29/287-09 Про визнання частково нечинним рішення міської ради про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд - 21.07.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовзму засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1191Х/1-35) та першої 3-ї особи ( вх. №1340Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 01 квітня 2010 року по справі №29/287-09

за позовом Приватної фірми "Антей", м. Харків

до Харківської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", м. Харків

2. Харківська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", м. Харків

За участю прокуратури міста Харкова

про визнання рішення частково нечинним, -

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 квітня 2010 року (колегія суддів у складі головуючого судді Тихого П.В., судді Інте Т.В., судді Здоровко Л.М.) позов приватного підприємства фірми "Антей" задоволено повністю.

Визнано недійсним пункт 135 рішення сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 р. № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким надано Національному технічному університету "Харківський політехнічний Інститут" в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Пушкінській, 79 та вул. Артема,48 а (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

Відповідач Харківська міська рада з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою в якій просить це рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Перша 3-я особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"також із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій також просить це рішення скасувати та, з урахуванням пояснень щодо уточнення апеляційної скарги, наданих у судовому засіданні, припинити провадження у справі.

Під час апеляційного розгляду до участі у справі в інтересах держави в особі Харківської міської ради вступив прокурор міста Харкова.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав повністю, просив її задовольнити.

Представники 3-ї особи у судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримали, як і підтримали подану апеляційну скаргу відповідача. Просили задовольнити скарги, скасувавши оскаржуване судове рішення.

Позивач у відзиві та його представники в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг відповідача та першої 3-ї особи заперечували, вказували на законність та обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції, а тому просили залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Представник другої 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача подані апеляційні скарги підтримує, прохає їх задовольнити та спірне рішення господарського суду Харківської області скасувати.

Прокурор, що вступив до участі у справі на стадії апеляційного провадження апеляційні скарги відповідача та третьої особи підтримав, просив суд за результатами апеляційного розгляду справи постановити рішення, яким зазначені скарги задовольнити, рішення господарського суду Харківської області по цій справі скасувати.

В судовому засіданні 08.07.2010 року оголошувалась перерва до 17:00 год. 15.07.2010 року для виготовлення повного тексту постанови.

15.07.2010 року НТУ "Харківський політехнічний інститут"заявив відвід колегії суддів по справі №28/289-09 (вх. 5050), в якому, посилаючись на сумнів в неупередженості колегії суддів у складі: головуючий суддя: Івакіна В.О., судді Ільїн О.В., Камишева Л.М., просив задовольнити заяву про відвід.

У судовому засіданні 15.07.2010 року продовжено перерву до 15:00 год. 19.07.2010 року.

Ухвалою голови Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2010 року відмовлено заявнику у задоволенні заяви про відвід зазначеної колегії суддів.

19.07.2010 року Харківська міська рада надала через канцелярію суду заяву про відвід колегії суддів (вх. 6008), в якому просила задовольнити заяву та змінити колегію суддів у зазначеному складі, посилаючись на її неупередженість.

У судовому засіданні 19.07.2010 року продовжено перерву до 10:00 год. 21.07.2010 року.

Ухвалою першого заступника голови Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року відмовлено заявнику у задоволенні заяви про відвід зазначеної колегії суддів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням XXVII сесії Харківської міської ради IV скликання від 24.11.2004 року №197/04 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особа"(пункт 1.15 додатку) (зі змінами внесеними Рішенням XXXV Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 року №87/05) надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут"площею орієнтовно 4,4 га по вул. Пушкінській, 79 та вул. Артема, 48а, для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

На підставі проекту землеустрою розробленого ТОВ "Геодезична фірма СХМ", відповідач Харківська міська рада рішенням XXIX сесії V скликання "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд"від 24.12.2008 р. № 356/08 (пункт 135) надала "Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут"в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Пушкінській, 79 та вул. Артема,48а (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків.

Позивач користується на праві оренди земельною ділянкою, наданою йому для експлуатації власної нежитлової будівлі, площею 0,0960 га. згідно договору оренди землі, укладеного позивачем з Харківською міською радою, зареєстровано 20.03.2006 року за №340667100033.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що земельна ділянка, яка надана оскаржуваним рішенням Харківської міської ради у постійне користування третій особі НТУ "ХПІ"межує з вищезазначеною земельною ділянкою, на якій розташована нежитлова будівля приватного підприємства фірми "Антей".

Відповідно ст.ст. 2 та 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 ЗК України, відповідно до положень якої, що діяли на час винесення спірного рішення, винесеного відповідачем, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. До клопотання додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються у порядку, встановленому статтею 151 цього Кодексу.

Відповідно статті 151 ЗК України особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов'язані погодити з власниками землі і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.

Спори, пов'язані з вилученням (викупом) та вибором земельних ділянок, вирішуються в судовому порядку.

При цьому, згідно статей 193 та 194 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Виходячи із положень ст. 198 Земельного кодексу України виготовлення кадастрового плану являється результатом кадастрової зйомки, яка є комплексом робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Відповідно до ч. 2 даної статті кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Таким чином, на етапі геодезичного визначення меж земельної ділянки необхідно погодити межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Статтею 50 Закону України "Про землеустрій"встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 9 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що затверджений Постановою КМУ № 677 від 26.05.2004 року (677-2004-п) , проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

На думку судової колегії, суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі аналізу змісту вищезазначених положень Кодексу України та Законів України дійшов висновку про те, що для погодження проекту землевпорядної документації по виготовленню правоустановчих документів на земельні ділянки до її матеріалів необхідно долучати документ, який засвідчує належним чином факт відсутності спірних питань щодо погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

З матеріалів справи вбачається, суміжним землекористувачем із земельною ділянкою, що відводиться спірним рішенням відповідача - Харківської міської ради в постійне користування третій особі НТУ "ХПІ"є позивач ППФ "Антей".

Також матеріалами справи та поясненнями представників позивача у судовому засіданні підтверджується, що позивач не погодив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі, який затверджений спірним рішенням відповідача, саме з причин непогодження меж та розміру земельної ділянки, що підлягає вибору та відведенню.

Згідно акту встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки, що знаходиться в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НТУ "ХПІ", позивачем не було погоджено розміри та межі земельної ділянки, що відводиться. Таке погодження не було проведено іншим суміжними землекористувачами (а.с. 18-19 т.4).

За таких обставин матеріали справи, а саме проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі містить факт існування спірних питань саме щодо меж та розміру ділянки із суміжними землекористувачами, в тому числі й з позивачем.

Відтак оскаржуване рішення відповідача стосовно затвердження такого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суперечить вимогам статті 151 та 198 Земельного Кодексу України в частині відсутності погодження щодо меж та розміру земельної ділянки, що відводиться в постійне користування третій особі НТУ "ХПІ".

Судова колегія зазначає, що існуючий між позивачем та третьою особою спір щодо меж та розміру земельної ділянки, яка підлягає відведенню третій особі в постійне користування, повинен був бути вирішений у встановленому законом порядку до прийняття оскаржуваного рішення Харківською міською радою, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у постійне користування НТУ "ХПІ".

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеною нормою Конституції України (254к/96-ВР) кореспондуються як положення статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якого органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції, так і положення статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", положення якої передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

Проте спірне рішення відповідача Харківської міської ради щодо надання у користування певної земельної ділянки НТУ "ХПІ", зокрема, спірний пункт 135 рішення сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 р. № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", згідно якому Національному технічному університету "Харківський політехнічний Інститут"надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Пушкінській,79 та вул. Артема,48а (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків, не є у розумінні статей 158, 159 ЗК України рішенням щодо вирішення земельного спору існуючого між позивачем та третьою особою НТУ "ХПІ".

Такий спір у встановленому законом порядку щодо меж та площі ділянки, що виник та існує між позивачем ППФ "Антей"та третьою особою НТУ "ХПІ"не вирішений, при тих обставинах, що спір щодо погодження місця розташування земельної ділянки відповідно до п. 16 ст. 151 ЗК України, в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення відповідачем, вирішується судом. Аналогічне положення містить п. 12 ст. 151 ЗК України, що діє станом на час розгляду справи.

Отже висновки суду першої інстанції щодо невідповідності спірного рішення відповідача вказаним нормам земельного законодавства, що регламентують порядок вибору земельної ділянки та погодження такого вибору, а також порядок вирішення земельних спорів, на думку судової колегії, є обґрунтованими.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін також вбачається, що підставою та приводом стосовно непогодження позивачем третій особі НТУ "ХПІ"меж та розміру земельної ділянки, що відводиться НТУ "ХПІ"у користування, є порушення, на думку позивача, в тому числі й вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) .

Представники відповідача та третьої особи в апеляційних скаргах та поясненнях, наданих у судових засіданнях зазначили, що такі порушення вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) відсутні, в тому числі через те, що територія, земельна ділянка, що відводиться в постійне користування НТУ "ХПІ"є територією під вищим навчальним закладом, на якій, як вказують представники відповідача та третьої особи, з посиланням на Закон України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , відсутні автомобільні дороги, проїзди та пішохідні доріжки загального користування та така територія не є кварталом.

Проте згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів": благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів загального користування: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту;

вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг загального користування, внутрішньо квартальних та інших проїздів, тротуарів, пішохідних і велосипедних доріжок, а також набережні, майдани, площі, вуличні автомобільні стоянки з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху;

Згідно статті 13 зазначеного Закону до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору. 2. До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Статтею 14 Закону встановлено, що об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством.

Пунктом 7 частини 1 статті 10 Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить в тому числі визначення на конкурсних засадах підприємств, установ, організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

Відповідно до статті 15 Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності. Балансоутримувача об'єктів благоустрою, які перебувають у приватній власності, визначають їх власники.

Балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи, організації.

Власник об'єкта благоустрою за поданням його балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту цього об'єкта на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Балансоутримувач об'єкта благоустрою несе повну відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі.

На території об'єкта благоустрою відповідно до затвердженої містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм у встановленому порядку земельної ділянки, а також можуть на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем, забезпечувати належне утримання іншої закріпленої за ними території (прилеглої території) та/або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

Межі закріпленої території та обсяги пайової участі визначає власник об'єкта благоустрою.

Матеріали справи свідчать про те, що в межах земельної ділянки по вул. Пушкінській, 79 –вул. Артема, 48 –Парк "Молодіжний", що підлягає відведенню згідно проекту НТУ "ХПІ", затвердженому спірним рішенням відповідача, знаходяться внутрішньоквартальні дороги, проїзди та пішохідні доріжки, територія яких відносяться до об’єктів загального користування та відповідно до вищеназваного Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) можуть передаватись у відповідне користування на умовах відповідного договору та на конкурсних засадах.

Згідно листа ГУ МНС України в Харківській області від 29.01.2010 року № 060-558/270 до офісних будівель ПП фірми "Антей"влаштовані внутрішньо квартальні проїзди, як зі сторони вул. Артема так і зі сторони вул. Пушкінській через арки ( а.с. 21 т.3).

Судова колегія зазначає, що земельна ділянка, площею 4,4765 га. по вул. Пушкінській, 79 та вул. Артема, 48а (Київський район) м. Харкова, яка оскаржуваним рішенням відповідача, надана у постійне користування НТУ "ХПІ", для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків, у відповідності до рішення Харківської міської ради, надана за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Статтею 38 Земельного кодексу України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно листа Держземінспекції у Харківській області від 04.02.2010 року № 20/256 щодо статусу земельних ділянок, розташованих всередині території "Гігант"м. Харків (вул. Пушкіська –вул. Артема –парк "Молодіжний"), серед інших об’єктів загального користування чисельне місце займають землі загального користування. Ці землі забезпечують загальні потреби жителів міст. Вони не можуть передаватися у приватну власність і завжди повинні виступати об’єктом права комунальної власності.

Одна частина цих земель використовується як шляхи сполучення і не закріплюється за конкретними суб’єктами користування. На них розміщуються вулиці, дороги, провулки тощо.

Інша частина земель загального користування призначена для обслуговування культурно-побутових та комунально-побутових потреб населення. Ці землі слугують місцем розташування парків, лісопарків, бульварів та ін..

Належність земель загального користування до комунальної власності та управління користуванням цих земель свідчить про їх публічний характер.

Таким чином, дороги, проїзди та пішохідні доріжки, які проходять крізь квартал обмежений вул. Пушкінська –вул. Артема –парк "Молодіжний"(територія "Гігант") та які забезпечують безперешкодний прохід/проїзд з вул. Артема та вул. Пушкінській всім власникам нерухомого майна та землекористувачам земельних ділянок, розташованих всередині визначеної території, безперечно відносяться до об’єктів загального користування (том № 3 арк. 22).

Згідно листа Департаменту транспорту та зв’язку виконавчого комітету Харківської міської ради від 08.02.2010 року № 208/0/78-10 щодо руху автомобільного транспорту та пішоходів по території "Гігант"на ділянці вул. Пушкінська до вул. Артема проїзна частина та пішохідні доріжки на вказаній ділянці є внутрішньо квартальними.

Згідно ст.ст. 15, 16, 25 Закон України "Про благоустрій населених пунктів"утримання, благоустрій, та організація руху транспорту і пішоходів на внутрішньо квартальних дорогах входить до компетенції балансоутримувача (том № 3 акр 23).

Наявність проїздів на території в межах вул. Пушкінській, 79 –вул. Артема, 48а (територія "Гігант") підтверджується і документами наданими третьою особою –НТУ "ХПІ", зокрема, фотофіксація проїздів з вул. Пушкінська, схема під’їздів та проїздів розташованих на території "Гігант"(погоджені з ГУ МНС України в Харківській області).

При винесенні спірного рішення щодо затвердження проекту землеустрою НТУ "ХПІ"щодо відведення земельної ділянки відповідачем вищезазначені положення Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) дотримані не були, т. я. території загального користування в межах земельної ділянки що відводиться, надані третій особі з порушенням встановленого статтею 15 Закону порядку та статтею 10 Закону повноважень.

Крім того, з пояснень позивача та матеріалів справи вбачається наступне.

Згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки НТУ "ХПІ", що затверджений спірним рішенням : "запроектована до відведення земельна ділянка розташована у Київському адміністративному районі міста Харкова. Через ділянку проходять інженерні мережі (код обмеження 4.3). На частині земельної ділянки площею 0,3435 га діє сервітут на право проїзду, проходу згідно діючого законодавства"(том 2 арк. 59).

Судом першої інстанції при дослідженні змісту вказаного проекту, а також та з пояснень представників сторін встановлено, що зазначена ділянка, загальною площею 0,3435 га. є загальна площа території саме внутрішньо квартальних доріг, проїздів, пішохідних доріжок.

Підпунктом 135.3 спірного пункту 135 рішення XXIX сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 р. № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд"попереджено НТУ "ХПІ"про необхідність забезпечення безперешкодного проїзду та проходу по земельній ділянці суміжним землекористувачам.

Проте зазначені положення щодо встановлення певних попереджень та, зокрема, сервітутів, в тому числі на території загального користування суперечать діючому законодавству з огляду на наступні.

За змістом частини 1 статті 98 ЗК України земельний сервітут (крім особистого) може бути встановлений для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки.

Відповідно, вимоги особи, яка не є таким власником або користувачем, про встановлення сервітуту для проходу (проїзду) задоволенню не підлягають.

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту.

Вказана стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту.

Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, який потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені її місцем розташування або природним станом.

Статтею 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Проте встановлення земельного сервітуту проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженого спірним рішенням, а також встановлення такого сервітуту безпосередньо самим рішенням органу місцевого самоврядування, яким є відповідач Харківська міська рада, не відповідає вище приведеним вимогам статей 98 та 100 ЗК України, протирічить таким вимогам, та протирічить змісту положень статей 1, 10, 13- 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів"та не відповідає вимогам змісту статей 17 та 18 вказаного Закону, зокрема й щодо користування такими об’єктами благоустрою.

Статтею 154 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності спірного пункту 135 рішення сесії Харківської міської ради V скликання від 24.12.2008 р. № 356/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд", яким надано Національному технічному університету "Харківський політехнічний Інститут"в постійне користування земельну ділянку площею 4,4765 га. за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Пушкінській,79 та вул. Артема,48а (Київський район) для експлуатації та обслуговування житлового будинку, нежитлових будівель та гуртожитків, вимогам статті 19 Конституції України, статей 24 та 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтям 98, 100, 123, 151, 158, 159, 198 Земельного кодексу України, що стає наслідком порушення відповідних прав та законних інтересів позивача по справі.

Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом в тому числі й визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Щодо посилання відповідача та третьої особи в апеляційних скаргах на рішення Конституційного суду України від 01.04.2010 року (v010p710-10) по справі № 1-6/2010 та з цього приводу на непідвідомчість зазначеного спору господарським судам судова колегія зазначає наступне.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України (2768-14) , спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини щодо набуття та реалізації громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та цивільного обороту земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

У вирішенні питання щодо підвідомчості спору, що виник із земельних правовідносин, слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Спори щодо оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки (спір про право), не є публічно-правовими і розглядаються за правилами ГПК України (1798-12) , оскільки у відносинах, де вказані органи виступають у ролі власників землі відповідно до статті 14 Конституції України, вони є рівними учасниками земельних відносин з іншими суб'єктами таких правовідносин (юридичними та фізичними особами, у тому числі суб'єктами підприємницької діяльності).

Так в порядку господарського судочинства в тому числі розгляду підлягають, зокрема, спори з питань:

визнання незаконними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання у користування, припинення права власності на ділянки, вилучення земельних ділянок із користування;

захисту права користування земельною ділянкою (в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);

Судова колегія зазначає, що з аналізу предмету, складу сторін по даній справі, а також підстав позовних вимог позивача ППФ "Антей"вбачається, що останнім позов пред’явлено на захист його порушених прав як землекористувача.

При винесенні відповідачем Харківською міською радою рішення, що є предметом позову, останній, як орган місцевого самоврядування, прийняттям такого рішення щодо надання земельної ділянки у користування 3-й особі, втілює волевиявлення власника землі, тобто діє як орган, через який реалізується повноваження власника земельних ділянок.

А отже за таких обставин, такій спір є підвідомчім господарським судам.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача - приватного підприємства фірми "АНТЕЙ"є законними, обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.