13/34 Про стягнення вартості неповернутих орендованих морозильних скринь - 12.10.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2010р. у справі № 13/34 частково задоволено позов Приватного підприємства "Атос", с.Липини Луцького району Волинської області та стягнуто з СПД-ФО ОСОБА_2, м.Дрогобич, на користь позивача 4526,40 грн. пені, 45,26 грн. державного мита та 09,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні решти позовних вимог –відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст. 15, 16, 22, 509, 525, 526, 779, 785 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 193, 283 Господарського Кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з’ясування обставин справи, недоведеності обставин справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційну скаргу подав також відповідач у справі, в якій просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 4526,40 грн. пені, 45,26 грн. державного мита та 09,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити повністю.

Однак, відповідач в судове засідання не з’явився, участі уповноваженого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Виходячи з приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності відповідача та його представника.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги позивача підтримав, проти вимог на доводів апеляційної скарги відповідача заперечив.

Розглянувши доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач –Приватне підприємство "Атос", с.Липини Луцького району Волинської області, звернувся в господарський суд з позовом до відповідача - підприємця ОСОБА_2, м.Львів, про стягнення 114926,40 грн., в тому числі 110400 грн. вартості морозильних скринь та 4526,40 грн. пені. Однак, в зв’язку з тим, що станом на 15.04.2010р. із загальної кількості 59 орендованих морозильних скринь загальною вартістю 110400 грн. підприємець ОСОБА_2 повернув приватному підприємству "Атос"33 морозильні скрині загальною вартістю 62018 грн. (9 морозильних скринь вартістю 17080 грн. + 12 морозильних скринь вартістю 23365 грн. + 12 морозильних скринь вартістю 21573 грн. = 62018 грн.), а отже неповернутими залишились ще 26 морозильних скринь загальною вартістю 48382 грн., позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, якою позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 48382 грн. вартості морозильних скринь і 4526,40 грн. пені, всього 52908,40 грн.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з договором оренди обладнання від 01.09.2009р. Приватне підприємство "Атос"передало в оренду підприємцю ОСОБА_2 59 морозильних скринь загальною вартістю 110400 грн., що підтверджується актом інвентаризації морозильного обладнання від 01.09.2009р., який є додатком № 1 до Договору оренди обладнання від 01.09.2009р.

Скориставшись передбаченим в п.8.3 договору правом орендодавця достроково розірвати вище вказаний договір, приватним підприємством "Атос"10.11.2009р. направлено по місцю фактичного знаходження підприємця ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору із вимогою повернення 59 орендованих морозильних скринь. Вказане підтверджується описом вкладення цінного листа.

Станом на 08.02.2010р. підприємець ОСОБА_2 в порушення вимог п.4.3.4. договору оренди обладнання, не повернув приватному підприємству "Атос"59 морозильних скринь.

Відповідно до п.5.3 договору оренди обладнання від 01.09.2009р., якщо орендар не повернув майно або повернув його невчасно, зокрема, у випадках вилучення майна, він сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення строку повернення майна.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, цінний лист про розірвання договору отриманий підприємцем ОСОБА_2 13.11.2009р., в зв'язку з чим, враховуючи вище викладене, починаючи з 28.11.2009р. включно по 08.02.2010р. орендодавцем - Приватним підприємством "Атос"нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення строку повернення майна, що становить 4526,40 грн. за 73 дні з розрахунку 62,01 грн. подвійної облікової ставки НДУ за один день.

Крім пені, за прострочку повернення майна, позивачем вимагається стягнення (згідно з уточненням позовних вимог) заставної вартості 26-ти морозильних скринь, що не повернуті станом на день розгляду справи, що складає 48382,00 грн. Відповідачем факт неповернення 26-ти морозильних скринь не заперечується.

Згідно з т.509 ЦК України (435-15) , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Так, згідно з договором оренди обладнання від 01.09.2009р., приватним підприємством "Атос"передано в оренду підприємцю ОСОБА_2 59 морозильних скринь загальною вартістю 110400 грн., що підтверджується актом інвентаризації морозильного обладнання від 01.09.2009р., додаток № 1 до договору оренди обладнання.

Після розірвання договору, станом на день розгляду справи господарським судом, відповідачем в порушення вимог п.4.3.4 договору оренди обладнання, не повернуто позивачу 26 морозильних скринь.

Статтею 785 ЦК України вказується, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідальність у вигляді пені за неповернення майна, а також несвоєчасне його повернення передбачено сторонами в п.5.3 укладеного договору оренди. Розмір нарахованої позивачем пені становить 4526,40 грн. за 73 дні з розрахунку 62,01 грн. подвійної облікової ставки НБУ за один день.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині. Апеляційна скарга відповідача доводів на спростування правомірності нарахування пені не містить.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 48382,00 грн. вартості неповернутого майна – 26-ти морозильних скринь, то в її задоволенні суд першої інстанції відмовив правомірно, виходячи з наступного.

Згідно з ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 22 ЦК України, вказано що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності обставин, що дають йому право вимагати від відповідача відшкодування збитків у вигляді стягнення вартості майна, а не його повернення власнику. Доказів завдання збитків у зв’язку з втратою чи пошкодженням майна, що передано в оренду, позивачем не подано. Фактів втрати чи пошкодження майна позивачем не доведено, у зв’язку з чим безпідставним є твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що судом проігноровано п.5.2 договору оренди обладнання, який гласить: "у випадку втрати, пошкодження майна, орендар відшкодовує орендодавцю його вартість". Твердження позивача про те, що факт неповернення відповідачем на вимогу позивача 26 морозильних скринь свідчить про їх втрату або пошкодження орендарем і є підставою для спонукання відповідача до виконання вимог п.5.2 договору оренди обладнання, тобто відшкодування вартості неповернутого орендованого майна, не приймається судом до уваги як надумане і таке, що ґрунтується на припущеннях.

Обставина визнання відповідачем факту пошкодження орендованого майна при відсутності належних доказів, які б цей факт підтверджували, також не приймається судом до уваги в силу припису ч.3 ст. 43 ГПК України, за яким визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки доказів несправності чи некомплектності 26 неповернутих морозильних скринь, як і неможливості їх відновлення, сторонами не подано, не підлягає застосуванню і стаття 779 ЦК України, якою передбачено наслідки погіршення речі, переданої у найм, зокрема у вигляді відшкодування збитків завданих таким погіршенням.

Відтак, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 48382 грн. вартості 26 неповернутих морозильних скринь відсутні.

Тому виходячи з наведеного в сукупності та того, що доводами апеляційних скарг правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставин, які відповідно до ст. 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України апелянтами не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачає.

Відтак, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2010р. у справі № 13/34 залишити без змін, апеляційні скарги Приватного підприємства "Атос", с.Липини Луцького району Волинської області та підприємця ОСОБА_2,м.Львів - без задоволення.