5002-10/3150-2010 Про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та спонукання зареєструвати право власності - 02.11.2010 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Тітков С.Я.) від 09-22 вересня 2010 року у справі № 5002-10/3150-2010

за позовом спільного підприємства у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія", м. Харків (пр-т Правди, 7, кв. 264,Харків,61022)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008" (вул. Цимлянська, 5,Луганськ,91033)

3-тя особа Комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" (вул. Дзержинського,4,Ялта,98600)

про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та спонукання зареєструвати право власності

Позивач, спільне підприємство у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –комунального підприємства "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташоване за адресою: міста Ялта, смт. Сімеїз, вул.Радянська, 49. Крім того, позивач просить зобов'язати комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати це право за позивачем (т.1, а.с. 3-7).

В процесі розгляду справи позивачем уточнювалися позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, він просив заявою від 07 липня 2010 року, згідно якої він частково змінив предмет позову та просить визнати за ним право власності на нерухоме майно: базу відпочинку "Автобусник" у вигляді 13 жилих літніх будинків, типового вагончику, кухні-навіс, навісу над більярдом. Будинки визначені у технічному паспорті бюро технічної інвентаризації станом на 19 червня 2002 року як виробничі під літерами "А"-"Н" загальною площею 118,9 кв.м.; витребувати зазначено майно із незаконного володіння відповідача, визнати право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7204 га, яка знаходиться за адресою: смт. Сімеїз, вул. Радянська, 49 (кадастровий номер 0111949300:01:001:0043) та витребувати цю земельну ділянку із ! незаконного володіння відповідача.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09-22 вересня 2010 року у справі №5002-10/3150-2010 року (суддя Тітков С.Я.) позов спільного підприємства у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія" задоволено частково.

Визнано за спільним підприємством у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія" право власності на нерухоме майно (базу відпочинку "Автобуснмк) у вигляді 13 житлових літніх будинків, типового вагончику, який використовується для господарських потреб, кухні-навісу, навісу під більярд (літ. "А" –14,5 кв.м.; літ "Б" –8,7 кв.м.; літ. "В" –8,7 кв.м.; літ. "Г" –8,7 кв.м.; літ. "Д" –8,7 кв.м.; літ. "Е" –8,7 кв.м.; літ. "Ж" –8,7 кв.м.; літ. "З" –8,7 кв.м.; літ. "И" –8,7 кв.м.; літ. "К" –8,7 кв.м.; літ. "Л" –8,7 кв.м.; літ. "М" –8,7 кв.м.; діт. "Н" –8,7 кв.м.), загальною площею 118,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, вул.. Радянська, 49.

Визнано за спільним підприємством у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія" право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0,7204 га., яка знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт. Сімеїз, вул.. Радянська, 49 (кадастровий номер 0111949300:01:001:0043).

В іншій частині позову було відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що він є добросовісним набувачем і спірного майна і земельної ділянки. При цьому він посилається на наступне.

Рішенням третейського суду від 02 лютого 2007 року по справі №55/01-А-2007 при асоціації "Лойер-Консалтінг-Груп" задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційний центр "Югінвест" до спільного підприємства у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія" до гр. Куроєдова Г.В., у відповідності з яким за товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційний центр "Югінвест", зокрема, визнано право власності на майно бази відпочинку "Автобусник" по вул. Радянська, 49 у смт. Сімеїз. Тобто, право власності позивача на спірне майно було припинено.

14 липня 2008 року товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційний центр "Югінвест" продало цей об'єкт компанії "Вінсеб Лімітед" (Нова Зеландія), а 03 жовтня 2008 року компанія "Вінсеб Лімітед" продало об'єкт товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008". Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений і 14 жовтня 2008 року зареєстрований комунальним підприємством "Ялтинське бюро технічної інвентаризації".

Оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008" є добросовісний набувач нерухомого майна, то йому повинна належати на праві власності і земельна ділянка для обслуговування нерухомого майна. Те, що земельна ділянка належить товариства з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008" підтверджується реєстраційною карткою серії АБЖ №826134.

Крім зазначеного заявник апеляційної скарги посилається на ряд судових рішень та ухвал.

Більш детальніше доводи викладені в апеляційних скаргах (т.3, а.с. 106-109).

У судове засідання, призначене на 02 листопада 2010 року, представник третьої особи та відповідача не з'явився, про місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак, будь-яких доказів в обґрунтування заявленого клопотання відповідач суду не представив. Крім того, він не надав суду додаткових матеріалів в обґрунтування апеляційної скарги.

Статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалась обов’язковою, а також те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Представник позивача з доводами зазначеними в апеляційній скарзі не погодився та заперечував проти її задоволення.

Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

25 серпня 1999 року позивач на відкритих торгах, результати яких затверджено 26 серпня 1999 року Ялтинським міським судом, придбав 13 жилих літніх будинків, типовій вагончик, кухню-навіс, навіс над більярдом, що належали АТП-14328 як база відпочинку "Автобусник" за 96 000,00 грн. Майно розташовано за адресою: смт. Кацівелі, по березі моря біля траси Севастополь-Феодосія.

31 серпня 1999 року приватним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори Риковою Н.О. позивачу видано свідоцтво на право власності на це майно (реєстраційний № 1-2022).

03 вересня 1999 року свідоцтво зареєстровано у бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційна справа №10009.

Ухвалою суду від 03 вересня 1999 року Ялтинським міським судом внесені зміни в ухвалу від 26 серпня 1999 року, а також у свідоцтво про право власності від 31 серпня 1999 року у частині, що стосується місця знаходження майна вказавши, що база відпочинку "Автобусник" розташована у місті Ялта, смт. Сімеїз, вул. Радянська, 49.

06 червня 2008 року Сімеїзська селищна рада прийняла рішення №56 на 31 сесії V скликання "Про погодження договірної ціни продажу та укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки для розміщення та обслуговування бази відпочинку", на підставі якого 11 липня 2008 року позивачем укладено з селищною радою договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7204 га по вул. Радянська, 49 в смт. Сімеїз (кадастровий номер 0111949300:01:001:0043).

24 липня 2008 року позивачу видано державний акт серія ЯЖ №517984 на право власності на вказану земельну ділянку.

Позивач просив суд першої інстанції визнати за ним право власності на спірне майно і земельну ділянку та витребувати його у відповідача, вважаючи, що зазначене майно юридично вибуло з його розпорядження шляхом злочинних дій третіх осіб.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України захист порушеного права може здійснюватися судом, у тому числі й шляхом визнання цих прав.

Зі змісту статті 392 Цивільного кодексу України суд вбачає, що пред'явити позов про визнання права власності може власник цього майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до абзацу 3 статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Так, відповідно пункту 2 статті 2 Закону України "Про власність" право власності охороняється законом, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно статей 48, 55 цього Закону України "Про власність" (697-12) ніхто не може бути позбавлений права власності інакше, як з підстав, встановлених законом, до яких, зокрема, віднесений судовий порядок. Таким чином, примусове позбавлення права власності не може бути здійснено інакше як за рішенням суду, або за обставинами надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Відповідно до статті 392 Господарського кодексу України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач позбавлений права власності на підставі рішення третейського суду при асоціації "Лойер-Консалтінг-Груп" від 02 лютого 2007 року по справі №55/01-А-2007, який звернув стягнення на майно позивача за рахунок погашення зобов'язань гр. Куроєдова Г.В. перед товариством з обмеженою відповідальністю "ВКЦ "Югінвест" і визнав право власності товариства з обмеженою відповідальністю "ВКЦ "Югінвест" на власність спільного підприємства у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія".

Проте, рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 20 серпня 2010 року по справі №6-471 рішення третейського суду при асоціації "Лойер-Консалтінг-Груп" скасовано, судове рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 20 серпня 2010 року по справі №6-471 вступило в силу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що спільне підприємство у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія" не може вважатися втративши право власності на майно бази відпочинку "Автобусник", так як позивач позбавлений права власності протиправно на підставі незаконного рішення третейського суду.

Право власності позивача підлягає захисту шляхом визнання цього права за позивачем.

Виконавчі документи, видані на підставі скасованого рішення третейського суду виконанню не підлягають, а у випадку їх виконання сторони повинні бути приведені у первинне положення.

Не може бути прийняте до уваги і посилання відповідача на постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 16 жовтня 2008 року та на додаткову постанову від 26 грудня 2008 року по справі №Т-543-08.

Відповідно до листа голови Ленінського районного суду міста Луганська Сурніної Л.О. від 09 липня 2010 року (т.2, а.с. 66-68) позовна заява гр. ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "ВКЦ "Югінвест", Сімеїзської селищної ради, спільне підприємство у формі акціонерного товариства "Українська пивна компанія", третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "Тсан-Лугаком-2008" (описка –товариство з обмеженою відповідальністю "Стан-Лугаком-2008") про визнання дій Сімеїзської селищної ради неправомірними, визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення прав та обов'язків покупця, визнання права певної дії у провадженні суду в 2008-2009 роках не перебувала.

07 вересня 2010 року прокуратурою Ленінського району міста Луганська за фактом підробки постанови Ленінського районного суду міста Луганська від 26 грудня 2008 року по справі № Т-543-08 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України.

Оскільки адміністративної справи №Т-543-08 у провадженні Ленінського районного суду не було, постанови по цій справі підлягають виключенню з числа доказів.

Не може служити доказом права власності відповідача на земельну ділянку і видане йому реєстраційна картка земельної ділянки серії АБЖ №826134.

Реєстраційна картка не є правовстановлюючим документом.

Згідно статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем державного акту та його державної реєстрації.

Відповідач державного акту на спірну земельну ділянку не має. Отже, він не має і право на цю земельну ділянку.

Крім того, реєстраційна картка серії АБЖ №826134 не існує. До відзиву на позов додана реєстраційна картка серії АБЖ №886434. Видана вона відповідачу на підставі неіснуючого державного акту на право власності на земельну ділянку.

Тобто, відомості, вказані в картці, носять недостовірний, помилковий характер та не можуть бути прийняті судом до уваги.

Таким чином, на день розгляду позову право власності позивача на майно і земельну ділянку бази відпочинку "Автобусник", розташований за адресою: вул. Радянська, 49, смт. Сімеїз, підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 серпня 1999 року, ухвалою Ялтинського міського суду від 03 вересня 1999 року, договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11 липня 2008 року, державним актом на право власність на землю серії ЛІ №517984 від 24 липня 2008 року.

Документи, що підтверджують виникнення права власності у відповідача на спірне майно, оформлені на підставі або незаконних, або підроблених рішень судових и не судових органів, які в силу їх никчемності не породжують правових наслідків.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки вимоги позивача про визнання за ним права власності на майно і земельну ділянку, на якої розташована база відпочинку "Автобусник", основані на законі і підтверджуються матеріалами справи, вони підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділо ним.

Майно і земельна ділянка бази відпочинку "Автобусник" в смт. Сімеїз по вул. Радянська, 49 ніколи у володінні відповідача не знаходилася і не знаходиться. Тому ані майно, ані земельна ділянка не можуть бути від нього витребувані.

Цей факт найшов своє підтвердження при дослідженні спірного майна на місці його знаходження і не оспорюється позивачем.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на те, що "зазначене майно юридично вибуло з його розпорядження" не приймаються судом до уваги, так як витребувати від недобросовісного або добросовісного набувача може лише те майно, яке існує реально (в натурі) і знаходиться безпідставно у нього.

Захист же майна від посягань на нього третіх осіб, у тому числі шляхом укладення правочинів, здійснюється іншими способами.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що він є добросовісним набувачем оцінці не підлягають, оскільки спірне майно не знаходиться у нього у володінні, не може бути у нього витребувано на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.