Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Моторного О.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача – Шеретько В.О.,

від відповідача – Сурнін А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

на рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2010

у справі № 4/271 ( .....)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301"

до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про визнання недійсним договору

Відкрите акціонерне товариство "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" (позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (відповідач) про визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки №1MG-1/30/07 /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 27.11.2007 зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки № MG -2/30/07 /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 03.12.2007 зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 30.04.2009.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 4/271 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ВАТ "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її до розгляду на 05.10.2010 у складі колегії: головуючий суддя – Моторний О.А., судді: Попікова О.В., Кондратова І.Д.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/2 від 20.09.2010, у зв’язку з виходом з відпустки суддів Кошіля В.В. та Шапрана В.В., які входять до постійно діючого складу колегії: Моторний О.А. (головуючий), Кошіль В.В., Шапран В.В., замість суддів Попікової О.В. та Кондратової І.Д. залучено до розгляду справи № 4/271 суддів Кошіля В.В. та Шапрана В.В.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 05.10.2010 та 21.10.2010 оголошувалась перерва.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2007 між відповідачем (банк) та ТОВ "Корпорація Спецторг" (позичальник) було укладено кредитний договір № 30/07 (а.с. 5-12), за умовами якого відповідач зобов’язався надати боржнику кредитні послуги в межах ліміту 4000000 грн. з відсотковою ставкою не більше 14% річних терміном до 11.10.2010 року.

Кредитним договором передбачено, що банк в межах ліміту кредитної лінії надає позичальнику кредит шляхом видачі окремих траншів на підставі укладеної між сторонами відповідної додаткової угоди та інших додаткових угод, що є невід’ємними частинами договору, щодо видачі позичальнику траншу, в яких зазначаються сума траншу, строк користування ним, розмір процентної ставки за користування траншем.

27.11.2007 між Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" та Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" укладено договір іпотеки №MG-1/30/07 /нерухомого майна - нежитлової нерухомості/ (а.с. 77-80); 03.12.2007 – договір іпотеки №МG-2/30/07 /нерухомого майна - нежитлової нерухомості/ (а.с. 81-83) та 30.04.2009 – договір іпотеки /нерухомого майна - нежитлової нерухомості/ (а.с. 85-88) в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація Спецторг" перед відповідачем за кредитним договором від 14.11.2007 №30/07 відповідно до умов якого, як було зазначено вище, відповідач зобов'язався надавати боржнику кредит у формі кредитної лінії шляхом видачі траншів на підставі окремих додаткових угод.

Вказаними договорами іпотеки, в рамках кредитного договору, позивачем забезпечувались зобов'язання боржника перед відповідачем за додатковими угодами до кредитного договору, а саме:

- №1 від 27.11.2007 щодо повернення траншу у розмірі 2300000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних, строком повернення до 28.11.2008 року (а.с. 13);

- № 2 від 30.11.2007 щодо повернення траншу у розмірі 1700000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних, строком повернення до 04.12.2008 року (а.с. 15).

07.12.2007 року додатковою угодою № 3 до кредитного договору боржник та відповідач дійшли згоди про встановлення з 07.12.2007 ліміту кредитної лінії в межах 5000000 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі не більше 15,5% річних (а.с. 17).

Зобов'язання з повернення траншів, одержаних на підставі додаткових угод №№1-4 на загальну суму 5000000,00 грн., були виконані боржником, внаслідок чого, на підставі додаткових угод №5-7 відповідач надав боржнику нові транші на загальну суму 5000000,00 грн. на новий строк. Будь-яких додаткових угод до договорів іпотеки щодо забезпечення повернення траншів, виданих згідно додаткових угод №5-7, не укладалось.

Спір між сторонами виник, оскільки на думку позивача, дійсні зобов'язання боржника перед відповідачем (зміст, розмір зобов'язання, строк і порядок його виконання) закріплювались у додаткових угодах, на підставі яких надавались транші. Серед укладених між боржником та відповідачем додаткових угод, іпотекою позивача були забезпечені лише додаткові угоди №1, 2, 3, 4. Зобов'язання за додатковими угодами №1, 2, 3, 4 припинились виконанням, проведеним належним чином. Іпотека позивача припинилась, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а правовідношення за договорами іпотеки припинені, у зв'язку з припиненням, забезпеченого іпотекою, основного зобов'язання.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з такими твердженнями позивача, беручи до уваги наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що однією з істотних умов, які повинен містити іпотечний договір є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання. У разі відсутності такої істотної умови іпотечний договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку", якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, в якій встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як було встановлено вище, істотною умовою договору іпотеки, що укладається в забезпечення виконання грошових зобов'язань, є зміст грошового зобов'язання і його сума або посилання на договір, що має визначити зміст і розмір такого грошового зобов'язання чи надати критерії, які дозволяють їх встановити на конкретний час протягом строку дії такого зобов'язання.

Матеріали справи свідчать, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 27.11.2007 та 03.12.2007 між відповідачем та позивачем було укладено договори іпотеки №МG 1/30/07 та № МG 2/30/07, відповідно до яких сторони досягли згоди щодо розміру, строку та порядку виконання зобов'язань за кредитним договором.

Протягом строку дії кредитного договору до нього були укладені додаткові угоди, що змінювали умови основного зобов'язання - відсоткову ставку, строк кредитування, тощо. Вказані додаткові угоди укладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені печатками та є невід'ємними частинами кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів не може погодитися з твердженням позивача, що шляхом укладання додаткових угод зобов'язання припиняється, оскільки це не відповідає вимогам чинного законодавства.

Норми глави 50 Цивільного кодексу України (435-15) поширюються на всі види зобов’язань незалежно від підстав їхнього виникнення та містять вичерпний перелік підстав припинення зобов'язань, жодна з яких не мала місце протягом дії кредитного договору.

Також, слід зазначити, що кредитний договір від 14.11.2007 №30/07 не містить умов, які передбачають припинення зобов'язань шляхом укладання додаткових угод, спрямованих на зміну таких зобов'язань.

У відповідності до п. 6.1 спірних договорів іпотеки, вказані договори діють до повного виконання зобов'язань за основним договором (кредитним договором), що обумовлюють основне зобовязання.

Враховуючи викладене вище та те, що зобов'язання за кредитним договором боржником чи будь-якою іншою особою не виконані, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для визнання такими, що припинились правовідношення за договором іпотеки №1MG-1/30/07 /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 27.11.2007 зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки № MG -2/30/07 /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 03.12.2007 зі змінами від 03.12.2007; договором іпотеки /нерухомого майна – нежитлової нерухомості/ від 30.04.2009.

Доводи, наведені Відкритим акціонерним товариством "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 – відсутні.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 у справі № 4/271 - без змін.

Матеріали справи № 4/271 повернути до Господарського суду міста Києва.