ПР25/52-10 Про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу будівлі - 18.10.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Марганчанка", м. Марганець Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.10р. по справі № ПР25/52-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Марганчанка", м. Марганець Дніпропетровської області

до Відповідача-1: Комунального підприємства "Фонд комунального майна територіальної громади м. Марганець", м. Марганець

Відповідача-2: Марганецької міської ради, м. Марганець

про зобов'язання укласти договір

В лютому 2010 р Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Марганчанка", м. Марганець Дніпропетровської області звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Фонд комунального майна територіальної громади м. Марганець", м. Марганець про зобов'язання укласти договір

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2010р. у справі № ПР25/52-10 (суддя –Чередко А.Є.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

При винесені оскаржуваного рішення господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належним чином обставини на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, а саме: позивачем не доведено факту його звернення до відповідачів з заявою про приватизацію спірної будівлі в порядку встановленому законодавством.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся в Допетровський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням доповнень до апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати, вважає, його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача-1, відповідача-2, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.95р. відбулися загальні збори членів трудового колективу ательє "Марганчанка" ВКО "Стиль" (далі-ательє), на яких було ухвалено

- подати заяву про приватизацію ательє,

- створити товариство покупців,

- затвердити угоду про спільну діяльність та обрали головою товариства покупців Дягілеву С.А., що підтверджується протоколом загальних зборів.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором купівлі-продажу державного майна № 6/22 від 06.06.1995 року при викупі, на користь Позивача було відчужено майно цілісного майнового комплексу ательє "Марганчанка", за виключенням будівлі ательє.

Рішенням виконавчого комітету Марганецької міської ради народних депутатів № 235 від 05.06.95р. було заборонено приватизацію будівлі ательє "Марганчанка" за адресою вул. Центральна, 51 (теперішня адреса: вул. Центральна, 42-а).

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача обґрунтовуються тим, що виходячи з рішення Марганецької міської Ради від 13.02.1995р. "Про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації у 1995 р." та вимог законодавства України про приватизацію, Позивач мав право на приватизацію нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу–ательє "Марганчанка" за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Центральна, 42-А разом з цілісним майновим комплексом ательє "Марганчанка".

Як на підставу задоволення позовних вимог позивач посилається на проведенім будівельно-ремонтні роботи у переданій в оренду будівлі за адресою: м. Марганець, вул. Центральна, 42-а, вартість яких перевищує 25% вартості будівлі, що є підставою для приватизації будівлі шляхом викупу в порядку, передбаченому ст. 51 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, яка затверджена Законом України "Про Державну програму приватизації на 2000-2002 роки".

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідачів з листами від 03.10.2003р., 10.12.2004р., 06.08.2008р. щодо надання дозволів на приватизацію шляхом викупу спірного орендованого приміщення, але позитивних відповідей не отримав.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", правоздатність органів місцевого самоврядування щодо розпорядження, відчуження, визначення в угодах умов використання та фінансування об'єктів, що приватизуються, здійснюються відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, а відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключною компетенцією міської ради є зокрема затвердження місцевих програм приватизації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності тощо.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", об'єктами малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.

За ч. 2 ст. 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно якій Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) застосовується лише до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом (2163-12) , до правовідносин сторін щодо орендованого позивачем майна судом застосовуються правила Закону (2163-12) про малу приватизацію з урахуванням, в частині, не врегульованій цим Законом (2163-12) , правил Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) .

Згідно ст. 3 Закону про малу приватизацію, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється, в тому числі шляхом викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", місцеві Ради наділені повноваженнями затверджувати за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають викупу.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон) передбачено, що включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у ч. 1 цієї статті, здійснюється відповідно до місцевих програм приватизації або з ініціативи покупців, які згідно зі ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна" подають до органу приватизації відповідну заяву.

Затвердження відповідачем (міською радою) в межах його повноважень переліку майна, яке підлягає приватизації, є його виключною компетенцією як власника.

Згідно приписів абзацу 1 п. 5 мотивувальної частини та абзацу 2 п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 N 14-рп/2000 (v014p710-00) у справі N 1-16/2000, доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, окрім випадків, визначеним законами.

За статтею 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується до тих об'єктів, які: не були продані на аукціоні чи за конкурсом; включені до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; були здані в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного і комунального майна" (2269-12) .

Згідно ст. 51 Закону України "Про Державну програму приватизації", яким затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.

Як вже було зазначено, позивач звертався до відповідачів з листами від 03.10.2003р., 10.12.2004р., 06.08.2008р. щодо надання дозволів на приватизацію шляхом викупу спірного орендованого приміщення, але позитивних відповідей не отримав.

До того ж, як вірно зазначив суд першої інстанції, порядок подання та розгляду заяви про включення об’єкту до переліку об’єктів, що підлягають приватизації та заяв про приватизацію об’єктів груп А, Д та Ж встановлено наказом Фонду Державного майна України від 27.04.2004 року № 848 (z0616-04) .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідачів з заявою про приватизацію спірної будівлі в порядку встановленому вищенаведеним наказом.

Вбачається, що не було здійснено і оцінки спірної будівлі в порядку встановленому наказом Фонду Державного майна України № 377 від 27.02.2004 року (z0343-04) "Про затвердження Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, у зв’язку з чим, рішення –не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.