12/49 Про стягнення заборгованості за договором поставки продукції - 27.10.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2010р. у справі №12/49 (суддя Матуляк П.Я.), з врахуванням ухвали суду від 30.08.2010р. про виправлення описки, позов задоволено частково, стягнено з відповідача 284000 грн. основного боргу, 138 08 грн.30 коп. пені, 80 032грн.24коп. інфляційних втрат, 19541грн.10коп. 3% річних, 3973 грн. 82 коп. державного мита та 142 грн. 15коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент". В частині стягнення з Приватного підприємства "Міо", м.Богородчани, Івано-Франківська обл. 138083 грн.51коп. пені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ в позові відмовлено.

Суд мотивував рішення невиконанням відповідачем (продавцем) по договору №214\ТО від 20.01.2009р. зобов"язань по передачі товару у терміни, встановлені п.4.1 договору, при здійсненні покупцем попередньої оплати коштів в сумі 1182000 грн., платіжним дорученням №492 від 21.01.2009р., що в силу ст. 670 ЦК України дає право покупцю вимагати повернення сплаченої за товар суми.

Неповернена продавцем сума на день заявлення позову становить 284000 грн., яка підлягає примусовому стягненню з відповідача.

За невиконання умов договору щодо поставки товару в термін, обумовлений п.4.1 договору, судом з відповідача стягнено пеню частково в сумі 13808,30 грн. враховуючи, що нормами ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України надано право суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, що підлягає стягненню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення річних та інфляційних, місцевий господарський суд керувався приписами ст. 625 ЦК України та те, що відповідач прострочив повернення коштів належних позивачу.

Відмовляючи в стягненні 138083,51 грн., суд виходив з положень ст. 61 Конституції України, що ніхто не може бути притягнений двічі до юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивачем та відповідачем оскаржено його в апеляційному порядку.

Приватне підприємство фірми "Міо", м. Богородчани Івано-Франківської області, покликаючись на те, що оскаржуване рішення господарського суду є незаконним та прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права просить частково скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2010р. в частині стягнення з ПП Фірми "МІО"80032,24 грн. інфляційних, 19541,10 грн.- 3% річних та 13808,35 грн.- пені та прийняти нове рішення, яким залишити в силі частково задоволений позов в сумі 284000 грн. і в решті позовних вимог відмовити позивачу повністю.

Вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства фірми "Міо",м. Богородчани Івано-Франківської області обгрунтовані тим, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення йому попередньої оплати, укладений договір між сторонами не містить відомостей про порядок та умови повернення попередньої оплати та нарахування процентів, тому позовні вимоги про стягнення 80032,24 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції та 19541,10 грн.-3% річних є безпідставними.Крім того, вказано, що позивачем безпідставно пропущені строки позовної давності для стягнення пені згідно пункту 8.2 договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м. Київ в поданій апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення господарського суду у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Вказані вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд неправильно застосував норму ч. 1 ст. 61 Конституції України, оскільки, як передбачено у ній ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, вказуючи на те, що в даному випадку, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний Менеджмент"про стягнення з Приватного підприємства Фірма "Міо"окремо пені за невиконання продавцем зобов'язання передати товар та зобов'язання повернути кошти покупцю не містить ознак притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, адже йдеться про два різних за змістом та підставами виникнення зобов'язання: зобов'язання продавця передати товар покупцю виникло на підставі укладення договору №214/ТО від 20.01.2009 р., а зобов'язання продавця повернути кошти покупцю виникли на підставі факту порушення умов договору №214/ТО від 20.01.2009 р. Відтак, оскільки йдеться про два різні зобов'язання, позивач вважає, що їх порушення свідчитимуть про наявність двох різних правопорушень. Вважає, що схожість двох різних правопорушень не означає, що має місце притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, позивач зазначає, що зменшуючи позовні вимоги у частині розміру пені, суд керувався нормами ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 ГПК України, проте в рішенні суду відсутні обґрунтування винятковості випадку стягнення позивачем у визначених розмірах пені з відповідача, як цього вимагає ст. 83 ГПК України та не навів доказів надмірності пені у порівнянні зі збитками позивача, відтак, на думку позивача, господарським судом не досліджено обставин справи.

В поданому уточненні до апеляційної скарги позивач зазначив, що просить змінити оскаржуване рішення господарського суду, яким позов задоволити.

Позивачем подано відзив, в якому доводи апеляційної скарги відповідача у справі заперечуються наступним.

Не направлення позивачем до відповідача претензії чи іншої вимоги про поставку товару, не свідчить про відсутність у позивача права вимагати повернення йому відповідачем попередньої оплати, оскільки, як передбачено ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Ч.2 ст. 222 ГК України визначено, що у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Договір чи положення чинних актів законодавства України не передбачають, як умову, повернення відповідачем коштів позивачу оформлення між сторонами додаткової угоди чи додатку до договору. Є обгрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства України, висновок господарського суду про залишення судом поза увагою твердження відповідача з посиланням на ст. 250 ГК України щодо пропуску позивачем строків позовної давності стосовно стягнення пені, оскільки пеня не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні вищенаведеної правової норми. Крім того, часткове повернення відповідачем коштів на загальну суму

898 000 грн. суд правомірно розцінив як вчинення відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, що в контексті ст. 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності. Норми ст. 693 ЦК України, на які покликається відповідач, не регулюють відносини щодо відповідальності продавця перед покупцем стосовно неповернення попередньої оплати. На це прямо вказує відсилання у ч.З ст. 693 ЦК України на норми ст. 536 ЦК України, які, у свою чергу, не регулюють питань відповідальності, оскільки є складовою загальних умов виконання зобов'язань, закріплених у Главі 48 ЦК України (435-15) , тоді як відносини щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання, у тому числі щодо повернення коштів як попередньої оплати за товар, регулюються нормами ст. 625 ЦК України, розміщеної у Главі 51 ЦК України (435-15) .

Крім того, у відзиві позивач зазначив про те, що погоджується з твердженням відповідача про те, що обов'язок продавця передати товар покупцю не є грошовим, однак не погоджується з тим, що суд застосував ч.2 ст. 625 ЦК України за недопоставку товару, оскільки оскаржуваним рішенням взагалі відмовлено позивачу в його вимогах щодо притягнення відповідача до відповідальності за невиконання останнім обов'язку щодо передачі товару по договору шляхом стягнення з відповідача неустойки на підставі пункту 8.2. договору.

Приватне підприємство фірма "Міо", м. Богородчани Івано-Франківської області вимог ухвали суду не виконало, відзиву на апеляційну скаргу позивач не надало.

В судовому засіданні 20.10.10р. до 27.10.10.р. оголошено перерву.

Заслухавши думку представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ТзОВ "Аструм Інвестиційний менеджмент",м.Київ та апеляційна скарга ПП фірми "Міо", м.Богордчани Івано-Франківської області підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Між сторонами у справі 20.01.2010р. укладено договір №214\ТО, відповідно до р.І якого "Предмет договору", продавець ПП фірма "МІо"зобов"язується передати у власність покупцю ТзОВ "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ, а покупець зобов"язується оплатити товар, зазначений в р.2 даного договору, загальною вартістю 1182000 грн.

На виконання п.3.1,3.2 договору, ТзОВ "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ платіжним дорученням №492 від 21.01.2009р. сплачено на рахунок відповідача 1182000 грн.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що товар передається протягом 10-ти банківських днів після здійснення попередньої оплати. Передача товару засвідчується актом приймання-передачі.

В термін, встановлений п.4.1 договору, продавець товару покупцю не передав, актом приймання-передачі не оформив.

Укладений між сторонами у справі договір є договором купівлі-продажу, правовідносини сторін підпадають під регулювання норм ЦК України (435-15) "Купівлі-продажу", а саме глави 54.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 664 ЦК України, обов"язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищезазначені положення закону те, що продавець у термін, встановлений договором не передав товар, тому місцевим господарським судом підставно задоволено вимоги позивача про стягнення 284000 грн. не поверненої попередньої оплати.

Однак, апеляційна інстанція не погоджується з висновоком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача річних та інфляційних за просрочення повернення попередньої оплати, місцевим господарським судом зроблено висновок, що зобов"язання продавця повернути попередню оплату виникло 5.02.2009р.- в день закінчення терміну передачі товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, ст.693 (ч.2), передбачено право покупця відмовитись від передання товару та вимагати повернення попередньої оплати.Позивач зазначає, що таку вимогу він заявив шляхом пред"явлення позову.

Враховуючи, відсутність виставленої позивачем вимоги про повернення попередньої оплати, боржник не вважається таким, що прострочив грошове зобов"язання, яке виникло в силу Закону, а саме ст.693 (ч.2) ЦК України (435-15) .

Тому, безпідставне стягнення судом інфляційних та 3% річних в сумі 80032,24 грн. та 3973,82 грн. призвело до прийняття невірного рішення, в цій частині, що відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення.

Апеляційна інстанція не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення суми пені, яка підлягає стягненню до 13808,30 грн.

По –перше, місцевим господарським судом в порушення ст. 84 ГПК України, не зазначено, за яке правопорушення стягнено та зменшено розмір пені. Посилаючись на ст. 61 Конституції України, місцевий господарський суд зробив висновок, що стягненню підлягає пеня за невиконання одного виду зобов"язання

(або за неповернення коштів, або за не передачу товару).

Такий висновок суду суперечить ст. 84 ГПК України та Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) від 18.12.2009 року №14, в якому зазначено, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 138083,31 грн. пені за прострочення поставки товару та 138083,51 грн. пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати за товар, тобто за два різні правопорушення, а тому покликання місцевого господарського суду на ст. 61 Конституції України є необґрунтоване.

Апеляційна інстанція вважає, що вимоги позивача про стягнення пені за два різні правопорушення підлягають до задоволення частково, виходячи з наступного.

Порушення зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України.

Договором встановлено виконання зобов"язання покупцем передати товар в термін до 10 днів після здійснення попередньої оплати.

Зобов"язання по договору продавцем не виконано.

Правові наслідки порушення зобов"язання настають зокрема (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України) - сплата неустойки.

Договором (п.8.2), сторони обумовили відповідальність у вигляді пені за прострочку виконання зобов"язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки виконання зобов"язання від загальної вартості товару по договору.

Позивачем за непоставку товару нараховано пеню за період з 5.02.2009р. по 15.08.2009р., тобто в межах строку, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України, яка відповідає умовам договору та підлягає сягненню в сумі 138083,51 грн.

Зменшення місцевим господарським судом суми пені до 13808,30 грн. (встановивши та не вказавши за яке саме правопорушення) здійснено з порушенням ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, не наведено обгрунтування з покликанням на докази, а лише на правову норму, а саме не встановлено майновий стан сторін, інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу, винятковість даного випадку, розмір завданих збитків та які інтереси боржника належать врахувати.

Боржник даних обставин в порядку ст. 33, 34 ГПК України не довів, а тому відсутні підстави застосовувати ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 138083,51 грн. пені за невчасне повернення попередньої оплати за товар до задоволення не підлягають, з огляду на те, що відповідальність, передбачену п.8.2 договору сторони визначили за невиконання зобов"язань по договору.

Зобов"язання продавцем повернути попередню оплату, умовами договору не встановлено, таке зобов"язання у продавця виникло в силу Закону, а саме ч.2 ст. 693 ЦК України, що відповідає ч.3 ст. 11 ЦК України.

Покликання відповідача в апеляційній скарзі на ст. 250 ГК України, є безпідставне, оскільки заявлена позивачем до стягнення пеня не є адміністративно-господарською санкцією, правове визначення якої наведено в ст. 238 ГК України і яка застосовується органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Нарахована позивачем за шість місяців пеня заявлена в межах строку, встановленого ст. 258 ЦК України. Оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідачем вчинялись дії, які свідчать, що він визнає свій борг в сумі 1182000 грн. перед позивачем, здійснюючи часткову його оплату платіжними дорученнями (а.с.42-53), останнє повернення відбулось 01.02.2010р.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг строку позовної давності переривається:

1) здійсненням зобов"язаною особою дій, що підтверджують визнання боргу або іншого обов"язку. Такими діями можуть бути, наприклад часткова виплата боргу, прохання про відстрочку виконання зобов"язання.

Після переривання, перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області в частині стягнення з Приватного підприємства фірми "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області 13808,30 грн. пені, 80032,24 грн. інфляційних нарахувань, 19541,10 грн.- 3% річних, 1133,82 грн. держмита скасувати.

В цій частині вимог прийняти нове рішення.

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ про стягнення з Приватного підприємства фірми "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області 80032,24 грн. інфляційних втрат, 19541,10 грн. 3% річних, 995,73 грн. держмита –відмовити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ про стягнення з Приватного підприємства фірми "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області 138083,51 грн. пені за не поставку товару та в цій частині вимог держмита в сумі 1380,84 грн. задоволити.

Стягнути з Приватного підприємства фірми "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ 138083,51 грн. пені за не поставку товару, 1380,41 грн. держмита.

4. Абзац четвертий резолютивної частини рішення місцевого господарського суду від 20.08.2010р. змінити та викласти в редакції: "В частині стягнення з ПП "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ 138083,51 грн. пені за неповернення грошових коштів та в цій частині держмита в сумі 1380,84 грн.- відмовити".

5. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2010р. в частині стягнення з ПП "Міо", м.Богородчани Івано-Франківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аструм Інвестиційний менеджмент", м.Київ 284000 грн. основного боргу, 2840 грн. держмита та 186,61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишити без змін.