9/66 Про розірвання договору фінансового лізингу - 11.10.2010 Прийняття

Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе – Адріа - Лізинг" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (далі – відповідач 1) та Приватного підприємства Адвокатська Палата "Руська Правда" (далі – відповідач 2) про витребування з незаконного володіння відповідача 2 предметів лізингу; розірвання Договору фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008, укладеного між позивачем та відповідачем 1; стягнення з відповідача 10058117,74 грн. упущеної вигоди.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.04.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі 9/66.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.06.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Дора - Транс" (далі – третя особа).

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.07.2010 у справі № 9/66 позовні вимоги задоволено частково, розірвано Договір фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008; стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 588144,74 грн. заборгованості по лізинговим платежам та 2968070,48 грн. збитків. В решті позову, в тому числі до відповідача-2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 15.07.2010 відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2010 порушено апеляційне провадження у справі № 9/66.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідача 1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2010 у справі № 9/66 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив:

03.12.2007 відповідач 1 подав заявку до позивача про бажання придбати мобільний асфальтовий завод, гідравлічний швидко монтований баштовий кран та асфальтові катки на умовах зворотного лізингу на суму 3737710,00 умовних одиниць строком на 60 місяців за авансовим платежем 10%.

Між ТОВ "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" та ТОВ "Донспецпром" 16.04.2008 укладено Договір купівлі-продажу № 69, відповідно до умов якого відповідач 1 зобов’язався продати, а позивач купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг відповідачеві 1 (відповідно до Договору фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008): баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 (одна) одиниця, виробництва компанії CONSTRUCCIONES METALICAS COMANSA, S.A. (Іспанія).

У відповідності до п. 2.1. договору купівлі-продажу № 69 ціна предмету лізингу, що постачається за цим Договором, становить 2380000,00 грн.

Згідно з п. 4.3. договору купівлі-продажу № 69 відповідач 1 зобов’язується передати позивачеві та й негайно прийняти в якості лізингоодержувача від нього, як ліздингодавця, предмет лізингу за Договором фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008, в такому ж самому стані.

Відповідно до п. 7.1. договору купівлі-продажу № 69 право власності на предмет лізингу переходить від відповідача 1 до позивача з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу на умовах, передбачених даним Договором.

Між відповідачем 1 та позивачем 16.04.2008 укладено Договір фінансового лізингу №037-04/2008 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати предмет лізингу у користування відповідача 1 на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим Договором, з урахуванням того, що продавець був обраний відповідачем1.

Правовідносини фінансового лізингу, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору регулюються відповідними положеннями ГК України (436-15) (§5 глави 30), ЦК України (435-15) (§6 глави 58) з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На виконання умов Договору сторони 03.06.2008 підписали та скріпили печатками Акт прийому – передачі майна відповідно до якого позивач передав, а відповідач 1 прийняв предмет лізингу згідно Договору фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008, а саме баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 (одна) одиниця, виробництва компанії CONSTRUCCIONES METALICAS COMANSA, S.A. (Іспанія). Вартість майна складає 3361791,00 грн.

Пунктом 2 Акту прийому – передачі від 03.06.2008 визначено, що відповідач 1 згоден, що майно, яке передається за цим Актом, знаходиться в технічному справному стані, перевірено та протестовано ним, повністю підлягає використанню (експлуатації) в господарській діяльності відповідача 1.

Відповідно до п. 4 Акту від 03.06.2008 відповідач 1 визнає право власності позивача на предмет лізингу та підтверджує, що йому надається виключно право володіння та користування предметом лізингу відповідно до положень Договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008.

Спір між сторонами виник в наслідок неналежного виконання відповідачем 1 зобов’язань щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів, що на переконання позивача є підставою для розірвання договору та стягнення упущеної вигоди.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. У відповідності до п. 3.1, п. 3.2, п. 3.4 Договору всі платежі, що здійснюються на підставі цього Договору, відповідач 1 сплачує позивачеві на умовах, визначених в цьому Договорі та Графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін. Відповідно до п. 10.1.10 Договору лізингодавець має право у випадках та у порядку передбачених цим Договором в односторонньому порядку змінювати Графік платежів та їх розмір.

Так, як підтверджується матеріалами справи, встановлено судом першої інстанції та не визнається відповідачем 1 на час вирішення спору по суті відповідачем 1 не сплачено позивачу суму винагороди за лізингові платежі за період з 03.02.2010 по 03.07.2010 (рядки 20 по 25 графіку лізингових платежів відповідно до додатку № 4/3) в розмірі 86292,49 грн., за період з 12.02.2010 по 12.03.10 (рядки 20 по 21 відповідно до додатку № 4/2) в розмірі 24191,15 грн., за період з 18.03.2010 по 18.07.2010 (рядки 23 по 27 відповідно до додатку № 4/1) в розмірі 41200,01 грн. та суму відшкодування вартості предмета лізингу за додатком № 4/2 в розмірі 238126,95 грн., за додатком № 4/2 в розмірі 67433,34 грн., за додатком № 4/1 в розмірі 130900,80 грн., всього - 588144,74 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем доведено та в свою чергу відповідачем 1 визнається отримання техніки в лізинг відповідно до умов договору. Разом з тим, відповідачем 1 не надано суду доказів належного виконання зобов’язання згідно Договору фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів в розмірі 588144,74 грн., а отже, враховуючи умови п. 18.1 договору відповідач 1 є таким, що істотно порушив умови договору лізингу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо обґрунтованості вимог про розірвання договору лізингу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, що є загальною, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так само, відповідно до положень ч. 1. ст. 188 ГК України, зміна та розірвання договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Право лізингодавця відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, передбачено ч. 2 ст. 7 Законом України "Про фінансовий лізинг".

Разом з тим, стаття 10 зазначеного Закону поряд з правом на відмову від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, надає лізингодавцю право (п. 4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

В п. 18.1.3. пункту 18.1. розділу 18 Договору фінансового лізингу позивач та відповідач 1 узгодили, що не виплата відповідачем 1 будь-яких із платежів, що підлягають до сплати за Договором (включаючи пені й штрафи) у строк, що перевищує 30 календарних днів, від встановленої відповідно Договору дати платежу), є підставою для розірвання договору позивачем в односторонньому порядку.

Відповідно до пункту 18.2 договору лізингу сторони погодили, що договір вважається розірваним з дня, який зазначений у листі про припинення дії договору, але не раніше ніж через тиждень від дня відправлення письмового повідомлення іншій стороні.

Отже, спосіб припинення договору сторонами погоджено як його розірвання. Разом з тим, визначена можливість розірвати договір в односторонньому порядку не позбавляє позивача права звернутися з вимогою про розірвання договору до суду, оскільки право вимагати розірвання договору передбачено ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 упущеної вигоди, колегія суддів вважає позовні вимоги безпідставними, такими що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а висновку з цього питання суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов’язання другою стороною.

Разом з тим, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Проте, заявлена позивачем до стягнення сума, що складається з сукупності лізингових платежів на отримання яких позивач розраховував при укладанні договору, не є упущеною вигодою (неодержаним прибутком), оскільки остання є розрахунковою величиною втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Відсутній також і причинний зв’язок між заявленими позивачем збитками та діями відповідача 1 щодо невиконання умов договору, оскільки:

Сукупність лізингових платежів (як сукупний валовий дохід) не є тотожною очікуваного приросту в майні (чистий прибуток), а реальна можливість отримання грошових сум, які належать до сплати відповідачем 1 за умовами договору лізингу (за лізингові періоди, що минули), позивачем не втрачена, та може бути реалізована, в тому, шляхом примусового виконання обов’язку в натурі в судовому порядку.

Щодо сум лізингових платежів, які належали до сплати відповідачем 1 в майбутніх лізингових періодах, позивачем, як і судом першої інстанції не враховано, що підставою сплати таких платежів може бути лише, укладений між сторонами договір лізингу. Розірвання такого договору, тим більше за ініціативою лізингодавця (позивача), виключає можливість отримання останнім лізингових платежів, проте надає право вимагати повернення предмету лізингу. Отже, причинно-наслідковий зв’язок між упущеною вигодою (збитками) позивача та порушенням відповідачем 1 умов договору щодо сплати лізингових платежів відсутній.

В порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не встановив обставин і не навів обґрунтувань, які б свідчили про наявність прямого причинного зв'язку між заявленими до стягнення збитками та порушенням зобов'язання, якого припустився відповідач 1, а також не встановив обставини щодо наявності у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди є безпідставними та не підлягають задоволенню

З огляду на наведене, враховуючи також, що стягнувши з відповідача 1 на користь позивача 588144,74 грн. заборгованості по лізинговим платежам суд першої інстанції припустився грубого порушення ст.ст. 22, 83 ГПК України оскільки така вимога (з відповідно іншими підставами ніж викладені в позовній заяві) позивачем не заявлялась, як і клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ "Донспецпром" 588144,74 грн. заборгованості по лізинговим платежам та 2968070,48 грн. збитків підлягає скасуванню з прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Що стосується відмови судом першої інстанції у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо витребування з незаконного володіння у Приватного підприємства Адвокатська Палата "Руська Правда" предметів лізингу, колегія суддів відзначає, що судове рішення в цій частині є законним і обґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять докази знаходження предмету лізингу у відповідача 1, а тому підстав для зміни або скасування в цій частині рішення суду першої інстанції не вбачається.

Посилання скаржника (відповідача 1) на порушення місцевим господарським судом територіальної підсудності є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в даному випадку позовні вимоги пред'явлені до двох відповідачів, місцезнаходження яких визначається в межах територіальної юрисдикції різних господарських судів, що передбачає вирішення питання про підсудність цього спору за правилами частини 3 статті 15 ГПК України, тобто за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Колегією суддів встановлено, що Приватне підприємство Адвокатська Палата "Руська Правда" зареєстровано у м. Києві, а відповідно дана справа підсудна, в тому числі, господарському суду міста Києва, як обрано позивачем при зверненні до суду.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції були з’ясовані не в повному обсязі, норми матеріального та процесуального права застосовані не правильно, а за таких обставин, рішення суду першої інстанції від 15.07.2010 підлягає частковому скасуванню з новим розподілом судових витрат відповідно до ст. 49 ГПК України.

Судові витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягають стягненню відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2010 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" 588144,74 грн. заборгованості по лізинговим платежам та 2968070,48 грн. збитків скасувати. В зазаченій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" задовольнити частково.

Розірвати Договір фінансового лізингу № 037-04/2008 від 16.04.2008 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе – Адріа - Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 51, код ЄДРПОУ 30645586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (03056, м. Київ, вул. Польова, 24Д, код ЄДРПОУ 35378830) 85,00 грн. (вісімдесят п’ять гривень 00 коп.) державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 коп.) витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" та в позові до Приватного підприємства Адвокатська Палата "Руська Правда" відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (03056, м. Київ, вул. Польова, 24Д, код ЄДРПОУ 35378830) до Державного бюджету України 85,00 грн. (вісімдесят п’ять гривень 00 коп.) державного мита недоплаченого при поданні позовної заяви.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (03056, м. Київ, вул. Польова, 24Д, код ЄДРПОУ 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 51, код ЄДРПОУ 30645586) 12750,00 грн. (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят гривень 00 коп.) державного мита за подачу апеляційної скарги.