9/63 Про розірвання договору фінансового лізингу - 21.09.2010 Прийняття

У травні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Андріа-Лізинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Адвокатська Палата "Руська Правда" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" про витребування з незаконного володіння відповідача 1 предметів лізингу; розірвання договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром"; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" 6236218,07 грн. збитків (упущеної вигоди).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 р. у справі № 9/63 позов задоволено частково, розірвано договір фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" 446951,63 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 2778118,55 грн. збитків, 13186,05 грн. витрат по сплаті державного мита; 122,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 р. у справі № 9/63 скасувати та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення справи. Зокрема, заявник апеляційної скарги зазначив наступне :

- суд першої інстанції, прийнявши до розгляду даний позов, порушив правила підсудності, оскільки дана справа відповідно статті 15 Господарського процесуального кодексу України підсудна господарському суду за місцезнаходженням відповідача 2, який знаходиться в м. Донецьк. ТОВ "Донспецпром" наполягає на тому, що позивач навмисно ввів орган суду в оману шляхом залучення до справи неналежного відповідача 1, оскільки останній не має жодного правового відношення, ані до договору фінансового лізингу, ані до предмету лізингу;

- на момент звернення позивача до суду з вимогами про стягнення упущеної вигоди (збитків) договір фінансового лізингу був чинний, тому невиконання зобов'язання за договором не може розглядатися як реальна шкода, а сума основного боргу не повинна включатися до складу збитків. Проте, позивач просить стягнути також кошти, які за своєю природою є заборгованістю відповідача 2 перед позивачем по сплаті лізингових плтежів, називаючи її збитками. В свою чергу, відповідач 2 відзначає, що справа з вимогами про стягнення заборгованості за лізинговими платежам розглядається в даний час в іншому господарському суді (господарський суд Донецької області), а тому відповідно до приписів пункту 2 статті 62 Господарського процесуального кодексу України суд повинен відмовити у прийнятті позовної заяви;

- приймаючи рішення щодо розірвання договору фінансового лізингу, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що за умовами п.п. 18.1.3 п. 18.1 договору фінансового лізингу даний договір може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо відповідач 2 у строк, що перевищує 30 календарних днів, від встановленої відповідно договору дати платежу, не виплачує будь-які з платежів, що підлягає сплати за договором, а тому позивач міг не звертаючись до суду врегулювати питання розірвання договору фінансового лізингу безпосередньо із відповідачем 2;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги відповідача 2 на ухвалу Господарського суду міста Києва № 05-5-9/5918 від 03.06.2010 р., чим порушив приписи частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.09.2010 р.

Представник відповідача 2 подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору про визнання договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року недійсним.

Представник відповідача 2 також подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості отримати інформацію від банку стосовно перерахування коштів на виконання договору.

Представник третьої особи в судове засідання 07.09.2010 року не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 07.09.2010 р. колегією суддів розглянуто раніше подане представником відповідача 2 клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційної скарги ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. № 40/171 пд, якою залишено без розгляду позов ТОВ "Донспецпром" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року, та відхилено дане клопотання, оскільки підстави для зупинення провадження, визначені статтею 79 Господарського процесуального України відсутні. Так, провадження у справі підлягає зупиненню у разі неможливості розгляду справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи. Разом з тим, заявник клопотання не обґрунтував неможливості розгляду даної справи до вирішення справи 40/171пд.

Крім того, колегією суддів враховано, що рішенням Господарського суду Донецької області від 06.05.2010 р, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду у справі № 40/356пд від 26.07.2010 р. відмовлено в позові ТОВ "Донспецпром" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року.

Представник заявника апеляційної скарги в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 р. у справі № 9/63 скасувати та припинити провадження у справі.

Представники позивача та відповідача 1 в судовому засіданні 21.09.2010 р. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 15.07.2010 р. № 9/63 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" в судове засідання апеляційної інстанції 21.09.2010р. не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 21.09.2010 р. до колегії суддів Київського апеляційного господарського суду не надходило, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника органу виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

23 червня 2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (надалі – лізингодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (надалі - лізингоодержувач, відповідач 2) був укладений договір фінансового лізингу № 071-06/2008 (надалі – договір фінансового лізингу), за умовами якого лізингодавець взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від покупця (відповідно до виставлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, специфікації), та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Умови договору свідчать, що за своєю правовою природою договір № 071-06/2008 від 23 червня 2008р. є договором непрямого фінансового лізингу.

Правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України від 16.12.1997р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) (зі змінами та доповненнями). За цим Законом (723/97-ВР) фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачеві на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 цього Закону встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (723/97-ВР) .

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Частиною 1 статті 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

У відповідності до п. 3.1, п. 3.2, п. 3.4 договору всі платежі, що здійснюються на підставі цього договору, відповідач 2 сплачує позивачеві на умовах, вказаних в цьому договорі та графіку платежів, якщо інше не встановлено письмової домовленістю сторін. Відповідач 2 зобов’язується своєчасно сплачувати позивачеві всі передбачені даним договором платежі. Відповідач 2 сплачує лізингові платежі, зазначені в графіку платежів щомісяця на підставі рахунку позивача, направленого на вказану в договорі електронну адресу відповідача 2 або за допомогою факсимільного зв’язку. Позивач направляє відповідачеві 2 рахунки, зазначені в цьому пункті договору за 3 дні до дати платежу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо розірвання договору, позивач в якості підстави для розірвання договору фінансового лізингу зазначає порушення лізингоодержувачем умови договору щодо строків сплати лізингових платежів. При цьому, в позовній заяві позивач відзначає, що право лізингодавця вимагати розірвання договору фінансового лізингу в односторонньому порядку встановлено підпунктом 18.1.3 пункту 18.1 розділу 18 договору фінансового лізингу. Враховуючи вказані обставини, позивач просить суд розірвати в односторонньому порядку договір фінансового лізингу (а.с. 8, т. 1).

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання договору фінансового лізингу в судовому порядку з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пунктів 3, 4 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом, або вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Згідно з підпунктом 18.1.3. пункту 18.1 розділу 18 договору фінансового лізингу сторони домовилися, що договір може бути розірваний позивачем в односторонньому порядку, якщо є хоча б одна з нижчезазначених умов, кожна з яких вважається істотним порушенням умов договору, зокрема, відповідач 2 у строк, що перевищує 30 календарних днів, від встановленої відповідно договору дати платежу, не виплачує будь-який із платежів, що підлягає до сплати за договором (включаючи пені й штрафи).

Відповідно до пункту 18.2 договору лізингу сторони погодили, що договір вважається розірваним з дня, який зазначений у листі про припинення дії договору, але не раніше ніж через тиждень від дня відправлення письмового повідомлення іншій стороні.

З огляду на це, помилковим визнається посилання позивача та суду першої інстанції на частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, як на підставу для розірвання в судовому порядку договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 р., у зв'язку з простроченням оплати лізингових платежів, оскільки ч. 3 цієї статті, так само як і частина 3 статті 612, статті 615 цього Кодексу та пункти 18.1, 18.2 договору фінансового лізингу встановлюють для таких випадків право Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" на односторонню відмову від договору.

Апеляційна інстанція також враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з розірванням договорів та Вищий господарський суд України (постанова ВСУ від 22.02.2005 у справі № 34/400 та постанова ВГСУ № 36/97 від 08.04.2008 р. (rs1673353) ).

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено направлення лізингоодержувачу та одержання останнім на підставі частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України, пунктів 3, 4 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пункту 18.2 договору лізингу листа-повідомлення про відмову від договору (розірвання договору в односторонньому порядку), у зв'язку з невнесенням лізингових платежів у встановлений строк.

Таким чином, пред'явлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" позов про розірвання договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року не відповідає способам захисту цивільних прав товариства та нормам частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, умовам договору, оскільки п. 18.1 договору передбачає в такому випадку необхідність реалізації права на одностороннє розірвання договору (відмову від договору), а тому за наведених обставин суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для розірвання цього договору в судовому порядку.

З огляду на вказані обставини, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 року у справі № 9/63 про розірвання договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в позові, як таке, що прийнято при неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 упущеної вигоди в розмірі 6236218,07 грн. (неотримані лізингові платежі щодо відшкодування вартості предмету лізингу в сумі 2899846,80 грн. за період з 26.02.2010 р. по 26.06.2013 р. та винагорода лізингодавця в сумі 3336371,28 грн. за період з 26.02.2010 р. по 26.06.2013 р.). Зазначені позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 611, 623 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, при цьому відзначив, що частина заявлених позивачем до стягнення збитків є не збитками, а заборгованістю відповідача 2 перед позивачем по сплаті платежів відповідно до договору фінансового лізингу, а саме в розмірі 446951,63 грн. за період з 26.02.2010р. по 26.06.2010р., тобто до моменту розірвання договору фінансового лізингу судом. Відповідно до резолютивної частини рішення суд першої інстанції стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" 446951,63 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції не врахував що позивачем такі вимоги не заявлялись, а на розгляді суду першої інстанції знаходився позов про стягнення збитків в сумі 6236218,07 грн., які, як зазначав позивач, є упущеною вигодою.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України зміна підстави або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог, відмова від позову є виключним правом позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. (Лист Вищого господарського суду від 11.04.2005р., № 01-8/344 (v_344600-05) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році"). Позивачем відповідне клопотання не заявлялось, а отже суд першої інстанції не мав право виходити за межі позовних вимог та змінювати підстави позову на власний розсуд.

Судова колегія відзначає, що вийшовши за межі позовних вимог, місцевий господарський суд порушив норми процесуального права, а відтак рішення господарського суду першої інстанції про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" 446951,63 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів відзначає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 6236218,07 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 623 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором

Пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного зобов’язання другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то:

- протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

- шкідливий результат такої поведінки (збитки);

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина правопорушника.

За відсутності хоча б одного з визначених елементів цивільна відповідальність не настає.

Позивач, під збитками в даному випадку визначає саме неодержаний прибуток (упущену вигоду) у вигляді майбутніх лізингових платежів (щодо відшкодування вартості предмету лізингу, винагорода лізингодавця), на який позивач розраховував при укладанні договору фінансового лізингу. В свою чергу, неодержаний прибуток - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якщо інший учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Відповідно до пункту 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У той же час, дійшовши висновку про завдання позивачу збитків у вигляді неодержаного прибутку внаслідок порушення відповідачем укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, суд першої інстанції в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не встановив обставин і не навів обґрунтувань, які б свідчили про наявність прямого причинного зв'язку між заявленими до стягнення збитками та порушенням зобов'язання, якого припустився відповідач 2, а також не встановив обставини щодо наявності у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди.

При цьому, колегія суддів відзначає, що позивач заявив, а суд першої інстанції фактично стягнув на користь позивача суму зобов'язання за договором фінансового лізингу за період з 26.02.2010 р. по 26.06.2010 р., а не збитки, які є мірою відповідальності, коли на порушника покладається обов'язок, що не лежав на ньому до правопорушення.

В свою чергу, колегією суддів встановлено, що посилання позивача та суду першої інстанції на наявність понесених позивачем збитків у вигляді прострочених (несплачених) та майбутніх лізингових платежів за договором фінансового лізингу, є безпідставними, оскільки не відповідають суті поняття збитків в розумінні ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що позивачем не доведено неотримання запланованого прибутку або отримання його в зменшеному розмірі в результаті невиконання зобов'язань відповідачем 2, крім того, позивач не позбавлений права та можливості звертатись до суду з позовом щодо стягнення лізингових платежів за договором.

Суд першої інстанції вищевказаних присів норм матеріального права не врахував, та прийняв судові рішення в цій частині з порушенням вказаних норм матеріального права, а відтак висновок господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення збитків є неправильним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Що стосується відмови судом першої інстанції у задоволенні позову в частині позовних вимог щодо витребування з незаконного володіння у Приватного підприємства Адвокатська Палата "Руська Правда" предметів лізингу, колегія суддів відзначає, що судове рішення в цій частині є законним і обґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять докази знаходження предмету лізингу у відповідача 1, а тому підстав для зміни або скасування в цій частині рішення суду першої інстанції не вбачається.

При цьому, на думку судової колегії, посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на порушення господарським судом територіальної підсудності є безпідставними та необґрунтованими, оскільки в даному випадку позовні вимоги пред'явлені до двох відповідачів, місцезнаходження яких визначається в межах територіальної юрисдикції різних господарських судів, а відповідно питання про підсудність цього спору повинно вирішуватися за правилами частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, тобто за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Колегією суддів встановлено, що Приватне підприємство Адвокатська Палата "Руська Правда" зареєстровано у м. Києві, а відповідно дана справа підсудна Господарському суду міста Києва.

У відповідності до вимог пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи в господарському суді першої та апеляційної інстанціях покладаються колегією суддів на позивача у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 року у справі № 9/63 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 року у справі № 9/63 в частині задоволення позову щодо розірвання договору фінансового лізингу № 071-06/2008 від 23.06.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донспецпром", та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" 446951,63 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів, 2778118,55 грн. збитків, 13186,05 грн. витрат по сплаті державного мита; 122,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2010 року у справі № 9/63 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг" (03056, м. Київ, вул. Польова, 24Д, код ЄДРПОУ 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" (83087, м. Донецьк, вул. Калініна, 51, код ЄДРПОУ 30645586) 6593,03 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання зазначеної постанови суду.

6. Матеріали справи № 9/63 повернути Господарському суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.