23/222 Про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води - 16.09.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління освіти виконавчого органу Подільської районної у м. Києві ради - Подільської районної у м. Києві державної адміністрації

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.06.2010

у справі № 23/222 ( .....)

за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Управління освіти виконавчого органу Подільської районної у м. Києві ради - Подільської районної у м. Києві державної адміністрації

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 94094,14 грн.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з управління освіти виконавчого органу Подільської районної у місті Києві ради - Подільської державної районної у місті Києві державної адміністрації заборгованості за договором № 8383009 від 01.07.2003 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 94094,14 грн. (у тому числі 83 10,09 грн. основного боргу; 3541,37 грн. пені; 5980,27 грн. інфляційних втрат та 962,41 грн. трьох відсотків річних).

18.05.2010 року представником Позивача було надано суду уточнений розрахунок боргу, відповідно до якого Відповідач погасив заборгованість на суму 47790,26 грн. до звернення Позивача до суду. Після порушення провадження у справі Відповідач погасив заборгованість на суму 35819,83 гривні.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з управління освіти виконавчого органу Подільської районної у місті Києві ради - Подільської державної районної у місті Києві державної адміністрації (04070, м. Київ, вул. Фролівська, 1; ідентифікаційний код 26124567) на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 3231,95 грн. (три тисячі двісті тридцять одну гривню 95 копійок) пені; 338,49 грн. (триста тридцять вісім гривень 49 копійок) трьох процентів річних; 1591,20 грн. (одну тисячу п’ятсот дев’яносто одну гривню 20 копійок) інфляційних втрат; 409,81 грн. (чотириста дев’ять гривень 81 копійку) державного мита та 208,87 грн. (двісті вісім гривень 87 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Припинено провадження у справі в частині стягнення 35 819,83 грн. основного боргу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Управління освіти виконавчого органу Подільської районної у місті Києві ради – Подільської державної районної у місті Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, рішення господарського суду м. Києва від 22.06.2010 року скасувати у частині стягнення пені 3231,95 грн., інфляційних витрат 1591,20 грн., та 3 % річних 338,49 грн.

Скаржником в апеляційній скарзі зазначається про те, що рішення є незаконним та необ'єктивним та прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2010 року апеляційну скаргу Управління освіти виконавчого органу Подільської районної у місті Києві ради – Подільської державної районної у місті Києві державної адміністрації прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 23/222.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було вірно встановлено під час судового розгляду в суді І інстанції та підтверджується матеріалами справи, Між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №8383009 від 01.07.2003 року про постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору №8383009 від 01.07.2003 року Позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Відповідач відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №8383009 від 01.07.2003 року зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №8383009 від 01.07.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки покупець зобов’язаний прийняти поставлений постачальником товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно пункту 2 додатку № 4 Б до договору передбачено, що Відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до пункту 3 додатку №4 Б до договору сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами Відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 додатку №4Б до договору №8383009 від 01.07.2003 року на початок кожного розрахункового періоду передбачено нарахування пені на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Зазначені проценти не є неустойкою, (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів даної справи, у січні та лютому 2010 року Відповідачем було спожито 173.7 Гкал теплової енергії. Відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 83 610,09 гривень. Представник Позивача надав суду уточнений розрахунок суми боргу, згідно якого Відповідач погасив заборгованість за січень 2010 року у розмірі 47 790,26 грн. 19 03.2010 року, тобто до звернення Позивача до суду та сплатив 35 819,34 грн. після порушення провадження у справі, а саме 21.04.2010 року. Відповідачем погашено борг у розмірі 83 610,09 гривень, що підтверджується копіями платіжних доручень. .

Таким чином, оскільки Відповідачем проведено оплату теплової енергії згідно договору № 8383009 від 01.07.2003 року у повному обсязі, і відповідно суд першої інстанції правомірно припинив провадження в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу на підставі підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є правомірними.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат, вважає, що суд дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що зазначені вимоги підлягають задоволенню частково, а саме 3231,95 грн. - пені; 338,49 грн. - трьох процентів річних; 1591,20 грн. - інфляційних втрат.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що господарським судом в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.