07500, Київська область, смт. Баришівка, вул. Торф’яна, 8, а саме: адміністративна будівля, будівля консервного цеху, будівля овочесховища, будівля гаража, будівля котельні, будівля їдальні, будівля ангару-овочесховища, будівля цукатного цеху, будівля ангару матеріального складу, будівля складу готової продукції, будівля тарного цеху з навісами, будівля побутова, будівля ангару-складу, будівля цеху томатопродуктів та плодоовочевих консервів з лінією "Ланг", будівля автовагової, будівля прохідної, будівля складу солі, будівля трансформаторної підстанції, споруда каналізаційної насосної станції, будівля універсального повнозбірного холодильника з компресорною, будівля металевого гаражу, споруди градирні (2), споруди водонапірної башти (3), будівля насосної станції протипожежного забезпечення, будівля насосної станції зворотного водозабезпечення, споруди пожежних резервуарів (2), споруда естакади для тепломережі, споруда насосної станції перекачки конденсату, будівля туалету, огорожа, інженерні мережі, споруда артезіанської свердловини, споруда димової труби.

09 березня 2004 року між Баришівським переробно-заготівельним підприємством Київської облспоживспілки, в особі ліквідатора ОСОБА_3, та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос"(далі –ТД "Логос") укладений договір № 07/03/04, згідно з яким (пункт 1.1) Баришівське ПЗП зобов’язалось передати у власність ТД "Логос" обладнання, а ТД "Логос" зобов’язався прийняти це майно та оплатити його на умовах вказаного договору (т. 1, а.с. 148).

Згідно з пунктом 1.2 договору № 07/03/04 сторони погодили, що найменування майна, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю містяться у накладних. Якість майна відображається в акті приймання-передачі, що підписується сторонами в моменту фактичної передачі майна.

Передбачений пунктом 1.2 договору № 07/03/04 акт приймання-передачі складений сторонами 10 березня 2004 року (т. 1, а.с. 149-151).

Відповідно до пункту 3.2 договору № 07/03/04 ціною продажу майна, що є предметом даного договору, а отже і ціною договору, є 45000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з долученої до справи виписки з банківського рахунку, 11 березня 2004 року ТД "Логос"перерахував Баришівському ПЗП 45000,00 грн.

Таким чином, ТД "Логос"виконав свої грошові зобов’язання перед Баришівським ПЗП за договором № 07/03/04 у повному обсязі.

Згідно протоколу біржових торгів на Київській універсальній біржі від 19 березня 2004 року, в результаті торгів прес гідравлічний, "Бухер"НР-5000, ємність молочна Я-1 ОСВ-6 (шість одиниць), який належить Баришівському ПЗП продано БК № 592 ТОВ "Анатоль+"за ціною 106400,00 грн.

В свою чергу, 19 березня 2004 року між членом біржі ВКФ "Анатоль+"в особі брокера С.О. Чудлі, яка діяла в інтересах Баришівського ПЗП, та членом біржі ВКФ "Анатоль+", в особі брокера О.В. Свєт, що діє в інтересах підприємства "Модус"Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", укладено біржовий контракт за реєстраційним № Т-111/04.

Згідно з пунктом 1.1 біржового контракту № Т-111/04 підприємство "Модус"Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України"купило такий товар: а) прес гідравлічний "Бухер"НР 5000; б) ємність молочна Я-1 ОСВ –6 (шість одиниць).

Пунктом 4 біржового контракту № Т-111/04 передбачено, що товар продається за 106400,00 грн. включаючи ПДВ.

02 квітня 2004 року сторонами складено акт приймання-передачі, яким передано майно, визначене в біржовому контракті № Т-111/04.

22 березня 2004 року на банківський рахунок Баришівського ПЗП зарахована оплата по біржовому контракту № Т-111/04 в сумі 103 208,00 грн.

Одночасно з цим, ухвалою господарського суду Київської області від 16 березня 2004 р. визнано дії ліквідатора ОСОБА_3 незаконними та неправомірними.

Водночас, резолютивна частина зазначеної ухвали від 16 березня 2004 року не містить вказівок, які саме дії ліквідатора визнані незаконними та неправомірними. З мотивувальної частини зазначеної ухвали також неможливо дійти висновку, які саме дії ліквідатора були предметом оскарження та визнані неправомірними судом (т. 1, а.с. 26).

Рішенням господарського суду Київської області від 25 березня 2004 року у справі № 61/4-04 визнано недійсним рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області № 6 від 29 січня 2004 року. Дане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2004 року, що підтверджується мотивувальною частиною рішення господарського суду Київської області від 16 червня 2004 року у справі № 1/3-2004/5.

Рішенням господарського суду Київської області від 16 червня 2004 року у справі № 1/3-2004/5 задоволена заява позивача про перегляд рішення від 11 лютого 2004 року по справі № 1/3-2004 за нововиявленими обставинами. Рішення Господарського суду Київської області від 11 лютого 2004 року по справі №1/3-2004 скасовано повністю. Визнано право власності позивача на цілісний майновий комплекс Баришівського ПЗП, що знаходиться за адресою: Київська області, смт. Баришівка, вул. Торф’яна, 8.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає неправомірними діями відповідачів, внаслідок яких він зазнав шкоди, такі дії:

- зі сторони відповідача-1 –укладення договорів на відчуження майна в процедурі ліквідації боржника;

- зі сторони відповідача-2 –прийняття рішення про надання дозволу на видачу свідоцтва про право власності.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вказаних норм законодавства позивач має довести наявність в діях кожного з відповідачів усіх ознак цивільного правопорушення, які б у сукупності свідчили про існування у кожного з них солідарного обов’язку перед позивачем відшкодувати збитки.

Проте, на думку колегії суду, що позивачем не було доведено наявність зазначених обставин, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи те, що позивач вважає неправомірними дії ліквідатора по укладенню ним договорів з третьою особою-1 та третьою особою-2, неправомірність має належним чином підтверджуватись належними і допустимими засобами доказування.

Проте, матеріали справи не містять доказів неправомірності укладення договорів купівлі-продажу з товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос"та підприємством "Модус"Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України".

Разом з тим, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи положення статей 202, 204 Цивільного кодексу України та статей 33, 34 ГПК України, належним і допустимим засобом доказування факту неправомірності дій особи по укладенню нею певного правочину може бути лише рішення суду, яке набрало законної сили, і яким встановлена невідповідність укладеного договору вимогам законодавства.

Проте, матеріали справи не містять такого судового рішення, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог до відповідача-1 по покладенню на нього заходів цивільної відповідальності.

Судом першої інстанції вірно не взято до уваги посилання позивача на ухвалу Господарського суду Київської області від 12 лютого 2004 року у справі № 61/4-04 про вжиття запобіжних заходів як на доказ вчинення відповідачем-1 неправомірних дій. Як вбачається з даної ухвали, нею накладений арешт лише на нерухоме майно, тоді як за укладеними ліквідатором договорами нерухоме майно не передавалось.

Крім того, позивачем не надано доказів належності йому майна, яке було предметом відчуження за договорами між Баришівським ПЗП в особі ліквідатора та покупцями –третьою особою-1 та третьою особою-2. Зокрема, в рішенні господарського суду Київської області від 16 червня 2004 року відсутні висновки про належність позивачу на праві власності тих об’єктів рухомого майна, які виступили предметом договорів з товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос"та підприємством "Модус"Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України".

Відсутні у справі також первинні документи, які б підтверджували належність позивачеві проданого ліквідатором від імені Баришівського ПЗП майна.

При цьому, в резолютивній частині ухвали господарського суду Київської області від 12 лютого 2004 року у справі № 61/4-04 вказаний перелік належних позивачеві об’єктів ЦМК Баришівського ПЗП, серед яких відсутнє продане ліквідатором майно.

За таких обставин колегія суду не вбачає підстав для покладення на відповідача-1 обов’язку по відшкодуванню проданого ним в процедурі ліквідації майна. При цьому слід зазначити, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом до осіб, що володіють проданим майна та довівши належність йому прав власності на майно просити суд визнати недійсними договори відчуження й витребувати відчужене майно з незаконного володіння.

В частині вимог до відповідача-2 суд також не вбачає підстав для задоволення позову.

Не дивлячись на те, що рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради визнано недійсним, його прийняття не призвело до порушень майнових прав позивача. Як зазначено вище, ліквідатором відчужено тільки рухоме майно, тоді як виконавчий комітет лише надав дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на ЦМК, який складається з визначеного в рішення ряду будівель, тобто об’єктів нерухомості.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції позивачем не довів вимог своєї апеляційної скарги, а тому вона не підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд,-

. Рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2010 року у справі № 2/295 за позовом Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Субєкта підприємницької діяльності – арбітражного керуючого ОСОБА_3, Баришівської селищної ради та за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Логос", Підприємство "Модус" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України про стягнення 12391980 грн. – залишити без змін а апеляційну скаргу Київської регіональної спілки споживчої кооперації – залишити без задоволення.